Рифабутин

Інструкція по застосуванню

для медичного застосування лікарського засобу

РИФАБУТИН

(rifabutin)

Склад

діюча речовина: 1 капсула містить рифабутину 150 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію лаурилсульфат, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, капсула желатинова: заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172), титану діоксид (Е 171), желатин, метилпарагідроксибензоат (Е 218), пропілпарагідроксибензоат (Е 216).

Лікарська форма. Капсули.

Основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули «0» розміру з корпусом та кришечкою червоно-коричневого кольору, вміст капсул - порошок або пресована маса червонувато-фіолетового кольору.

Фармакотерапевтична група.

Протитуберкульозні засоби. Антибіотики. АТХ J04A B04.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Рифабутин є напівсинтетичним антибіотиком широкого спектра дії, що належить до групи ансаміцинів. Препарат має високу активність щодо кислотостійких бактерій, включаючи атипові та полірезистентні мікроорганізми.

Рифабутин in vitro проявляє високу активність щодо лабораторних штамів і клінічно виділених культур M. tuberculosis. Дослідження in vitro показали, що від 30 % до 50 % штамів M. tuberculosis, резистентних до рифампіцину, чутливі до рифабутину (тобто існує неповна перехресна резистентність між цими антибіотиками).

Активність рифабутину in vivo при інфікуванні M. tuberculosis була в 10 разів вищою за активність рифампіцину, що відповідає даним, отриманим in vitro.

Встановлено, що рифабутин активний щодо нетуберкульозних (атипових) бактерій, включаючи М. avіum intracellulare complex (MAC) як in vitro, так і при експериментальній інфекції, спричиненій цим патогенним комплексом у мишей з індукованим імунодефіцитом.

При інфекціях, спричинених МАС або іншими атиповими мікобактеріями (такими, як М. хеnopi), рифабутин ефективний для лікування як локалізованих, так і дисемінованих форм захворювання у пацієнтів з імунодефіцитом.

Рифабутин проявляв ефективність як при вперше діагностованому туберкульозі легенів, так і при полірезистентному хронічному туберкульозі, спричиненому рифампіцин-резистентними штамами M. tuberculosis.

Фармакокінетика. Рифабутин швидко абсорбується у шлунково-кишковому тракті. Максимальна концентрація препарату у плазмі крові (Сmах) досягається приблизно через 2 - 4 години після прийому внутрішньо. Рівень препарату у плазмі крові підтримується вище мінімальної інгібуючої концентрації (МІК) для M. tuberculosis до 30 годин з моменту прийому. Як було показано в дослідженнях на здорових добровольцях, при одноразовому прийомі 300 мг, 450 мг і 600 мг препарату фармакокінетика рифабутину носить лінійний характер, при цьому Сmах визначається у діапазоні 0,4-0,7 мкг/мл.

Рифабутин широко розподіляється у тканинах і органах організму людини, за винятком головного мозку. Зокрема, концентрація рифабутину у легеневій тканині через 24 години після прийому у 5-10 разів перевищувала концентрацію препарату у плазмі крові.

Здатність рифабутину проникати всередину клітин дуже висока, на що вказують співвідношення внутрішньоклітинної та позаклітинної концентрацій, які дорівнюють 9:1 для нейтрофілів і 15:1 - для моноцитів. Висока внутрішньоклітинна концентрація відіграє ключову роль у забезпеченні високої активності препарату проти таких внутрішньоклітинних патогенних мікроорганізмів, якими є мікобактерії.

З організму людини рифабутин та його метаболіти виводяться переважно із сечею. Період напіввиведення становить приблизно 35-40 годин.

Клінічні характеристики

Показання

Лікування легеневого туберкульозу як хронічного резистентного, так і вперше діагностованого.

Профілактика інфекцій, спричинених Mycobacterium avium-внутрішньоклітинним комплексом (МАС-інфекції), у пацієнтів з імуносупресією з кількістю CD4-лімфоцитів 200/мкл і менше.

Протипоказання

Підвищена чутливістю до рифабутину або до інших рифаміцинів (наприклад, рифампіцин) в анамнезі. Порфірія.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Було показано, що рифабутин індукує ферменти підсімейства СYР450 ІІІА. Головний метаболіт рифабутину (25-дезацетил рифабутин; LM 565) також може забезпечувати цей ефект, тому може впливати на фармакокінетику лікарських засобів, що метаболізуються цими ферментами. При одночасному призначенні з Рифабутином може виникнути необхідність у збільшенні дози таких лікарських засобів. З тієї ж самої причини при лікуванні препаратом пероральні контрацептиви можуть виявитися неефективними, тому пацієнткам краще використовувати інші засоби контрацепції.

Фармакокінетичні дослідження припускають, що ензиматична індукція рифабутином закінчується протягом 5 діб та є дозонезалежною у діапазоні від 300 до 600 мг.

Хоча фармакокінетичні дослідження показали, що Рифабутин, призначений одночасно із зидовудином, знижує рівень останнього у плазмі крові; у розширеному контрольованому клінічному дослідженні було показано, що це зниження не має суттєвого клінічного значення.

Рифабутин не впливає на фармакокінетику диданозину (DDI) та ізоніазиду. З огляду на вищезазначене, малоймовірним є виникнення значних взаємодій з етамбутолом, теофіліном, сульфонамідами, піразинамідом і зальцитабіном (DDC).

Флуконазол може підвищувати рівень Рифабутину у плазмі крові.

При взаємодії з інтраконазолом відомий один випадок розвитку увеїту.

При призначенні його з кларитроміцином також може відзначатися підвищення рівня Рифабутину у плазмі крові.

Рифабутин знижує мінімальний рівень такролімусу в крові. При одночасному застосуванні рифабутину з такролімусом необхідно контролювати рівень такролімусу в крові, щоб підтримувати необхідні показники експозиції такролімусу.

Вплив рифабутину на делавірдин: пероральний кліренс збільшується п'ятиразово внаслідок істотного зменшення концентрації у плазмі (з 18 ± 15 до 1,0 ± 0,7 мкмоль). Дослідження проводилися у пацієнтів, інфікованих ВІЛ-1. Рифабутин не рекомендовано для лікування у пацієнтів, яким призначено делавірдину мезилат по 400 мг кожні 8 годин.

Вплив рифабутину на індинавір та саквінавір: на 32 % і 40 % зменшується відповідно крива залежності концентрації препарату від часу виділення.

При взаємодії ритонавіру з рифабутином відмічається чотириразове збільшення рівня рифабутину на графіку кривої залежності концентрації препарату від часу виділення, 2,5-разове збільшення максимальної концентрації у сироватці крові. У присутності ритонавіру зростає ризик виникнення побічних ефектів, у тому числі увеїту. Якщо існує необхідність призначення інгібіторів протеаз одночасно з рифабутином, слід вибрати інший препарат, а не ритонавір.

Вплив рифабутину на дапсон: приблизно від 27 % до 40 % зменшується його рівень на кривій залежності концентрації дапсону від часу виділення.

Аналогічно одночасне призначення медикаментів, які пригнічують діяльність цитохрому СYР450 ІІІА, може спричинити збільшення рівня циркулюючого рифабутину.

Дані дослідження взаємодії рифабутину з іншими лікарськими засобами (див. Таблиця 1).

Таблиця 1.

Дані дослідження взаємодії рифабутину з іншими лікарськими засобами (див. Таблиця 1).

Таблиця 1.

↑ вказує на збільшення; ↓ вказує на зменшення; ↔ не виявлено жодних істотних змін

НД - немає даних

AUC - крива залежності концентрації препарату від часу виділення.

Сmax - максимальна концентрація в сироватці.

Сmin - мінімальна концентрація в сироватці

a порівняно з рифабутином 300 мг 1 раз на добу

b порівняно з попереднім контролем (фозампреновір/ ритонавір 700/ 100 мг 2 рази на добу)

c також приймали зидовудин 500 мг 1 раз на добу

d порівняно з рифабутином 150 мг 1 раз на добу як монотерапія

e порівняно з рифабутином 300 мг 1 раз на добу як монотерапія

f дані з випадку застосування

g порівняно з вориконазолом 200 мг 2 рази на добу

Особливості застосування

Рифабутин може забарвлювати шкіру, сечу, і виділення у червонувато-оранжевий колір.

У пацієнтів, які приймають препарат, контактні лінзи, особливо м'які, можуть забарвлюватися.

Рифабутин завжди слід призначати у комбінації з іншими антимікобактеріальними препаратами, що не належать до групи рифаміцину. Не призначати пацієнтам з активним туберкульозом та перед призначенням необхідно оцінити стан пацієнта щодо відсутності активного захворювання, спричиненого туберкульозом легень або іншими мікобактеріями. Призначення рифабутину, в т.ч. в якості монотерапії, для лікування пацієнтів з активною формою туберкульозу може призводити до розвитку туберкульозу, стійкого до рифампіну та рифабутину.

Рифабутин не призначається для профілактики МАС-інфекції пацієнтам з активним туберкульозом. Пацієнтам, у яких з'являються симптоми активного туберкульозу під час застосування рифабутину з метою профілактики МАС-інфекції, слід призначити ефективну комбінацію протитуберкульозних препаратів.

Туберкульоз у ВІЛ-інфікованих пацієнтів є поширеним і може проявлятися нетиповими або позалегеневими формами. Пацієнти, ймовірно мають нереактивний очищений дериват білка (PPD). У таких пацієнтів може бути хибнонегативний результат серологічного дослідження мокротиння. При діагностиці у таких випадках крім рентгенографії грудної клітки та серологічного дослідження мокротиння слід досліджувати інші біологічні рідини (кров, сечу) та біоплат підозрілого лімфатичного вузла. При незначних порушеннях функції печінки дозу препарату можна не змінювати. Необхідно розглянути зменшення дози при застосовуванні рифабутину у разі тяжкої печінкової недостатності.

Незначні та помірні порушення функції нирок не потребують корекції дози. Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) потребують зниження дози на 50 %.

Під час лікування рекомендується періодично контролювати кількість лейкоцитів, тромбоцитів і активність печінкових ферментів.

При призначенні Рифабутину одночасно з кларитроміцином добову дозу рифабутину слід зменшити до 300 мг. Через можливість розвитку увеїту пацієнтам необхідно перебувати під особливим спостереженням, коли Рифабутин призначається одночасно з кларитроміцином (або іншими макролідами) та/або флуконазолом (чи аналогічними сполуками).

При підозрі на увеїт пацієнта має проконсультувати офтальмолог, і, за необхідності, терапія Рифабутином має бути тимчасово припинена. Ризик виникнення увеїту знижується, якщо рифабутин застосовують як монотерапію у дозі 300 мг для профілактики МАС-інфекції, і підвищується, коли рифабутин застосовують у комбінації з кларитроміцином і у вищих дозах. Можлива роль флуконазолу (та аналогічних сполук) у підвищенні ризику розвитку увеїту не встановлена. Увеїт не відмічався у пацієнтів, які отримували рифабутин (150-600 мг/добу) для лікування легеневого туберкульозу у поєднанні з іншими препаратами.

Мальабсорбція. Зменшення кислотності середовища шлунка, спричинене прогресуванням ВІЛ-інфекції, може спричиняти мальабсорбцію деяких препаратів, які застосовують для лікування ВІЛ-позитивних пацієнтів (наприклад, рифампін, ізоніазид). Вивчення рівня сироваткової концентрації медикаментів у хворих на СНІД з різною тяжкістю цього захворювання (на основі кількості CD4-лімфоцитів), показало, що всмоктування рифабутину не зменшується при прогресуванні ВІЛ-інфекції.

Випадки діареї, асоційованої з Clostridium difficile (СДАД) повідомляються при застосуванні практично всіх антибактеріальних засобів, включаючи рифабутин, та можуть бути за тяжкістю від помірної діареї до тяжкого фатального коліту. Лікування із застосуванням антибактеріальних засобів змінює нормальну флору ободової кишки, що веде до надмірного росту C. difficile.

C. difficile продукує токсини А та В, що спричиняють виникнення СДАД. Гіпертоксичні штами C. difficile спричиняють збільшення захворюваності та летальності, оскільки ці інфекції можуть бути рефрактерними до антимікробної терапії та можуть потребувати колектомії. У всіх пацієнтів, у яких виникла діарея протягом застосування антибіотиків, слід розглянути можливість розвитку СДАД.

Уважне спостереження за пацієнтом необхідно з моменту повідомлення про виникнення СДАД до 2 місяців після застосування антибактеріальних препаратів.

Рифабутин індукує ферменти підсімейства СYР450 ІІІА. Необхідно проводити оцінку стану пацієнта і вибір його лікування при одночасному застосуванні інгібіторів протеаз та рифабутину, оцінюючи профіль безпеки даної взаємодії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

У пацієнтів можливе виникнення реакцій гіперчутливості, включаючи артеріальну гіпотензію, кропив'янку, ангіоневротичний набряк, гострий бронхоспазм, кон'юнктивіт, тромбоцитопенію, нейтропенію, грипоподібний синдром (слабкість, підвищена втомлюваність, м'язовий біль, нудота, блювання, головний біль, лихоманка, озноб, біль, висипи, свербіж, підвищена пітливість, запаморочення, утруднене дихання, біль у грудях, кашель, непритомність, відчуття серцебиття; були повідомлення про випадки анафілаксії.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування препарату у період вагітності або годування груддю можливе лише в тому випадку, коли потенційна користь для матері перевищує ризик для плода або дитини.

У період годування груддю не показано застосування препарату.

Здатність впливати на швидкість реакцій при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Препарат не впливає на здатність керувати автомобілем та роботи з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози

Рифабутин призначати дорослим перорально 1 раз на добу, незалежно від прийому їжі.

Рифабутин у вигляді монотерапії для профілактики МАС-інфекцій у пацієнтів з імуносупресією призначають по 300 мг (2 капсули) на добу.

Рифабутин у комбінації з іншими препаратами призначати:

- при нетуберкульозній мікобактеріальній інфекції - по 450-600 мг (3-4 капсули) на добу протягом 6 місяців з моменту отримання негативного результату;

- при хронічному полірезистентному туберкульозі легенів - по 300-450 мг (2-3 капсули) на добу протягом терміну до 6 місяців з моменту отримання негативного результату;

- при вперше діагностованому легеневому туберкульозі - по 150 мг (1 капсула) на добу протягом від 6 місяців або протягом 6 місяців з моменту отримання негативного посіву.

Максимальна добова доза - 450 мг. Термін лікування - 6 місяців і більше.

Пацієнтам літнього віку змінювати дози препарату не потрібно.

Пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше, ніж 30 мл/хв) слід зменшити дозу Рифабутину на 50%.

Діти.

Відомості щодо застосування рифабутину дітям відсутні. Тому препарат не застосовують цій категорії пацієнтів.

Передозування

Застосування препарату у добовій дозі понад 1000 мг протягом тривалого періоду часу може призвести до розвитку увеїту. Можуть виникати реакції гіперчутливості (еозинофілія, бронхоспазм, шок). Посилення проявів побічних реакцій.

Лікування: промивання шлунка, призначення діуретиків швидкої дії. Показане проведення симптоматичного лікування.

Побічні реакції

Враховуючи той факт, що рифабутин у дослідженнях нерідко призначають у складі комбінованої терапії, часто неможливо встановити причинно-наслідковий зв'язок у виникненні побічних ефектів. Побічні реакції, які розвивалися найчастіше, розташовані у порядку зменшення:

з боку травного тракту: нудота, блювання, підвищення активності печінкових ферментів, жовтяниця, гепатит, анорексія, біль у животі, діарея, диспепсія, відрижка, метеоризм, спостворення смаку; коліт, спричинений Clostridium difficiele;

з боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, іноді тяжка; тромбоцитопенія, анемія, панцитопенія; в постмаркетинговому періоді - розлади з боку «білої крові», включаючи агранулоцитоз, лімфопенію, гранулоцитопенію, нейтропенію, зменшення нейтрофільних лейкоцитів. Частота і ступінь тяжкості гематологічних реакцій могли бути пов'язані з одночасним призначенням ізоніазиду;

з боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: артралгія, міалгія;

з боку нервової системи: головний біль, астенія, безсоння;

з боку імунної системи: ангіоневротичний набряк, кропив'янка;

лабораторні показники: підвищення лужної фосфатази, АСТ, АЛТ;

інші: міозит, біль, знебарвлення шкіри, знебарвлення сечі, кон'юнктивіт.

Також можуть відзначатися пропасниця, висипання; у поодиноких випадках - інші реакції гіперчутливості, такі як еозинофілія, бронхоспазм і шок.

Крім того, при призначенні Рифабутину відзначався оборотний увеїт, ступінь тяжкості якого варіювала від легкого до тяжкого. Ризик виникнення цього побічного ефекту знижується, якщо Рифабутин застосовують як монотерапію у дозі 300 мг для профілактики МАС-інфекцій, і підвищується, якщо рифабутин застосовують у комбінації з кларитроміцином і у вищих дозах. Можлива роль флюконазолу (та аналогічних сполук) у підвищенні ризику розвитку увеїту не встановлена. Увеїт не відзначався у пацієнтів, які одержували Рифабутин (у добових дозах 150-600 мг) для лікування легеневого туберкульозу у поєднанні з іншими препаратами.

Під час огляду офтальмологом спостерігалися відкладення на рогівці ока при лікуванні рифабутином як компонента медикаментозної профілактики МАС-комплексу. Ці відкладення були дрібні, майже прозорі, асимптоматичні і не порушували зір.

При застосуванні рифабутину у високих дозах повідомлялося про псевдожовтяницю (жовтушний колір шкіри при нормальному рівні білірубіну в крові).

Грипоподібний синдром, відчуття стиснення чи болю у грудях із задишкою і рідко - гепатитом і гемолізом. Повідомлялося про рідкі випадки діареї, асоційованої з Clostridium difficile.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 10 капсул у блістері, по 3 блістери в картонній упаковці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник. Люпін Лімітед.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

A-28/1, М.І.Д.Сі., Чікалтана, Аурангабад, 431210, Індія.