Ревмоксиб

Інструкція по застосуванню

для медичного застосування лікарського засобу

РЕВМОКСИБ

(REVMOXIB)

Склад

діюча речовина: celecoxib;

1 капсула містить целекоксибу у перерахуванні на 100 % речовину - 200 мг;

допоміжні речовини: лактоза, моногідрат (гранулак-70); повідон; натрію лаурилсульфат; кальцію стеарат;

склад оболонки капсули: желатин, титану діоксид (Е 171), азорубін (Е 122).

Лікарська форма. Капсули.

Основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули номер 0, корпус білого кольору, кришка рожевого кольору. Вміст капсул - порошок білого або майже білого кольору.

Фармакотерапевтична група. Протизапальні та антиревматичні засоби. Коксиби.

Код АТХ М01А Н01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Целекоксиб - це нестероїдний протизапальний засіб, що демонструє протизапальну, аналгетичну і жарознижувальну активність у моделях на тваринах. Вважається, що механізм дії препарату зумовлений пригніченням синтезу простагландинів переважно шляхом інгібування циклооксигенази-2 (ЦОГ-2); у терапевтичних концентраціях у людини целекоксиб не інгібує ізофермент циклооксигеназу-1 (ЦОГ-1). У моделях пухлин товстого кишечнику у тварин целекоксиб знижував частоту виникнення і множинність пухлин.

Тромбоцити. Целекоксиб в одноразових дозах до 800 мг і багаторазових дозах 600 мг 2 рази на добу протягом до 7 днів (що перевищує рекомендовані терапевтичні дози) не зменшував агрегації тромбоцитів і не збільшував час кровотечі. Внаслідок відсутності впливу на тромбоцити целекоксиб не може замінити аспірин у профілактиці серцево-судинних захворювань. Невідомо, чи впливає целекоксиб на тромбоцити у плані підвищення ризику розвитку серйозних серцево-судинних тромботичних побічних реакцій, пов'язаних із застосуванням препарату.

Затримка рідини. Пригнічення синтезу PGE2 може призводити до затримки натрію та рідини за рахунок збільшення реабсорбції у висхідній товстій частині петлі Генле мозкового шару нирок і, можливо, в інших сегментах дистальних відділів нефрону. Вважається, що PGE2 пригнічує реабсорбцію рідини у збірних трубочках, перешкоджаючи дії антидіуретичного гормону.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Пікові концентрації целекоксибу у плазмі крові досягаються приблизно через 3 години після перорального прийому препарату. Натще пікові концентрації препарату у плазмі крові (Cmax) та площа під кривою (AUC) є приблизно пропорційними до дози до 200 мг 2 рази на добу; при вищих дозах спостерігається менш пропорційне збільшення Cmax і AUC. Дослідженнь абсолютної біодоступності не проводили. При багаторазовому прийомі препарату рівноважний стан досягається на 5-й день або раніше.

Таблиця 1

Фармакокінетика однократної дози (200 мг) целекоксибу у здорових добровольців при прийомі натщесерці:

Вплив їжі. Коли целекоксиб приймали разом з їжею з високим вмістом жирів, пікові концентрації у плазмі крові досягалися приблизно на 1-2 години пізніше, а загальна абсорбція (AUC) збільшувалася на 10-20 %. При прийомі натще у дозах вище 200 мг збільшення Cmax і AUC відбувається менш пропорційно, що вважається наслідком низької розчинності лікарського засобу у водному середовищі.

Супутнє застосування целекоксибу з антацидами, що містять алюміній і магній, призводило до зниження концентрацій целекоксибу у плазмі крові зі зменшенням Cmax на 37 % і AUC на 10 %. Целекоксиб у дозах до 200 мг 2 рази на добу можна приймати незалежно від прийому їжі. Вищі дози препарату (400 мг 2 рази на добу) слід приймати з їжею для покращення абсорбції.

Загальна системна експозиція (AUC) целекоксибу була однаковою при його прийомі у вигляді цілої капсули і при додаванні вмісту капсули в яблучне пюре. Після прийому вмісту капсули разом із яблучним пюре значних змін у показниках Cmax, Tmax або t1/2 не спостерігалося.

Розподіл. Целекоксиб у межах діапазону клінічних доз має високий ступінь зв'язування з білками (~ 97 %). Дослідження in vitro показують, що целекоксиб зв'язується переважно з альбуміном і, меншою мірою, з β1-кислим глікопротеїном. Уявний об'єм розподілу у рівноважному стані (Vss/F) становить приблизно 400 л, що свідчить про екстенсивний розподіл препарату в тканинах. Целекоксиб переважно не зв'язується з еритроцитами.

Метаболізм. Метаболізм целекоксибу переважно здійснюється ізоферментом CYP2C9. У плазмі крові людини було ідентифіковано три метаболіти: первинний спирт, відповідна карбонова кислота та її глюкуронідний кон'югат. Ці метаболіти не мають активності щодо інгібування ЦОГ-1 або ЦОГ-2.

Екскреція. Целекоксиб виводиться переважно шляхом метаболізму в печінці, при цьому в сечі та калі виявляється невелика (< 3 %) кількість незміненого лікарського засобу. Після перорального застосування одноразової дози препарату, міченого радіоізотопом, приблизно 57 % дози виводилося з калом і 27 % - із сечею. Основним метаболітом у сечі та калі була карбонова кислота (73 % дози), при цьому в сечі також виявлялася невелика кількість глюкуроніду. Вважається, що низька розчинність препарату подовжує процес абсорбції, що робить період напіввиведення (t1/2) більш варіабельним. Ефективний період напіввиведення становить приблизно 11 годин за умов прийому натще. Уявний кліренс (CL/F) плазми крові становить приблизно 500 мл/хв.

Пацієнти літнього віку. У пацієнтів літнього віку (від 65 років) у рівноважному стані Cmax була на 40 % вища і AUC - на 50 % вища порівняно з такими у пацієнтів молодшого віку. У жінок літнього віку Cmax і AUC для целекоксибу є вищими, ніж у чоловіків літнього віку, але це підвищення переважно є наслідком меншої маси тіла у таких жінок. Загалом коригувати дозу для пацієнтів літнього віку не потрібно. Однак у пацієнтів з масою тіла менше 50 кг лікування слід розпочинати з найменшої рекомендованої дози.

Діти. Популяційний аналіз фармакокінетики препарату Ревмоксиб, капсули по 200 мг, у дітей не досліджували.

Расова приналежність. AUC целекоксибу є приблизно на 40 % більшою у представників негроїдної раси порівняно з пацієнтами європеоїдної раси. Клінічна значущість цього спостереження невідома.

Печінкова недостатність. Дослідження фармакокінетики, проведене з участю пацієнтів з печінковою недостатністю легкого (клас А за шкалою Чайлда-П'ю) і середнього (клас В за шкалою Чайлда-П'ю) ступеня тяжкості, продемонструвало, що AUC целекоксибу в рівноважному стані є більшою приблизно на 40 % і 180 % відповідно порівняно зі здоровими добровольцями контрольної групи. Тому пацієнтам із печінковою недостатністю середнього ступеня (клас В за шкалою Чайлда-П'ю) рекомендовану добову дозу препарату слід зменшити приблизно на 50 %. Досліджень з участю пацієнтів із тяжкою печінковою недостатністю (клас С за шкалою Чайлда-П'ю) не проводили. Целекокисб не рекомендується застосовувати пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю.

Ниркова недостатність. Згідно з результатами порівняння між дослідженнями, AUC целекоксибу була приблизно на 40 % нижчою у пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації - 35-60 мл/хв), ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Значущого взаємозв'язку між швидкістю клубочкової фільтрації і кліренсом целекоксибу виявлено не було. Досліджень з участю пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю не проводилося. Як і у випадку з іншими НПЗП, целекоксиб не рекомендується застосовувати пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю.

Клінічні характеристики

Показання

Препарат показаний:

- для послаблення ознак і симптомів остеоартриту, ревматоїдного артриту та анкілозуючого спондиліту;

- для лікування гострого болю у дорослих пацієнтів;

- для лікування первинної дисменореї.

Протипоказання

Підвищена чутливість до целекоксибу, аспірину або до інших НПЗП.

Реакції алергічного типу на сульфаніламіди в анамнезі.

Бронхіальна астма, кропив'янка або інші реакції алергічного типу після застосування аспірину чи інших НПЗП в анамнезі.

Лікування періопераційного болю при проведенні операції аортокоронарного шунтування.

Гостра шлунково-кишкова кровотеча.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Загальна інформація. Метаболізм целекоксибу переважно здійснюється ізоферментом 2C9 цитохрому P450 (CYP) у печінці. Супутнє застосування целекоксибу з лікарськими засобами, що інгібують ізофермент CYP2C9, слід здійснювати з обережністю. Целекоксиб може значним чином взаємодіяти з лікарськими засобами, що інгібують ізофермент CYP2C9.

Іn vitro целекоксиб є інгібітором ізоферменту CYP2D6, хоча і не є його субстратом. Тому існує імовірність взаємодії препарату in vivo з лікарськими засобами, що метаболізуються ізоферментом CYP2D6.

Варфарин. Пацієнтам, які застосовують варфарин або подібні лікарські засоби, після початку застосування целекоксибу або внесення змін у застосування препарату, особливо у перші кілька днів, слід стежити за антикоагулянтною активністю, оскільки такі пацієнти мають підвищений ризик розвитку ускладнень у вигляді кровотечі.

Вплив целекоксибу на антикоагулянтну дію варфарину досліджувався у групі здорових добровольців, які щоденно отримували 2-5 мг варфарину. У добровольців целекоксиб не впливав на антикоагулянтну дію варфарину, що визначалося за протромбіновим часом. Однак відомо, що під час застосування препарату після виходу його на ринок у пацієнтів, які одночасно отримували целекоксиб і варфарин, спостерігалися серйозні побічні реакції у вигляді кровотеч, деякі з яких призвели до летального наслідку (переважно у пацієнтів літнього віку) на тлі збільшення протромбінового часу.

Літій. Є дані, що при застосуванні целекоксибу з літієм, рівень останнього у плазмі крові підвищується. Тому слід ретельно спостерігати за пацієнтами, які отримують літій, на початку застосування целекоксибу або під час його відміни.

Аспірин. Целекоксиб можна застосовувати разом із низькими дозами аспірину. Однак супутнє застосування аспірину з целекокибом підвищує частоту утворення виразки шлунково-кишкового тракту або інших ускладнень порівняно із застосуванням лише целекоксибу.

Внаслідок відсутності впливу на тромбоцити целекоксиб не може замінити аспірин у профілактиці серцево-судинних захворювань.

Інгібітори АПФ і антагоністи ангіотензину II. НПЗП можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) і антагоністів ангіотензину II. Цю взаємодію слід враховувати, якщо пацієнти приймають целекоксиб разом з інгібіторами АПФ і антагоністами ангіотензину ІІ.

У пацієнтів літнього віку, пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові (у тому числі при застосуванні діуретиків) або порушенням функції нирок застосування інгібіторів АПФ разом із НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, може призводити до погіршення функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності. Зазвичай після припинення застосування НПЗП стан пацієнта повертається до рівня, що спостерігався до початку лікування.

Одночасне застосування целекоксибу та інгібіторів АПФ і антагоністів ангіотензину II потрібно проводити з обережністю. Необхідно забезпечити належну гідратацію таких пацієнтів, а також перевіряти функцію нирок на початку сумісного застосування з інгібіторами АПФ та періодично у процесі лікування.

Флуконазол та кетоконазол. Одночасне застосування флуконазолу в дозі 200 мг 1 раз на добу призводило до підвищення концентрації целекоксибу у плазмі крові у 2 рази. Таке підвищення є наслідком інгібування флуконазолом метаболізму целекоксибу, який здійснюється ізоферментом P450 2C9. У пацієнтів, які отримують флуконазол, застосування целекоксибу слід розпочинати з найменшої рекомендованої дози. Кетоконазол, інгібітор ізоферменту P2C9, не проявив клінічно значущого впливу на метаболізм целекоксибу.

Діуретики. У деяких пацієнтів НПЗП можуть послаблювати натрійуретичний ефект фуросеміду і тіазидів. Така реакція пояснюється інгібуванням синтезу простагландинів у нирках.

Оральні контрацептиви. У ході клінічних досліджень взаємодії целекоксиб не проявив клінічно значущого впливу на фармакокінетику дослідної комбінації орального контрацептива (1 мг норетиндрону/0,035 мг етинілестрадіолу).

Метотрексат. Відомо, що у пацієнтів з ревматоїдним артритом, які приймали метотрексат, целекоксиб не впливав на фармакокінетику метотрексату.

Супутнє застосування НПЗП. Ревмоксиб не слід застосовувати одночасно з будь-якими дозами неаспіринових НПЗП через потенційне підвищення ризику розвитку побічних реакцій.

Особливості застосування

Серцево-судинні тромботичні ускладнення. Тривале застосування препарату може підвищити ризик розвитку серйозних побічних серцево-судинних тромботичних ускладнень, інфаркту міокарда та інсульту, що може призвести до летального наслідку,головним чином це було наслідком підвищення частоти виникнення інфаркту міокарда.

Застосування всіх НПЗП, як селективних, так і неселективних стосовно ЦОГ-2, може мати аналогічний ризик. У пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями або факторами ризику їх розвитку ризик може бути вищим. Щоб звести до мінімуму потенційний ризик побічних серцево-судинних ускладнень у пацієнтів, які застосовують целекоксиб, кожному окремому пацієнту слід застосовувати найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду часу відповідно до цілей лікування. Лікарям та пацієнтам слід бути дуже уважними щодо розвитку таких ускладнень, навіть у разі відсутності симптомів з боку серцево-судинної системи у минулому. Слід проінформувати пацієнтів про ознаки та/або симптоми серйозної серцево-судинної токсичності та заходи, яких необхідно вжити при їх появі.

Переконливі докази того, що супутнє застосування аспірину зменшує підвищений ризик розвитку серйозних серцево-судинних тромботичних ускладнень, пов'язаних із застосуванням НПЗП, відсутні. Одночасне застосування аспірину і препарату підвищує ризик розвитку серйозних побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту.

Є дані, що застосування різних НПЗП, селективних щодо ЦОГ-2, для лікування болю у перші 10-14 днів після операції аортокоронарного шунтування може призвести до підвищення частоти виникнення інфаркту міокарда та інсульту.

Артеріальна гіпертензія. Як і у випадку з усіма НПЗП, застосування целекоксибу може призвести до виникнення або погіршення перебігу вже існуючої артеріальної гіпертензії, що може зумовити підвищення частоти розвитку серцево-судинних ускладнень. У пацієнтів, які приймають тіазидні або петльові діуретики, ефективність терапії цими лікарськими засобами може зменшуватися при застосуванні НПЗП. Слід з обережністю застосовувати НПЗП, у тому числі целекоксиб, пацієнтам з артеріальною гіпертензією. На початку застосування препарату і протягом усього курсу лікування слід здійснювати ретельний моніторинг артеріального тиску.

Застійна серцева недостатність і набряки. У деяких пацієнтів, які приймали НПЗП, у тому числі целекоксиб, спостерігалися затримка рідини і набряки. Пацієнтам із затримкою рідини або серцевою недостатністю целекоксиб слід застосовувати з обережністю.

Вплив на шлунково-кишковий тракт. Ризик розвитку виразки шлунково-кишкового тракту, кровотечі або перфорації. НПЗП, включаючи целекоксиб, можуть спричиняти розвиток серйозних шлунково-кишкових явищ, у тому числі кровотечі, утворення виразки і перфорації шлунка, тонкого або товстого кишечнику, що може призвести до летального наслідку. Ці серйозні побічні реакції можуть виникати у пацієнтів, які приймають НПЗП, у будь-який час при наявності або відсутності попереджувальних симптомів. Симптоми були наявні лише в одного з п'яти пацієнтів, у яких розвинулася серйозна побічна реакція з боку верхнього відділу шлунково-кишкового тракту при застосуванні НПЗП. При тривалішому застосуванні НПЗП існує тенденція до підвищення імовірності розвитку серйозних побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту у будь-який момент під час курсу лікування. Однак ризик існує навіть при короткочасному лікуванні.

Слід з особливою обережністю призначати НПЗП пацієнтам, у яких раніше спостерігалися виразкова хвороба або шлунково-кишкова кровотеча. У пацієнтів, у яких раніше спостерігалися пептична виразка і/або шлунково-кишкова кровотеча і які приймають НПЗП, ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі є вищим більш, ніж у 10 разів порівняно з пацієнтами, які не мають жодного з цих факторів ризику. До інших факторів, що підвищують ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі у пацієнтів, які приймають НПЗП, належать супутнє застосування пероральних кортикостероїдів або антикоагулянтів, більша тривалість лікування НПЗП, паління, вживання алкоголю, літній вік і поганий загальний стан здоров'я. Більша частина спонтанних повідомлень про побічні реакції з боку шлунково-кишкового тракту з летальним наслідком стосується пацієнтів літнього віку або ослаблених пацієнтів, і тому лікування таких пацієнтів слід проводити з особливою обережністю.

Щоб звести до мінімуму потенційний ризик розвитку побічних шлунково-кишкових явищ, кожному окремому пацієнту слід застосовувати найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду часу відповідно до мети лікування. Лікарям та пацієнтам необхідно бути дуже уважними щодо появи ознак і симптомів виникнення шлунково-кишкової виразки і кровотечі під час застосування препарату та у випадку підозри на розвиток серйозних побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту, своєчасно проводити додаткове обстеження і лікування. Для пацієнтів, які належать до групи високого ризику, слід розглянути можливість застосування альтернативних видів лікування, що не включають призначення НПЗП. Целекоксиб протипоказаний пацієнтам з гострою шлунково-кишковою кровотечею.

Вплив на печінку. До 15 % пацієнтів, які приймають НПЗП, можуть мати граничне підвищення рівня одного або кількох печінкових ферментів, а значне підвищення рівня АЛТ або АСТ (приблизно у 3 або більше разів відносно верхньої межі норми) спостерігалося приблизно в 1 % пацієнтів, які приймали НПЗП.

Такі відхилення лабораторних показників від норми можуть прогресувати, залишатися незмінними або зникати при продовженні терапії. При застосуванні НПЗП спостерігалися поодинокі випадки тяжких печінкових реакцій, включаючи жовтяницю і летальний блискавичний гепатит, некроз печінки і печінкову недостатність (деякі з них призводили до летального наслідку).

Під час застосування целекоксибу пацієнтам із симптомами і/або ознаками можливого порушення печінкової функції або відхиленнями показників печінкових проб від норми слід ретельно спостерігати на предмет розвитку більш тяжкої печінкової реакції. У разі появи клінічних ознак і симптомів захворювання печінки або розвитку системних проявів (наприклад, еозинофілії, висипання) застосування препарату слід припинити.

Вплив на нирки. Тривале застосування НПЗП призводило до розвитку некрозу ниркових сосочків та інших видів ураження нирок. Ниркова токсичність також спостерігалася у пацієнтів, у яких простагландини нирок відіграють компенсаторну роль у підтриманні ниркової перфузії. У таких пацієнтів застосування НПЗП може спричинити дозозалежне зменшення утворення простагландинів і, як наслідок, зниження ниркового кровотоку, що може прискорити розвиток клінічних симптомів ниркової декомпенсації. До пацієнтів, які мають найвищий ризик розвитку цієї реакції, належать пацієнти з порушенням функції нирок, серцевою недостатністю, порушенням функції печінки, пацієнти, які приймають діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II та пацієнти літнього віку. Зазвичай після припинення лікування НПЗП стан пацієнта повертається до такого, що був до початку лікування.

Застосування препарату не рекомендоване пацієнтам із захворюванням нирок на пізній стадії. При необхідності призначення препарату рекомендується проводити ретельний нагляд за функцією нирок пацієнта.

Анафілактоїдні реакції. Як і для всіх НПЗП загалом, анафілактоїдні реакції можуть спостерігатися у пацієнтів, які раніше не застосовували целекоксиб. При застосуванні целекоксибу можуть виникати випадки анафілактичних реакцій та ангіоневротичного набряку. У пацієнтів із бронхіальною астмою, кропив'янкою або іншими реакціями алергічного типу після застосування аспірину чи інших НПЗП в анамнезі спостерігалися тяжкі анафілактоїдні реакції на НПЗП, деякі з яких призвели до летального наслідку. Целекоксиб не слід застосовувати пацієнтам з аспіриновою тріадою. Цей симптомокомплекс зазвичай розвивається у пацієнтів з бронхіальною астмою, у яких спостерігається риніт при наявності чи відсутності назальних поліпів або у яких виникає тяжкий, потенційно летальний бронхоспазм після прийому аспірину чи інших НПЗП. У випадку розвитку анафілактоїдної реакції слід звернутися по невідкладну медичну допомогу.

Реакції з боку шкіри. Целекоксиб є сульфаніламідом і може спричиняти розвиток серйозних побічних реакцій з боку шкіри, таких як ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, що можуть призвести до летального наслідку. Ці серйозні побічні реакції можуть виникати несподівано і розвиватися у пацієнтів, у яких раніше не спостерігалося алергії на сульфаніламіди. Пацієнти повинні бути проінформовані про ознаки і симптоми, що свідчать про серйозні зміни з боку шкіри; при першій появі шкірних висипань або будь-якої іншої ознаки підвищеної чутливості прийом препарату слід припинити.

Лікування кортикостероїдами. Не слід очікувати, що целекоксиб здатен замінити кортикостероїди або його можна застосовувати для лікування кортикостероїдної недостатності. Раптове припинення лікування кортикостероїдами може призвести до загострення кортикостероїдозалежного захворювання. У випадку прийняття рішення про припинення застосування кортикостероїдів пацієнтам, які отримували кортикостероїди тривалий час, їх дозу слід знижувати поступово.

Гематологічні ефекти. У пацієнтів, які застосовують целекоксиб, інколи спостерігається анемія. Пацієнтам, які приймають целекоксиб упродовж тривалого часу, у випадку появи будь-яких ознак або симптомів анемії чи втрати крові слід перевірити рівень гемоглобіну або гематокриту.

Зазвичай целекоксиб не впливає на кількість тромбоцитів, протромбіновий час або частковий тромбопластиновий час і не інгібує агрегацію тромбоцитів при застосуванні у рекомендованих дозах.

Бронхіальна астма в анамнезі. Пацієнти із бронхіальною астмою можуть мати «аспіринову астму». Застосування аспірину пацієнтам з «аспіриновою астмою» асоціювалося з розвитком тяжкого бронхоспазму, що може призвести до летального наслідку. Оскільки у таких пацієнтів, чутливих до аспірину, спостерігалися випадки перехресної реактивності (включаючи бронхоспазм) між аспірином та іншими НПЗП, целекоксиб не слід застосовувати пацієнтам з цією формою чутливості до аспірину, і його слід з обережністю застосовувати пацієнтам з бронхіальною астмою в анамнезі.

Лабораторні аналізи. Оскільки серйозні шлунково-кишкові виразки і кровотечі можуть розвиватися при відсутності попереджувальних симптомів, лікарям слід проводити спостереження на предмет появи ознак або симптомів шлунково-кишкової кровотечі. Пацієнтам, які застосовують НПЗП протягом тривалого часу, слід періодично проводити загальний і біохімічний аналізи крові. У разі збереження або збільшення відхилення від норми печінкових показників або ниркових проб застосування препарату слід припинити.

У пацієнтів, які застосовують целекоксиб, можливе підвищення рівня азоту сечовини крові.

Таке відхилення показників лабораторних аналізів від норми також спостерігалося у пацієнтів, які отримували інші НПЗП. Клінічна значущість цього відхилення показників від норми не визначена.

Запалення. Фармакологічна активність препарату щодо зменшення запалення і, можливо, зниження підвищеної температури тіла може послаблювати ці діагностичні ознаки при виявленні інфекційних ускладнень у випадках, коли інфекція не підозрюється як причина болю.

Одночасне застосування НПЗП. Целекоксиб не слід застосовувати одночасно з неаспіриновими НПЗП у будь-яких дозах через потенційне підвищення ризику розвитку побічних реакцій.

Застосування пацієнтам літнього віку. Значної різниці в ефективності та безпеці для пацієнтів літнього віку та молодших пацієнтів не спостерігалося.

Однак, як і у випадку з іншими НПЗП, у тому числі НПЗП, що селективно інгібують ЦОГ-2, кількість спонтанних повідомлень про побічні реакції з боку шлунково-кишкового тракту з летальним наслідком і гостру ниркову недостатність після виходу препарату на ринок була більшою серед пацієнтів літнього віку, ніж серед молодших пацієнтів.

Печінкова недостатність. Пацієнтам з печінковою недостатністю середнього ступеня (клас В за шкалою Чайлда-П'ю) рекомендовану добову дозу препарату в капсулах слід зменшити на 50 %. Не рекомендується застосовувати пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю.

Ниркова недостатність. Не рекомендується застосовувати целекоксиб пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю.

Пацієнти з повільним метаболізмом субстратів ізоферменту CYP2C9. Слід з обережністю застосовувати целекоксиб пацієнтам із підтвердженим або запідозреним (на основі результатів дослідження генотипу або анамнестичних даних щодо інших субстратів ізоферменту CYP2C9 (таких як варфарин, фенітоїн)) повільним метаболізмом субстратів ізоферменту CYP2C9. Для пацієнтів з повільним метаболізмом (тобто з геном CYP2C9*3/*3) слід розглянути можливість розпочати лікування з половини найменшої рекомендованої дози. Для пацієнтів з ювенільним ревматоїдним артритом, які мають повільний метаболізм субстратів ізоферменту CYP2C9, слід розглянути можливість проведення альтернативного лікування.

Препарат містить лактозу, тому його не слід застосувати пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Фертильність. Внаслідок особливості механізму своєї дії, НПЗП, у тому числі препарати з діючою речовиною целекоксиб, можуть спричинити затримку або зашкодити розриву фолікула при овуляції, що у деяких жінок супроводжується оборотним безпліддям. Тому рекомендується відмовитися від застосування НПЗП, включаючи препарати з діючою речовиною целекоксиб, жінкам, які планують вагітність, або пацієнткам, що проходять обстеження щодо безпліддя.

Вагітність. Затримка синтезу простагландину може негативним чином вплинути на вагітність. Відповідно до даних епідеміологічного дослідження, існує ризик викидня після прийому на ранніх термінах вагітності інгібіторів синтезу простагландину. Серед тварин прийом інгібіторів синтезу простагландину призводить до перед - та постімплатаційної загибелі плоду. Целекоксиб не слід застосовувати на пізніх термінах вагітності, починаючи з 30-го тижня, оскільки він може спричинити передчасне закриття артеріальної протоки.

Досліджень за участю вагітних жінок не проводилося. Целекоксиб слід застосовувати під час вагітності лише тоді, коли потенційна користь від його застосування перевищує потенційний ризик для плода.

Досліджень з оцінки впливу целекоксибу на закриття артеріальної протоки у плода не проводилося. Тому препарат не слід застосовувати жінкам у ІІІ триместрі вагітності.

Перейми і пологи. Вплив препарату на перейми і пологи у вагітних жінок невідомий.

Годування груддю. Обмежені данісвідчать про наявність низьких рівнів целекоксибу у грудному молоці. Розраховані середні добові дози лікарського засобу, отриманого з грудним молоком, для немовлят становили 10-40 мкг/кг/добу, що становить менше 1 % від розрахованої за масою тіла терапевтичної дози для дворічної дитини. У повідомленні про двох дітей віком 17 і 22 місяці, які перебували на грудному годуванні, не зазначено жодних побічних реакцій.

Препарат слід з обережністю застосовувати жінкам, які годують груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Якщо під час застосування целекоксибу виникають запаморочення, вертиго або сонливість, слід утриматися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози. Перед прийняттям рішення щодо застосування препарату слід ретельно зважити потенційну користь і ризик від застосування препарату та інших варіантів лікування. Кожному окремому пацієнту слід застосовувати найменшу ефективну дозу протягом найкоротшого періоду часу відповідно до цілей лікування.

Препарат можна приймати незалежно від часу вживання їжі.

Остеоартрит. Для послаблення ознак і симптомів остеоартриту рекомендована доза препарату становить 200 мг на добу однократно.

Ревматоїдний артрит. Для послаблення ознак і симптомів ревматоїдного артриту рекомендована доза препарату становить 100-200 мг 2 рази на добу.

При необхідності застосування целекоксибу у дозі 100 мг слід призначати препарат у необхідному дозуванні або лікарській формі.

Анкілозуючий спондиліт. Для лікування ознак і симптомів анкілозуючого спондиліту рекомендована доза препарату становить 200 мг на добу однократно. При відсутності ефекту через 6 тижнів лікування слід спробувати застосувати добову дозу 400 мг (по 1 капсулі 2 рази на добу). За відсутності ефекту через 6 тижнів застосування препарату у дозі 400 мг на добу лікування, швидше за все, є неефективним, і слід розглянути можливість застосування альтернативних видів лікування.

Лікування гострого болю і первинної дисменореї. Початкова рекомендована доза препарату становить 400 мг. При необхідності у перший день можна застосувати додаткову дозу препарату, що становить 200 мг. У наступні дні рекомендована доза становить 200 мг 2 рази на добу при необхідності.

Особливі групи пацієнтів.

Печінкова недостатність. Для пацієнтів із печінковою недостатністю середнього ступеня (клас В за шкалою Чайлда-П'ю) рекомендовану добову дозу препарату слід зменшити на 50 %. Не рекомендується застосовувати целекоксиб пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю.

Пацієнти з повільним метаболізмом субстратів ізоферменту CYP2C9. Слід з обережністю застосовувати целекоксиб пацієнтам із підтвердженим або запідозреним (на основі результатів дослідження генотипу або анамнестичних даних щодо інших субстратів CYP2C9 (таких як варфарин, фенітоїн)) повільним метаболізмом субстратів ізоферменту CYP2C9. Для пацієнтів із повільним метаболізмом (тобто з геном CYP2C9*3/*3) слід розглянути можливість розпочати лікування з половини найменшої рекомендованої дози. Для пацієнтів з повільним метаболізмом з ювенільним ревматоїдним артритом слід розглянути можливість проведення альтернативного лікування.

Діти. Ревмоксиб, капсули по 200 мг, не показаний для застосування дітям.

Передозування. Про випадки передозування препаратом не повідомлялося. Відомо, що застосування доз до 2400 мг/добу протягом 10 днів не призвело до розвитку серйозної токсичності. Симптоми, що з'являються після гострого передозування НПЗП, зазвичай обмежуються загальмованістю, сонливістю, нудотою, блюванням і болем в епігастральній ділянці та загалом мають оборотний характер при проведенні підтримувального лікування. Може виникнути шлунково-кишкова кровотеча. Можуть спостерігатися артеріальна гіпертензія, гостра ниркова недостатність, пригнічення дихання у поодиноких випадках кома. При терапевтичному застосуванні НПЗП повідомляли про розвиток анафілактоїдних реакцій, що також можуть виникати при передозуванні.

При передозуванні НПЗП пацієнтам слід проводити симптоматичне та підтримувальне лікування. Специфічних антидотів не існує. Інформації щодо виведення целекоксибу шляхом гемодіалізу не отримано, але, зважаючи на його високий ступінь зв'язування з білками плазми крові (> 97 %), малоймовірно, що діаліз буде корисним у випадку передозування. Протягом 4 годин після перорального прийому препарату пацієнтам із симптомами передозування або при значному передозуванні можна спровокувати блювання і/або призначити активоване вугілля (60-100 г дорослим) і/або осмотичне проносне. Через високий ступінь зв'язування препарату з білками плазми крові форсований діурез, підлуження сечі, гемодіаліз або гемоперфузія можуть бути неефективними.

Побічні реакції.

Існують дані щодо можливості розвитку наступних побічних реакцій.

З боку шлунково-кишкового тракту: сухість у роті, стоматит, нудота, блювання, запор, дисфагія, відрижка, біль у животі, діарея, диспепсія, метеоризм, езофагіт, гастрит, гастроентерит, гастроезофагеальний рефлюкс, геморой, дивертикуліт, грижа стравохідного отвору діафрагми, мелена, тенезми, кишкова непрохідність, перфорація кишечнику, шлунково-кишкова кровотеча, коліт з кровотечею, перфорація стравоходу, панкреатит, ілеус.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, стенокардія, у тому числі нестабільна стенокардія, захворювання коронарних артерій, у тому числі атеросклероз коронарних артерій, інфаркт міокарда, відчуття посиленого серцебиття, тахікардія, синусова брадикардія, непритомність, застійна серцева недостатність, недостатність аортального клапана, фібриляція шлуночків, емболія легеневої артерії, порушення мозкового кровообігу, периферична гангрена, тромбофлебіт, васкуліт, тромбоз глибоких вен.

З боку центральної і периферичної нервової системи: головний біль, запаморочення, мігрень, судоми в ногах, гіпертонус, атаксія, асептичний менінгіт, гіпестезія, агевзія, аносмія, парестезія, інфаркт головного мозку, внутрішньочерепний крововилив.

З боку органів зору: плаваючі помутніння склистого тіла, кон'юнктивальний крововилив, кон'юнктивіт.

З боку органів слуху і вестибулярного апарату: лабіринтит.

З боку психіки: схильність до суїциду, галюцинації.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: глухота, шум у вухах.

З боку печінки та жовчовидільної системи: порушення функції печінки, відхилення від норми печінкових проб, підвищення рівня АЛТ, підвищення рівня АСТ, жовчокам'яна хвороба, гепатит, миттєвий гепатит, некроз печінки, жовтяниця, печінкова недостатність.

Порушення метаболізму і харчування: підвищення рівня азоту сечовини крові, підвищення рівня КФК, гіперхолестеринемія, гіперглікемія, гіпокаліємія, гіперкаліємія, підвищення рівня небілкового азоту, збільшення вмісту креатиніну, підвищення рівня лужної фосфатази, збільшення маси тіла, гіпоглікемія, гіпонатріємія, гіпернатріємія.

З боку опорно-рухового апарату: артралгія, артроз, міалгія, синовіїт, тендиніт, епікондиліт, розрив сухожилля.

З боку психіки: анорексія, тривожність, підвищення апетиту, депресія, нервозність, сонливість, безсоння.

З боку крові та лімфатичної системи: анемія, екхімоз, носова кровотеча, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, апластична анемія, панцитопенія, лейкопенія.

З боку дихальної системи: інфекції верхніх дихальних шляхів, фарингіт, риніт, синусит, бронхіт, бронхоспазм, загострення бронхоспазму, кашель, задишка, ларингіт, пневмонія.

З боку шкіри та підшкірної тканини: висипання, алопеція, дерматит, реакція фоточутливості, свербіж, еритематозні висипання, макулопапульозні висипання, зміни з боку шкіри, сухість шкіри, підвищене потовиділення, кропив'янка, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, висипання, що супроводжується еозинофілією та системними проявами (DRESS-синдром або синдром підвищеної чутливості).

Порушення у місці застосування препарату: целюліт, контактний дерматит.

З боку сечовидільної системи: альбумінурія, цистит, дизурія, гематурія, часте сечовипускання, камені у нирках.

З боку нирок: гостра ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: кіста яєчника, менструальні розлади, вплив на фертильність (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю).

Загальні: біль у спині, периферичний набряк, випадкова травма/травматизація, загострення алергії, алергічна реакція, біль у грудях, генералізовані набряки, набряк обличчя, швидка втомлюваність, підвищення температури тіла (гіпертермія), припливи, грипоподібні симптоми, біль (у тому числі периферичний), сепсис, раптовий летальний наслідок, анафілактоїдна реакція, ангіоневротичний набряк, альвеолярний остит.

Лабораторні показники: подовження активованого часткового тромбопластинового часу, бактеріурія, збільшення вмісту сечової кислоти у крові, підвищення гематокриту, зниження рівня гемоглобіну, наявність протеїнурії, відхилення від норми показників загального аналізу сечі, зниження вмісту тестостерону в крові.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 10 капсул у блістері, 1 блістер у пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ПАТ «Київмедпрепарат».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 139.

ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению лекарственного средства

РЕВМОКСИБ

(REVMOXIB)

Состав

действующее вещество: celecoxib;

1 капсула содержит целекоксиба в пересчете на 100 % вещество - 200 мг;

вспомогательные вещества: лактоза, моногідрат (гранулак-70); повидон; натрия лаурилсульфат; кальция стеарат;

состав оболочки капсулы: желатин, титана диоксид (Е 171), азорубин (Е 122).

Лекарственная форма. Капсулы.

Основные физико-химические свойства: твердые желатиновые капсулы номер 0, корпус белого цвета, крышка розового цвета. Содержимое капсул - порошок белого или почти белого цвета.

Фармакотерапевтическая группа. Противовоспалительные и антиревматические средства. Коксибы. Код АТХ М01А Н01.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Целекоксиб - это нестероидный противовоспалительный препарат, демонстрирующий противовоспалительную, аналгезирующую и жаропонижающую активность в моделях на животных. Считается, что механизм действия препарата обусловлен угнетением синтеза простагландинов преимущественно путем ингибирования циклооксигеназы-2 (ЦОГ-2); в терапевтических концентрациях у человека не ингибирует изофермент циклооксигеназу-1 (ЦОГ-1). В моделях опухолей толстого кишечника у животных целекоксиб снижал частоту возникновения и множественность опухолей.

Тромбоциты. Целекоксиб в одноразовых дозах до 800 мг и многократных дозах 600 мг 2 раза в сутки в течение до 7 дней (что превышает рекомендуемые терапевтические дозы) не сбавлял агрегации тромбоцитов и не увеличивал время кровотечения. Вследствие отсутствия влияния на тромбоциты целекоксиб не может заменить аспирин в профилактике сердечно-сосудистых заболеваний. Неизвестно, влияет ли целекоксиб на тромбоциты в плане повышения риска развития серьезных сердечно-сосудистых тромботических побочных реакций, связанных с применением препарата.

Задержка жидкости. Угнетение синтеза PGE2 может приводить к задержке натрия и воды за счет увеличения реабсорбции в восходящей толстой части петли Генле мозгового слоя почек и, возможно, в других сегментах дистальных отделов нефрона. Считается, что PGE2 подавляет реабсорбцию жидкости в собирательных трубочках, препятствуя действию антидиуретического гормона.

Фармакокинетика.

Абсорбция. Пиковые концентрации целекоксиба в плазме крови достигается приблизительно через 3 часа после приема препарата. Натощак максимальная концентрация препарата в плазме крови (Cmax) и площадь под кривой (AUC) приблизительно пропорциональны дозе до 200 мг 2 раза в сутки; при высоких дозах наблюдается менее пропорциональное увеличение Cmax и AUC. Исследований биодоступности не проводили. При многократном приеме препарата равновесное состояние достигается на 5-й день или ранее.

Таблица 1

Фармакокинетика однократной дозы (200 мг) целекоксиба у здоровых добровольцев при приеме натощак:

Влияние пищи. Когда целекоксиб принимали вместе с пищей с высоким содержанием жиров, пиковые концентрации в плазме крови достигались примерно на 1-2 часа позже, а общая абсорбция (AUC) увеличивалась на 10-20 %. При приеме натощак в дозе выше 200 мг увеличение Cmax и AUC происходит менее пропорционально, что считается следствием низкой растворимостью лекарственного средства в водной среде.

Одновременное применение целекоксиба с антацидами, содержащими алюминий и магний, приводило к снижению концентрации целекоксиба в плазме крови с уменьшением Cmax на 37 % и AUC на 10 %. Целекоксиб в дозах до 200 мг 2 раза в сутки можно принимать независимо от приема пищи. Высшие дозы препарата (400 мг 2 раза в сутки) следует принимать с пищей для улучшения абсорбции.

Общая системная экспозиция (AUC) целекоксиба была одинаковой при его приеме в виде целой капсулы и при добавлении содержимого капсулы в яблочное пюре. После приема содержимого капсулы вместе с яблочным пюре значительных изменений в показателях Cmax, Tmax или t1/2 не наблюдалось.

Распределение. Целекоксиб в пределах диапазона терапевтических доз имеет высокую степень связывания с белками (~ 97 %). Исследования in vitro показывают, что целекоксиб связывается преимущественно с альбумином и в меньшей степени - с β1-кислым гликопротеином. Воображаемый объем распределения в равновесном состоянии (Vss/F) составляет примерно 400 л, что свидетельствует об экстенсивном распределении препарата в тканях. Целекоксиб обычно не связывается с эритроцитами.

Метаболизм. Метаболизм целекоксиба преимущественно осуществляется изоферментом CYP2C9. В плазме крови человека было идентифицировано три метаболита: первичный спирт, соответствующая карбоновая кислота и ее глюкуронидный конъюгат. Эти метаболиты не имеют активности по ингибированию ЦОГ-1 или ЦОГ-2.

Экскреция. Целекоксиб выводится преимущественно путем метаболизма в печени, при этом в моче и кале обнаруживается небольшое (< 3 %) количество неизмененного лекарственного средства. После перорального приема однократной дозы препарата, меченого радиоизотопом, приблизительно 57 % дозы выводилось с калом и 27 % - с мочой. Основным метаболитом в моче и кале была карбоновая кислота (73 % дозы), при этом в моче также оказывалась небольшое количество глюкуронида. Считается, что низкая растворимость препарата удлиняет процесс абсорбции, что делает период полувыведения (t1/2) более вариабельным. Эффективный период полувыведения составляет приблизительно 11 часов в условиях приема натощак. Воображаемый клиренс (CL/F) плазмы крови составляет приблизительно 500 мл/мин.

Пациенты пожилого возраста. У пациентов пожилого возраста (старше 65 лет) в равновесном состоянии Cmax была на 40 % выше и AUC - на 50 % выше по сравнению с пациентами молодого возраста. У женщин пожилого возраста Cmax и AUC для целекоксиба выше, чем у мужчин пожилого возраста, но это повышение в основном являются следствием меньшей массы тела у таких женщин. Вцелом корректировать дозу для пациентов пожилого возраста не требуется. Однако у пациентов с массой тела менее 50 кг лечение следует начинать с минимальной рекомендованной дозы.

Дети. Популяционный анализ фармакокинетики препарата Ревмоксиб, капсулы по 200 мг, у детей не исследовали.

Расовая принадлежность. AUC целекоксиба приблизительно на 40 % больше у представителей негроидной расы по сравнению с пациентами европеоидной расы. Клиническая значимость этого наблюдения неизвестна.

Печеночная недостаточность. Исследования фармакокинетики, проведенное с участием пациентов с печеночной недостаточностью легкой (класс А по шкале Чайлда-Пью) и средней (класс В по шкале Чайлда-Пью) степени тяжести, продемонстрировало, что AUC целекоксиба в равновесном состоянии является больше примерно на 40 % и 180 % соответственно по сравнению со здоровыми добровольцами контрольной группы. Поэтому пациентам с печеночной недостаточностью средней степени (класс В по шкале Чайлда-Пью) рекомендуемую суточную дозу препарата следует уменьшить примерно на 50 %. Исследований с участием пациентов с тяжелой печеночной недостаточностью (класс С по шкале Чайлд-Пью) не проводили. Целекоксиб не рекомендуется применять пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью.

Почечная недостаточность. Согласно результатам сравнения между исследованиями, AUC целекоксиба была примерно на 40 % ниже у пациентов с хронической почечной недостаточностью (скорость клубочковой фильтрации - 35-60 мл/мин), чем у пациентов с нормальной функцией почек. Значимой взаимосвязи между скоростью клубочковой фильтрации и клиренсом целекоксиба не выявлено. Исследований с участием пациентов с тяжелой почечной недостаточностью не проводилось. Как и в случае с другими НПВП, целекоксиб не рекомендуется применять пациентам с тяжелой почечной недостаточностью.

Клинические характеристики

Показания

Препарат показан:

- для ослабления признаков и симптомов остеоартрита, ревматоидного артрита и анкилозирующего спондилита;

- для лечения острой боли у взрослых пациентов;

- для лечения первичной дисменореи.

Противопоказания

Повышенная чувствительность к целекоксибу, аспирину или другим НПВП.

Реакции аллергического типа на сульфаниламиды в анамнезе.

Бронхиальная астма, крапивница или другие реакции аллергического типа после применения аспирина или других НПВП в анамнезе.

Лечение периоперационной боли при проведении операции аортокоронарного шунтирования.

Острое желудочно-кишечное кровотечение.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий

Общая информация. Метаболизм целекоксиба в основном осуществляется изоферментом 2C9 цитохрома P450 (CYP) в печени. Одновременное применение целекоксиба с лекарственными средствами, которые ингибируют изофермент CYP2C9, следует осуществлять с осторожностью. Целекоксиб может значительным образом взаимодействовать с лекарственными средствами, которые ингибируют изофермент CYP2C9.

Іn vitro целекоксиб является ингибитором фермента CYP2D6, хотя и не является его субстратом. Поэтому существует вероятность взаимодействия препарата in vivo с лекарственными средствами, которые метаболизируются изоферментом CYP2D6.

Варфарин. Пациентам, принимающим варфарин или подобные лекарственные средства, после начала применения целекоксиба или внесении изменений в приеме, особенно в первые несколько дней, следует следить за антикоагулянтной активностью, поскольку такие пациенты имеют повышенный риск развития осложнений в виде кровотечения.

Влияние целекоксиба на антикоагулянтное действие варфарина исследовался в группе здоровых добровольцев, ежедневно получали 2-5 мг варфарина. У добровольцев целекоксиб не влиял на антикоагулянтное действие варфарина, что определялось за протромбиновым временем. Однако известно, что при применении препарата после выхода его на рынок у пациентов, которые одновременно получали целекоксиб и варфарин, наблюдались серьезные побочные реакции в виде кровотечений, некоторые из которых привели к летальному исходу (преимущественно у пациентов пожилого возраста) на фоне увеличения ПВ.

Литий. Есть данные, что при применении целекоксиба с литием, уровень последнего в плазме крови повышается. Поэтому следует тщательно наблюдать за пациентами, которые получают литий, в начале применения целекоксиба или во время его отмены.

Аспирин. Целекоксиб можно применять вместе с низкими дозами аспирина. Однако одновременное применение аспирина с целекоксибом повышает частоту образования язвы желудочно-кишечного тракта или других осложнений по сравнению с применением только целекоксиба.

Вследствие отсутствия влияния на тромбоциты целекоксиб не может заменить аспирин в профилактике сердечно-сосудистых заболеваний.

Ингибиторы АПФ и антагонисты ангиотензина II. НПВП могут ослаблять антигипертензивный эффект ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента (АПФ) и антагонистов ангиотензина II. Это взаимодействие следует учитывать, если пациенты принимают целекоксиб с ингибиторами АПФ и антагонистами ангиотензина II.

У пациентов пожилого возраста, пациентов с пониженным объема циркулирующей крови (в том числе при применении диуретиков) или нарушением функции почек применение ингибиторов АПФ вместе с НПВП, включая селективные ингибиторы ЦОГ-2, может приводить к ухудшению функции почек, включая возможное развитие острой почечной недостаточности. Обычно после отмены НПВП состояние пациента возвращается к уровню, который наблюдался до начала лечения.

Одновременное применение целекоксиба и ингибиторов АПФ и антагонистов ангиотензина II нужно проводить с осторожностью. Необходимо обеспечить надлежащую гидратацию таких пациентов, а также контролировать функцию почек в начале совместного применения с ингибиторами АПФ и периодически в процессе лечения.

Флуконазол и кетоконазол. Одновременное применение флуконазола в дозе 200 мг 1 раз в сутки приводило к повышению концентрации целекоксиба в плазме крови в 2 раза. Такое повышение является следствием ингибирования флуконазолом метаболизма целекоксиба, который осуществляется изоферментом P450 2C9. У пациентов, которые получают флуконазол, применение целекоксиба следует начинать с минимальной рекомендованной дозы. Кетоконазол, ингибитор фермента P2C9, не проявивший клинически значимого влияния на метаболизм целекоксиба.

Диуретики. У некоторых пациентов НПВП могут ослаблять натрийуретический эффект фуросемида и тиазидов. Такая реакция объясняется ингибированием синтеза простагландинов в почках.

Оральные контрацептивы. В ходе клинических исследований взаимодействия целекоксиб не проявивший клинически значимого влияния на фармакокинетику исследовательской комбинации орального контрацептива (1 мг норэтиндрона / 0,035 мг этинилэстрадиола).

Метотрексат. Известно, что у пациентов с ревматоидным артритом, которые принимали метотрексат, целекоксиб не влиял на фармакокинетику метотрексата.
Одновременное применение НПВП. Ревмоксиб не следует применять одновременно с любыми дозами неаспиринових НПВП через потенциальное повышение риска развития побочных реакций.

Особенности применения

Сердечно-сосудистые тромботические осложнения. Длительное применение препарата может повысить риск развития серьезных побочных сердечно-сосудистых тромботических осложнений, инфаркта миокарда и инсульта, что может привести к летальному исходу, главным образом это было следствием повышения частоты возникновения инфаркта миокарда.

Применение всех НПВП, как селективных, так и неселективных относительно ЦОГ-2, может иметь аналогичный риск. У пациентов с сердечно-сосудистыми заболеваниями или факторами риска их развития риск может быть выше. Чтобы свести к минимума потенциальный риск побочных сердечно-сосудистых осложнений у пациентов, принимающих целекоксиб, каждому отдельному пациенту следует применять минимальную эффективную дозу в течение короткого периода времени в соответствии с целями лечения. Врачам и пациентам следует быть очень внимательными по развитию таких осложнений, даже при отсутствии симптомов со стороны сердечно-сосудистой системы в прошлом. Следует проинформировать пациентов о признаках и / или симптомах серьезной сердечно-сосудистой токсичности и меры, которые необходимо предпринять при их появлении.

Убедительные доказательства того, что одновременное применение аспирина уменьшает повышенный риск развития серьезных сердечно-сосудистых тромботических осложнений, связанных с применением НПВП, отсутствуют. Одновременное применение аспирина и препарата повышает риск развития серьезных побочных реакций со стороны желудочно-кишечного тракта.

Есть данные, что применение различных НПВП, селективных в отношении ЦОГ-2, для лечения боли в первые 10-14 дней после операции аортокоронарного шунтирования может привести к повышению частоты возникновения инфаркта миокарда и инсульта.

Артериальная гипертензия. Как и в случае со всеми НПВП, применение целекоксиба может привести к возникновению или ухудшению течения уже существующей артериальной гипертензии, может вызвать повышение частоты развития сердечно-сосудистых осложнений. У пациентов, принимающих тиазидные или петлевые диуретики, эффективность терапии этими лекарственными средствами может уменьшаться при применении НПВП. Следует с осторожностью применять НПВП, в том числе целекоксиб, пациентам с артериальной гипертензией. В начале применения препарата и в течение всего курса лечения следует проводить тщательный мониторинг артериального давления.

Застойная сердечная недостаточность и отеки. У некоторых пациентов, которые принимали НПВП, в том числе целекоксиб, наблюдались задержка жидкости и отеки. Пациентам с задержкой жидкости или сердечной недостаточностью целекоксиб следует применять с осторожностью.

Влияние на желудочно-кишечный тракт. Риск развития язвы желудочно-кишечного тракта, кровотечения и перфорации. НПВП, включая целекоксиб, могут вызвать развитие серьезных желудочно-кишечных явлений, в том числе кровотечения, образование язвы и перфорации желудка, тонкого или толстого кишечника, что может привести к летальному исходу.

Эти серьезные побочные реакции могут возникать у пациентов, принимающих НПВП, в любое время при наличии или отсутствии предупредительных симптомов. Симптомы наблюдались лишь у одного из пяти пациентов, у которых развилась серьезная побочная реакция со стороны верхнего отдела желудочно-кишечного тракта при применении НПВП. При длительном применении НПВП существует тенденция к повышению вероятности развития серьезных побочных реакций со стороны желудочно-кишечного тракта в любой момент во время курса лечения. Однако риск существует даже при кратковременном лечении.

Следует с осторожностью назначать НПВП пациентам, у которых ранее наблюдались язвенная болезнь или желудочно-кишечное кровотечение. У пациентов, у которых ранее наблюдались язва и / или желудочно-кишечное кровотечение и принимающих НПВП, риск развития желудочно-кишечного кровотечения выше чем в 10 раз по сравнению с пациентами, которые не имеют ни одного из этих факторов риска. К другим факторам, повышающим риск развития желудочно-кишечного кровотечения у пациентов, принимающих НПВП, относятся одновременное применение пероральных кортикостероидов или антикоагулянтов, большая продолжительность лечения НПВП, курение, употребление алкоголя, пожилой возраст и плохое общее состояние здоровья.

Большая часть спонтанных сообщений о побочных реакциях со стороны желудочно-кишечного тракта с летальным исходом касается пациентов пожилого возраста или ослабленных пациентов, и поэтому лечение таких пациентов следует проводить с особой осторожностью.

Чтобы свести к минимуму потенциальный риск развития побочных желудочно-кишечных явлений, каждому отдельному пациенту следует применять минимальную эффективную дозу в течение короткого периода времени в целях лечения.

Врачам и пациентам необходимо быть очень внимательными относительно появления признаков и симптомов возникновения желудочно-кишечного язвы и кровотечения при применении препарата и в случае подозрения на развитие серьезных побочных реакций со стороны желудочно-кишечного тракта, своевременно проводить дополнительное обследование и лечение. Для пациентов, относящихся к группе высокого риска, следует рассмотреть возможность применения альтернативных видов лечения, не включающие назначение НПВП. Целекоксиб противопоказан пациентам с острой желудочно-кишечным кровотечением.

Влияние на печень. До 15% пациентов, принимающих НПВП, могут иметь предельное повышение уровня одного или нескольких печеночных ферментов, а значительное повышение уровня АЛТ или АСТ (примерно в 3 или более раз относительно верхней границы нормы) наблюдалось примерно у 1% пациентов, принимавших НПВП.

Такие отклонения лабораторных показателей от нормы могут прогрессировать, оставаться неизменными или исчезать при продолжении терапии. При применении НПВП наблюдались единичные случаи тяжелых печеночных реакций, включая желтуху и летальный молниеносный гепатит, некроз печени и печеночной недостаточности (некоторые из них приводили к летальному исходу).

При применении целекоксиба у пациентов с симптомами и / или признаками возможного нарушения функции печени или отклонениями показателей печеночных проб от нормы следует тщательно наблюдать на предмет развития более тяжелой печеночной реакции. В случае появления клинических признаков и симптомов заболевания печени или развития системных проявлений (например, эозинофилии, сыпи) применение препарата следует прекратить.

Влияние на почки. Длительное применение НПВП приводило к развитию некроза почечных сосочков и других видов поражения почек. Почечная токсичность также наблюдалась у пациентов, у которых простагландины почек играют компенсаторную роль в поддержании почечной перфузии.

У таких пациентов применение НПВП может вызвать дозозависимое уменьшение образования простагландинов и, как следствие, снижение почечного кровотока, что может ускорить развитие клинических симптомов почечной декомпенсации. К пациентам, которые имеют высокий риск развития этой реакции, относятся пациенты с нарушением функции почек, сердечной недостаточностью, нарушением функции печени, пациенты, которые принимают диуретики, ингибиторы АПФ, антагонисты рецепторов ангиотензина II и пациенты пожилого возраста. Обычно после прекращения лечения НПВП состояние пациента возвращается к такому, который был до начала лечения.

Применение препарата не рекомендуется пациентам с заболеванием почек на поздней стадии. При необходимости назначения препарата рекомендуется проводить тщательный надзор за функцией почек пациента.

Анафилактоидные реакции. Как и для всех НПВП в целом, анафилактоидные реакции могут наблюдаться у пациентов, которые ранее не применяли целекоксиб. При применении целекоксиба могут возникать случаи анафилактических реакций и ангионевротического отека. У пациентов с бронхиальной астмой, крапивницей или другими реакциями аллергического типа после применения аспирина или других НПВП в анамнезе наблюдались тяжелые анафилактоидные реакции на НПВП, некоторые из которых привели к летальному исходу.

Целекоксиб не следует применять пациентам с аспириновой триадой. Этот симптомокомплекс обычно развивается у пациентов с бронхиальной астмой, у которых наблюдается ринит при наличии или отсутствии назальных полипов или в которых возникает тяжелый, потенциально летальный бронхоспазм после приема аспирина или других НПВП. В случае развития анафилактоидной реакции следует обратиться за неотложной медицинской помощью.

Со стороны кожи. Целекоксиб является сульфаниламидом и может вызвать развитие серьезных побочных реакций со стороны кожи, таких как эксфолиативный дерматит, синдром Стивенса-Джонсона и токсический эпидермальный некролиз, которые могут привести к летальному исходу. Эти серьезные побочные реакции могут возникать неожиданно и развиваться у пациентов, у которых ранее не наблюдалось аллергии на сульфаниламиды. Пациенты должны быть проинформированы о признаках и симптомах, свидетельствующих о серьезных изменениях со стороны кожи; при первом появлении кожных высыпаний или любых других признаков повышенной чувствительности прием препарата следует прекратить.

Лечение кортикостероидами. Не следует ожидать, что целекоксиб способен заменить кортикостероиды или его можно применять для лечения ГКС недостаточности. Внезапное прекращение лечения кортикостероидами может привести к обострению кортикостероидозависимого заболевания. В случае принятия решения о прекращении применения кортикостероидов пациентам, которые получали кортикостероиды длительное время, их дозу следует снижать постепенно.

Гематологические эффекты. У пациентов, которые применяют целекоксиб, иногда наблюдается анемия. Пациентам, принимающим целекоксиб в течение длительного времени, в случае появления каких-либо признаков или симптомов анемии или потери крови следует проверить уровень гемоглобина или гематокрита.

Обычно целекоксиб не влияет на количество тромбоцитов, протромбиновое время или частичное тромбопластиновое время и не ингибирует агрегацию тромбоцитов при применении в рекомендованных дозах.

Бронхиальная астма в анамнезе. Пациенты с бронхиальной астмой могут иметь «аспириновую астму». Применение аспирина пациентам с «аспириновой астмой» ассоциировалось с развитием тяжелого бронхоспазма, что может привести к летальному исходу. Поскольку у таких пациентов, чувствительных к аспирину, наблюдались случаи перекрестной реактивности (включая бронхоспазм) между аспирином и другими НПВП, целекоксиб не следует применять пациентам с этой формой чувствительности к аспирину, и его следует с осторожностью применять пациентам с бронхиальной астмой в анамнезе.

Лабораторные анализы. Поскольку серьезные желудочно-кишечные язвы и кровотечения могут развиваться при отсутствии предупредительных симптомов, врачам следует проводить наблюдения на предмет появления признаков или симптомов желудочно-кишечного кровотечения. Пациентам, принимающим НПВП в течение длительного времени, следует периодически проводить общий и биохимический анализы крови. В случае сохранения или увеличения отклонения от нормы печеночных показателей или почечных проб препарат следует отменить.

У пациентов, которые применяют целекоксиб, возможно повышение уровня азота мочевины крови.

Такое отклонение показателей лабораторных анализов от нормы также наблюдалось у пациентов, получавших другие НПВП. Клиническая значимость этого отклонения показателей от нормы не определена.

Воспаления. Фармакологическая активность препарата по уменьшению воспаления и, возможно, снижение повышенной температуры тела может ослаблять эти диагностические признаки при выявлении инфекционных осложнений в случаях, когда инфекция не подозревается как причина боли.

Одновременное применение НПВП. Целекоксиб не следует применять одновременно с неаспириновимы НПВП в любых дозах через потенциальное повышение риска развития побочных реакций.

Применение у пациентов пожилого возраста. Незначительной разницы в эффективности и безопасности для пациентов пожилого возраста и более молодых пациентов не наблюдалось.

Однако, как и в случае с другими НПВП, в том числе НПВП, селективно ингибирующих ЦОГ-2, количество спонтанных сообщений о побочных реакциях со стороны желудочно-кишечного тракта с летальным исходом и острой почечной недостаточностью после выхода препарата на рынок была больше среди пациентов летнего возраста, чем среди молодых пациентов.

Печеночная недостаточность. Пациентам с печеночной недостаточностью средней степени (класс В по шкале Чайлд-Пью) рекомендуемую суточную дозу препарата в капсулах следует уменьшить на 50 %. Не рекомендуется применять пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью.

Почечная недостаточность. Не рекомендуется применять целекоксиб пациентам с тяжелой почечной недостаточностью.

Пациенты с медленным метаболизмом субстратов фермента CYP2C9. Следует с осторожностью применять целекоксиб пациентам с подтвержденным или заподозренным (на основе результатов исследования генотипа или анамнестических данных о других субстратов изофермента CYP2C9 (таких как варфарин, фенитоин)) медленным метаболизмом субстратов фермента CYP2C9. Для пациентов с медленным метаболизмом (то есть с геном CYP2C9 * 3 / * 3) следует рассмотреть возможность начать лечение с половины минимальной рекомендованной дозы. Для пациентов с ювенильным ревматоидным артритом, которые имеют медленный метаболизм субстратов фермента CYP2C9, следует рассмотреть возможность проведения альтернативного лечения.

Препарат содержит лактозу, поэтому его не следует применять пациентам с редкими наследственными формами непереносимости галактозы, недостаточностью лактазы или синдромом глюкозо-галактозной мальабсорбции.

Применение в период беременности или кормления грудью

Фертильность. Вследствие особенности механизма своего действия, НПВП, в том числе препараты с действующим веществом целекоксиб, могут вызвать задержку или повредить разрыва фолликула при овуляции у некоторых женщин сопровождается обратимым бесплодием. Поэтому рекомендуется отказаться от применения НПВП, включая препараты с действующим веществом целекоксиб, женщинам, планирующим беременность, или пациенткам, проходящих обследование по бесплодию.

Беременность. Задержка синтеза простагландинов может негативным образом повлиять на беременность. Согласно данных эпидемиологического исследования, существует риск выкидыша после приема на ранних сроках беременности ингибиторов синтеза простагландинов. Среди животных прием ингибиторов синтеза простагландинов приводит к пред - и постимплатацийнои гибели плода. Целекоксиб не следует применять на поздних сроках беременности, начиная с 30-й недели, поскольку может вызвать преждевременное закрытие артериального протока.

Исследований с участием беременных женщин не проводилось. Целекоксиб следует применять во время беременности только тогда, когда потенциальная польза от его применения превышает потенциальный риск для плода.

Исследований по оценке влияния целекоксиба на закрытие артериального протока у плода не проводилось. Поэтому не следует применять женщинам в III триместре беременности.

Схватки и роды. Влияние на схватки и роды у беременных женщин неизвестен.

Кормления грудью. Ограниченные данные свидетельствуют о наличии низкого уровня целекоксиба в грудном молоке. Рассчитаны средние суточные дозы лекарственного средства, полученного с грудным молоком, для младенцев составляли 10-40 мкг/кг/сутки, что составляет менее 1 % от рассчитанной по массе тела терапевтической дозы для двухлетнего ребенка. В сообщении о двух детей 17 и 22 месяца, которые находились на грудном вскармливании, не указано никаких побочных реакций.

Препарат следует с осторожностью применять в период кормления грудью.

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами. Если во время применения целекоксиба возникают головокружение, вертиго или сонливость, следует воздержаться от управления автотранспортом или работы с другими механизмами.

Способ применения и дозы.

Перед принятием решения о применении препарата следует тщательно взвесить потенциальную пользу и риск от применения препарата и других вариантов лечения.

Каждому отдельному пациенту следует применять минимальную эффективную дозу в течение кратчайшего периода времени в соответствии с целями лечения.

Препарат можно принимать независимо от приема пищи.

Остеоартрит. Для ослабления признаков и симптомов остеоартрита рекомендуемая доза составляет 200 мг в сутки однократно.

Ревматоидный артрит. Для ослабления признаков и симптомов ревматоидного артрита рекомендуемая доза составляет 100-200 мг дважды в сутки.

При необходимости применения целекоксиба в дозе 100 мг следует назначать препарат в необходимой дозировке или лекарственной форме.

Анкилозирующий спондилит. Для лечения признаков и симптомов анкилозирующего спондилита рекомендуемая доза составляет 200 мг в сутки однократно. При отсутствии эффекта через 6 недель лечения стоит попробовать применить суточную дозу 400 мг (по 1 капсуле 2 раза в сутки). При отсутствии эффекта через 6 недель применения препарата в дозе 400 мг в сутки лечения, скорее всего, является неэффективным, и следует рассмотреть возможность применения альтернативных видов лечения.

Лечение острой боли и первичной дисменореи. Начальная рекомендуемая доза составляет 400 мг. При необходимости в первый день можно применить дополнительную дозу препарата, которая составляет 200 мг. В последующие дни, при необходимости, рекомендованная доза составляет 200 мг 2 рази в сутки в случае необходимости.

Особые группы пациентов.

Печеночная недостаточность. Для пациентов с печеночной недостаточностью средней степени (класс В по шкале Чайлда-Пью) рекомендуемую суточную дозу препарата следует уменьшить на 50 %. Не рекомендуется применять целекоксиб пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью.

Пациенты с медленным метаболизмом субстратов изофермента CYP2C9. Следует с осторожностью применять целекоксиб пациентам с подтвержденным или заподозренным (на основе результатов исследования генотипа или анамнестических данных относительно других субстратов CYP2C9 (таких как варфарин, фенитоин)) медленным метаболизмом субстратов изофермента CYP2C9. Для пациентов с медленным метаболизмом (т.е. с геном CYP2C9*3/*3) следует рассмотреть возможность начать лечение с половины минимальной рекомендованной дозы. Для пациентов с медленным метаболизмом с ювенильным ревматоидным артритом следует рассмотреть возможность проведения альтернативного лечения.

Дети. Ревмоксиб, капсулы по 200 мг, не показан для применения детям.

Передозировка. О случаях передозировки препаратом не сообщалось. Известно, что применение доз до 2400 мг/сутки в течение 10 дней не привело к развитию серьезной токсичности. Симптомы, которые появляются после острой передозировки НПВП, обычно ограничиваются заторможенностью, сонливостью, тошнотой, рвотой и болью в эпигастральной области и в целом имеют обратимый характер при проведении поддерживающего лечения. Может возникнуть желудочно-кишечное кровотечение. Могут наблюдаться артериальная гипертензия, острая почечная недостаточность, угнетение дыхания и в редких случаях кома. При терапевтическом применении НПВП сообщали о развитии анафилактоидных реакций, которые также могут возникать при передозировке.

При передозировке НПВП пациентам следует проводить симптоматическое и поддерживающее лечение. Специфических антидотов не существует. Информации по выводу целекоксиба путем гемодиализа не получено, но, несмотря на его высокую степень связывания с белками плазмы крови (> 97 %), маловероятно, что диализ будет полезным в случае передозировки. В течение 4 часов после приема препарата пациентам с симптомами передозировки или при значительной передозировке можно спровоцировать рвоту и/или назначить активированный уголь (60-100 г взрослым) и/или осмотическое слабительное. Из-за высокой степени связывания препарата с белками плазмы крови форсированный диурез, ощелачивание мочи, гемодиализ или гемоперфузии могут быть неэффективными.

Побочные реакции.

Существуют данные о возможности развития следующих побочных реакций.

Со стороны желудочно-кишечного тракта: сухость во рту, стоматит, тошнота, рвота, запор, дисфагия, отрыжка, боль в животе, диарея, диспепсия, метеоризм, эзофагит, гастрит, гастроэнтерит, гастроэзофагеальный рефлюкс, геморрой, дивертикулит, грыжа пищеводного отверстия диафрагмы, мелена, тенезмы, кишечная непроходимость, перфорация кишечника, желудочно-кишечное кровотечение, колит с кровотечением, перфорация пищевода, панкреатит, илеус.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: артериальная гипертензия, стенокардия, в том числе нестабильная стенокардия, заболевания коронарных артерий, в том числе атеросклероз коронарных артерий, инфаркт миокарда, ощущение усиленного сердцебиения, тахикардия, синусовая брадикардия, обморок, застойная сердечная недостаточность, недостаточность аортального клапана, фибрилляция желудочков, эмболия легочной артерии, нарушение мозгового кровообращения, периферическая гангрена, тромбофлебит, васкулит, тромбоз глубоких вен.

Со стороны центральной и периферической нервной системы: головная боль, головокружение, мигрень, судороги в ногах, гипертонус, атаксия, асептический менингит, гипестезия, агевзия, аносмия, парестезии, инфаркт головного мозга, внутричерепное кровоизлияние.

Со стороны органов зрения: плавающие помутнения стекловидного тела, конъюнктивальное кровоизлияние, конъюнктивит.

Со стороны органов слуха и вестибулярного аппарата: лабиринтит.

Со стороны психики: склонность к суициду, галлюцинации.

Со стороны органов слуха и вестибулярного аппарата: глухота, шум в ушах.

Со стороны печени и желчевыводящей системы: нарушение функции печени, отклонения от нормы печеночных проб, повышение уровня АЛТ, повышение уровня АСТ, желчекаменная болезнь, гепатит, мгновенный гепатит, некроз печени, желтуха, печеночная недостаточность.

Нарушение метаболизма и питания: повышение уровня азота мочевины крови, повышение уровня КФК, гиперхолестеринемия, гипергликемия, гипокалиемия, гиперкалиемия, повышение уровня небелкового азота, увеличение содержания креатинина, повышение уровня щелочной фосфатазы, увеличение массы тела, гипогликемия, гипонатриемия, гипернатриемия.

Со стороны опорно-двигательного аппарата: артралгия, артроз, миалгия, синовит, тендинит, эпикондилит, разрыв сухожилия.

Со стороны психики: анорексия, тревожность, повышение аппетита, депрессия, нервозность, сонливость, бессонница.

Со стороны крови и лимфатической системы: анемия, экхимозы, носовое кровотечение, тромбоцитопения, агранулоцитоз, апластическая анемия, панцитопения, лейкопения.

Со стороны дыхательной системы: инфекции верхних дыхательных путей, фарингит, ринит, синусит, бронхит, бронхоспазм, обострение бронхоспазма, кашель, одышка, ларингит, пневмония.

Со стороны кожи и подкожной клетчатки: сыпь, алопеция, дерматит, реакция фоточувствительности, зуд, эритематозные высыпания, макулопапулезные высыпания, изменения со стороны кожи, сухость кожи, повышенное потоотделение, крапивница, мультиформная эритема, эксфолиативный дерматит, синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз, сыпь, сопровождающаяся эозинофилией и системными проявлениями (DRESS-синдром или синдром повышенной чувствительности).

Нарушения в месте применения препарата: целлюлит, контактный дерматит.

Со стороны мочевыделительной системы: альбуминурия, цистит, дизурия, гематурия, учащенное мочеиспускание, камни в почках.

Со стороны почек: острая почечная недостаточность, интерстициальный нефрит, нефротический синдром.

Со стороны репродуктивной системы и молочных желез: киста яичника, менструальные расстройства, влияние на фертильность (см. раздел «Применение в период беременности или кормления грудью).

Общие: боль в спине, периферические отеки, случайная травма / травматизация, обострение аллергии, аллергическая реакция, боль в груди, генерализованные отеки, отек лица, быстрая утомляемость, повышение температуры тела (гипертермия), приливы, гриппоподобные симптомы, боль (в том числе периферический), сепсис, внезапный летальный исход, анафилактоидные реакции, ангионевротический отек, альвеолярный остит.

Лабораторные показатели: увеличение активированного частичного тромбопластинового времени, бактериурия, увеличение содержания мочевой кислоты в крови, повышение гематокрита, снижение уровня гемоглобина, наличие протеинурии, отклонения от нормы показателей общего анализа мочи, снижение содержания тестостерона в крови.

Срок годности. 3 года.

Условия хранения. Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С. Хранить в недоступном для детей месте.

Упаковка. По 10 капсул в блистере, 1 блистер в пачке.

Категория отпуска. По рецепту.

Производитель. ПАО «Киевмедпрепарат».

Местонахождение производителя и его адрес места осуществления деятельности. Украина, 01032, г. Киев, ул. Саксаганского, 139.