|
Лікарська форма.
Порошок для приготування розчину для
ін'єкцій.
Основні фізико-хімічні
властивості: біла або
практично біла сипуча маса та/або розсипчастий
порошок.
Фармакотерапевтична група.
Препарат для лікування кислотозалежних
захворювань. Інгібітори протонної помпи.
Код АТХ А02В С02.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Механізм дії. Пантопразол -
заміщений бензимідазол, який інгібує секрецію
соляної кислоти у шлунку шляхом специфічної
блокади протонних помп парієтальних клітин.
Пантопразол трансформується в активну форму у
кислотному середовищі в парієтальних клітинах,
де інгібує фермент H+-K+-АТФазу, тобто блокує
кінцевий етап вироблення соляної кислоти у
шлунку. Інгібування залежить від дози та
пригнічує як базальну, так і стимульовану
секрецію кислоти. Більшість пацієнтів
звільняються від симптомів протягом 2 тижнів.
Застосування пантопразолу, як і інших
інгібіторів протонної помпи (ІПП) та
інгібіторів H2-рецепторів, знижує
кислотність у шлунку і, таким чином, збільшує
секрецію гастрину пропорційно до зменшення
кислотності. Збільшення секреції гастрину є
оборотним. Оскільки пантопразол зв'язує фермент
дистально відносно клітинного рецептора, він
може інгібувати секрецію соляної кислоти
незалежно від стимуляції іншими речовинами
(ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при
пероральному та внутрішньовенному застосуванні
препарату однаковий.
При застосуванні пантопразолу
збільшується рівень гастрину натще. При
короткотерміновому застосуванні препарату
рівень гастрину у більшості випадків не
перевищує верхньої межі норми. При
довготривалому лікуванні рівень гастрину у
більшості випадків зростає вдвічі. Надмірне
їхнє збільшення, однак, виникає лише у
поодиноких випадках. Як наслідок, іноді при
довготривалому лікуванні спостерігається слабке
або помірне збільшення кількості
ентерохромафіноподібних (ECL) клітин у шлунку
(подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Однак,
згідно з проведеними на сьогодні дослідженнями,
утворення клітин-попередників нейроендокринних
пухлин (атипова гіперплазія) або
нейроендокринних пухлин шлунка, які було
виявлено в експериментах на тваринах, у людей
не спостерігалося.
З огляду на результати досліджень на
тваринах, не можна виключати впливу
довготривалого (більше одного року) лікування
пантопразолом на ендокринні параметри
щитовидної залози.
Фармакокінетика.
Фармакокінетичні властивості не
змінюються після одноразового чи повторного
прийому. В діапазоні доз від 10 до 80 мг
фармакокінетика пантопразолу в плазмі
залишається лінійною як при пероральному
прийомі, так і при внутрішньовенному
введенні.
Розподіл. Зв'язування
пантопразолу з білками сироватки становить
близько 98 %. Об'єм розподілу становить близько
0,15 л/кг.
Біотрансформація.
Речовина метаболізується майже виключно у
печінці. Основним метаболічним
шляхом є деметилування за допомогою CYP2Cl9 з
подальшою сульфатною
кон'югацією; до
інших метаболічних шляхів належить окиснення за
допомогою СУР3А4.
Виведення. Кінцевий
період напіввиведення становить близько 1
години, а кліренс - 0,1 л/год/кг. Було
відмічено декілька випадків затримки виведення.
Внаслідок специфічного зв'язування пантопразолу
з протонними помпами парієтальних клітин період
напіввиведення не корелює з набагато довшою
тривалістю дії (інгібування секреції
кислоти).
Основна частина метаболітів пантопразолу
виводиться із сечею (близько 80 %), решта
виводиться з калом. Основним метаболітом як в
сироватці, так і в сечі є десметилпантопразол,
кон'югований з сульфатом. Період напіввиведення
основного метаболіту (близько 1,5 год)
ненабагато перевищує період напіввиведення
пантопразолу.
Особливі групи
пацієнтів. Близько 3 %
європейців мають функціональну активність
ферменту CYP2C19; їх називають повільними
метаболізаторами. В організмах таких осіб
метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним
чином каталізується ферментом CYP3A4. Після
прийому однієї дози 40 мг пантопразолу середня
площа, обмежена фармакокінетичною кривою
«концентрація в плазмі - час» була приблизно в
6 разів більшою у повільних метаболізаторів,
ніж у осіб, які мають функціонально активний
фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори).
Середня пікова концентрація в плазмі зросла
приблизно на 60 %. Ці результати не впливають
на дозування пантопразолу.
Порушення функції
нирок. Рекомендацій щодо
зниження дози при призначенні пантопразолу
пацієнтам з порушенням функції нирок (у тому
числі пацієнтам на діалізі) немає. Як і у
здорових добровольців, період напіввиведення
пантопразолу у пацієнтів з порушенням функції
нирок є коротким. Діалізуються лише дуже
невеликі кількості пантопразолу. Попри те, що в
основного метаболіту помірно тривалий період
напіввиведення (2-3 години), виведення все одно
є швидким, тому кумуляції не
відбувається.
Порушення функції
печінки. Хоча у пацієнтів із
цирозом печінки (класи А та Б за
Чайлдом-П'ю) період
напіввиведення зростає до 7-9 годин, а AUC
збільшується в 5-7 разів, максимальна
концентрація в сироватці збільшується лише
незначним чином - у 1,5 раза
порівняно з такою у здорових
добровольців.
Пацієнти літнього віку.
Невелике збільшення AUC та
Cmax у добровольців літнього віку у
порівнянні з більш молодими добровольцями також
не має клінічного значення.
Діти. Після
одноразового внутрішньовенного введення
пантопразолу в дозах 0,8 або 1,6 мг/кг дітям
віком від 2 до 16 років не було відмічено
значимого зв'язку між кліренсом пантопразолу й
віком або масою тіла пацієнта.
AUC та об'єм розподілу
відповідали даним, одержаним під час досліджень
за участю дорослих.
Клінічні характеристики
Показання
- Рефлюкс-езофагіт.
- Виразка дванадцятипалої кишки.
- Виразка шлунка.
- Синдром Золлінгера - Еллісона та інші
гіперсекреторні патологічні
стани.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до активної
речовини, похідних бензимідазолу та будь-якого
іншого компонента препарату.
Взаємодія з іншими лікарськими
засобами та інші види взаємодій.
Лікарські засоби, абсорбція яких
залежить від рН. Унаслідок
повного та довготривалого інгібування секреції
соляної кислоти пантопразол може впливати на
абсорбцію препаратів, для яких значення рН
шлункового соку є важливим фактором їх
біодоступності (наприклад деяких протигрибкових
препаратів, таких як кетоконазол,
ітраконазол, позаконазол, або інших препаратів,
таких як ерлотиніб).
Інгібітори протеази
ВІЛ. Не
рекомендується сумісне застосування
пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ
(такими як
атазанавір), абсорбція яких
залежить від внутрішньошлункового рН,
через суттєве зниження їх біодоступності (див.
розділ «Особливості
застосування»).
У разі, коли сумісного застосування
інгібіторів протеази ВІЛ з інгібіторами
протонної помпи не можна уникнути,
рекомендується ретельний клітинний моніторинг
(наприклад, вірусного навантаження). Не слід
перевищувати добову дозу пантопразолу. Може
виникнути необхідність коригування дози
інгібіторів протеази ВІЛ.
Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон
і варфарин).
Сумісне застосування пантопразолу з
варфарином або фенпрокумоном не впливало на
фармакокінетику варфарину, фенпрокумону або МНІ
(міжнародний нормалізований індекс).
Однак повідомлялось про підвищення МНІ та
подовження протромбінового часу у пацієнтів,
які сумісно застосовували ІПП та варфарин або
фенпрокумон. Підвищення МНІ та подовження
протромбінового часу можуть призвести до
розвитку патологічної кровотечі та навіть
смерті. У разі сумісного застосування необхідно
проводити моніторинг МНІ та протромбінового
часу.
Метотрексат.
Повідомлялося, що одночасне застосування
високих доз метотрексату (наприклад 300 мг) та
інгібіторів протонної помпи збільшує рівні
метотрексату в крові у деяких пацієнтів.
Пацієнтам, які застосовують високі дози
метотрексату, наприклад хворим на рак або
псоріаз, рекомендується тимчасово припинити
лікування пантопразолом.
Інші взаємодії.
ПАНТОПРАЗ 40 значною мірою
метаболізується в печінці через систему
ферментів цитохрому Р450. Основний шлях
метаболізму - деметилування за допомогою
CYP2С19; до інших метаболічних шляхів належить
зокрема, окиснення ферментом CYP3А4.
Дослідження з лікарськими засобами, які мають
такі ж шляхи метаболізму, такими як
карбамазепін, діазепам, глібенкламід,
ніфедипін, та оральними контрацептивами, які
містять левоноргестрел і етинілестрадіол, не
виявили клінічно значущих взаємодій.
Не можна включати взаємодію
пантопразолу з іншими препаратами, які
метаболізуються через цю ж ферментну
систему.
Результати цілого ряду досліджень щодо
можливих взаємодій вказують, що пантопразол не
впливає на метаболізм активних речовин, які
метаболізуються за допомогою CYP1A2 (наприклад
кофеїну, теофіліну), CYP2С9 (наприклад
піроксикаму, диклофенаку, напроксену), CYP2D6
(наприклад метопролол), CYP2Е1 (наприклад
етанолу), не впливає на р-глікопротеїн, що
асоціюється зі всмоктуванням дигоксину.
Не виявлено взаємодії з одночасно
призначеними антацидами.
Були проведені дослідження взаємодії
пантопразолу з одночасно призначеними
антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол,
амоксицилін).
Клінічно значущих взаємодій між цими
препаратами не виявлено.
Лікарські засоби, що інгібують або
індукують CYP2С19. Інгібітори
CYP2С19, такі як флувоксамін, можуть
збільшувати системний вплив пантопразолу. Слід
розглянути необхідність зниження дози препарату
для пацієнтів, які отримують довготривалу
терапію пантопразолом у високих дозах, та для
пацієнтів із порушенням функції печінки.
Індуктори ферментів, що впливають CYP2С19 та
CYP3А4, такі як рифампіцин та звіробій
звичайний (Hypericum perforatum), можуть
знижувати плазмові концентрації ІПП, які
метаболізуються через ці ферментні
системи.
Особливості застосування
Злоякісні новоутворення
шлунка. Симптоматична
відповідь на застосування пантопразолу може
маскувати симптоми злоякісних новоутворень
шлунка та відтермінувати їх діагностику.
Тривожні симптоми.
При наявності тривожних симптомів
(наприклад, у разі суттєвої втрати маси тіла,
періодичного блювання, дисфагії, блювання із
кров'ю, анемії, мелени), а також при підозрі
або наявності виразки шлунка потрібно виключити
злоякісність, оскільки лікування пантопразолом
може маскувати симптоми злоякісної виразки і
відстрочувати встановлення діагнозу. Якщо
симптоми зберігаються при подальшому
адекватному лікуванні, необхідно провести
додаткове обстеження.
Порушення функції
печінки.
Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції
печінки необхідно регулярно контролювати рівень
печінкових ферментів, особливо під час
довготривалого лікування. У разі підвищення
рівня печінкових ферментів лікування препаратом
необхідно припинити. (див. розділ «Спосіб
застосування та дози»).
Інгібітори протеази
ВІЛ. Не
рекомендується сумісне застосування
пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ
(такими як атазанавір), абсорбція яких залежить
від внутрішньошлункового рН, через
суттєве зниження їх біодоступності (див. розділ
«Взаємодія з іншими лікарськими засобами та
інші види взаємодій»).
Інфекції шлунково-кишкового тракту,
спричинені бактеріями.
Лікування пантопразолом може незначною
мірою підвищити ризик виникнення
шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими
бактеріями, як
Salmonella і
Campylobacter
або
C. difficile.
Натрій
Препарат містить менше ніж 1 ммоль натрію
(23 мг) у флаконі, тобто, по суті, є вільним
від натрію
Гіпомагніємія.
Cпостерігались випадки
тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які
отримували ІПП, такі як пантопразол, протягом
не менше трьох місяців, та в більшості випадків
протягом року. Можуть виникнути та спочатку
непомітно розвиватися такі серйозні клінічні
прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій,
судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У
разі гіпомагніємії в більшості випадків стан
пацієнтів покращувався після замісної
коригуючої терапії препаратами магнію та
припинення прийому ІПП.
Пацієнтам, які потребують довготривалої
терапії, або пацієнтам, які приймають ІПП
одночасно з дигоксином або препаратами, що
можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад
діуретиками), потрібно визначати рівень магнію
перед початком лікування ІПП та періодично під
час лікування.
Переломи кісток.
Довготривале лікування (більше 1 року)
високими дозами інгібіторів протонної помпи
може незначною мірою збільшити ризик перелому
стегна, зап'ястя та хребта, переважно у
пацієнтів літнього віку або при наявності інших
факторів ризику. Спостережні дослідження
вказують на те, що застосування інгібіторів
протонної помпи може збільшити загальний ризик
переломів на 10-40%. Деякі з них можуть бути
обумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з
ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати
лікування відповідно до діючих клінічних
рекомендацій та споживати достатню кількість
вітаміну D і кальцію.
Підгострий шкірний червоний
вовчак. Застосування
інгібіторів протонної помпи пов'язують із дуже
рідкими випадками розвитку підгострого шкірного
червоного вовчака. Якщо виникає ураження,
особливо на ділянках, що зазнають впливу
сонячного світла, і це супроводжується
артралгією, пацієнту необхідно звернутися до
лікаря, кий розгляне необхідність припинення
застосування пантопразолу. Виникнення
підгострого шкірного червоного вовчака у
пацієнтів під час попередньої терапії
інгібіторами протонної помпи може підвищити
ризик його розвитку при застосуванні інших
інгібіторів протонної помпи.
Застосування у період вагітності або
годування груддю.
Вагітність. Наявні
дані щодо застосування пантопразолу вагітним
жінкам (приблизно 300-1000 повідомлень про
результати вагітності) вказують на відсутність
ембріональної або фето/неонатальної токсичності
препарату. У ході дослідження на тваринах
спостерігалася репродуктивна токсичність. Як
запобіжний захід слід уникати застосування
пантопразолу вагітним жінкам.
Годування груддю.
Дослідження на тваринах показали
екскрецію пантопразолу в грудне молоко.
Недостатньо даних щодо екскреції пантопразолу у
грудне молоко людини, проте про таку екскрецію
повідомлялось. Не можна виключати ризик для
новонароджених/немовлят. Рішення про припинення
годування груддю або припинення/утримання від
лікування пантопразолом потрібно приймати з
урахуванням користі від годування груддю для
дитини і користі від лікування пантопразолом
для жінки.
Фертильність.
Пантопразол не порушував фертильність у
дослідженнях на тваринах.
Здатність впливати на швидкість
реакції при керуванні автотранспортом або
іншими механізмами. ПАНТОПРАЗ
40 не впливає або має дуже незначний вплив на
швидкість реакції при керуванні автотранспортом
або іншими механізмами. Необхідно брати до
уваги можливий розвиток побічних реакцій, таких
як запаморочення та розлади зору (див. розділ
«Побічні реакції»). У таких випадках не слід
керувати автотранспортом або працювати з іншими
механізмами.
Спосіб застосування та
дози
Препарат застосовують дорослим за
призначенням та під
безпосереднім наглядом
лікаря.
Внутрішньовенне застосування препарату
рекомендується тільки у разі неможливості
перорального застосування. Є дані тривалості
внутрішньовенного лікування до 7 днів. Тому при
клінічній можливості здійснюється перехід
від внутрішньовенного введення
пантопразолу до
перорального.
Лікування рефлюкс-езофагіту, виразки
дванадцятипалої кишки, виразки
шлунка.
Рекомендована доза становить 40 мг
ПАНТОПРАЗУ 40 (1
флакон) на добу внутрішньовенно.
Лікування синдрому Золлінгера -
Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних
станів.
Для тривалого лікування синдрому
Золлінгера - Еллісона та інших
гіперсекреторних патологічних станів
рекомендована початкова доза препарату
ПАНТОПРАЗ 40 становить 80 мг на добу. За
необхідності дозу можна титрувати, збільшуючи
або зменшуючи, залежно від показників
секреції кислоти в шлунку. Дози, що перевищують
80 мг на добу, необхідно розділити на два
введення. Можливе тимчасове збільшення дози
пантопразолу до більше 160 мг, але тривалість
застосування повинна обмежуватися тільки
періодом, який необхідний для адекватного
контролю секреції кислоти.
У разі якщо необхідне швидке зменшення
кислотності, для більшості пацієнтів досить
початкової дози 80 х 2мг для досягнення
бажаного рівня (< 10 мЕкв/год) протягом 1
год.
Підготовка до
застосування.
Порошок розчиняють у 10 мл 0,9 % розчину
хлориду натрію, що додається у флакон з
порошком. Розчин можна вводити безпосередньо
або після змішування зі 100 мл 0,9 % розчину
хлориду натрію або 5 % розчину глюкози у
пластикових або скляних флаконах.
Після розведення хімічна та фізична
стабільність препарату зберігається протягом 12
годин при температурі 25 °C. З мікробіологічної
точки зору розведений препарат необхідно
використати негайно.
ПАНТОПРАЗ 40 не можна
готувати або змішувати з іншими розчинниками,
окрім зазначених вище.
Внутрішньовенне введення препарату
необхідно проводити протягом 2-15
хв.
Флакон призначений тільки для
одноразового використання. Залишки препарату
або препарат, фізико-хімічні властивості якого
змінилися (зокрема змінився колір, з'явився
осад), необхідно утилізувати, згідно з вимогами
місцевого законодавства.
Розведений розчин повинен мати прозорий
жовтуватий колір.
Пацієнти з порушенням функції
печінки.
Пацієнтам з тяжкими порушеннями функцій
печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг
(½ флакона препарату ПАНТОПРАЗ 40,
порошок для розчину для
ін'єкцій, 40 мг ).
Пацієнти з порушенням функції
нирок. Пацієнти з
порушеннями функцій нирок не потребують
коригування дози.
Пацієнти літнього віку
не потребують коригування дози.
Діти. ПАНТОПРАЗ
40, порошок для розчину для
ін'єкцій, не рекомендується
застосовувати дітям (віком до 18 років),
оскільки дані щодо безпеки і ефективності
препарату для цієї вікової категорії
обмежені.
Передозування.
Симптоми передозування невідомі.
Дози до 240 мг при внутрішньовенному
введенні протягом 2 хвилин добре переносилися.
Оскільки пантопразол екстенсивно зв'язується з
білками, він не належить до препаратів, що
можуть бути легко виведеними за допомогою
діалізу.
У разі передозування з появою клінічних
ознак інтоксикації застосовують симптоматичну
та підтримуючу терапію. Рекомендацій щодо
специфічної терапії немає.
Побічні реакції
Побічні реакції спостерігались у близько
5 % пацієнтів. Найчастіші побічні реакції -
діарея і головний біль (близько 1 %).
Небажані ефекти за частотою виникнення
класифікують за такими категоріями: дуже часто
(≥ 1/10), часто (≥ 1/100 і < 1/10), нечасто
(≥ 1/1000 і < 1/100), рідко (≥ 1/10000 і
< 1/1000), дуже рідко (< 1/10000),
невідомо (частота не визначена за наявними
даними).
З боку крові та лімфатичної
системи.
Рідко: агранулоцитоз.
Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія,
панцитопенія.
З боку імунної
системи.
Рідко: реакції гіперчутливості (включаючи
анафілактичні реакції, анафілактичний
шок).
Метаболізм та розлади з боку обміну
речовин.
Рідко: гіперліпідемія і підвищення рівня
ліпідів (тригліцериди, холестирол), зміни маси
тіла.
Невідомо: гіпонатріємія, гіпомагніємія
(див. розділ «Особливості застосування»),
гіпокальціємія1,
гіпокаліємія.
Психічні розлади.
Нечасто: розлади сну.
Рідко: депресія (в тому числі
загострення).
Дуже рідко: дезорієнтація (в тому числі
загострення).
Невідомо: галюцинації, сплутаність
свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю
до даних розладів, а також загострення цих
симптомів у разі їх попереднього існування).
З боку нервової системи.
Нечасто: головний біль,
запаморочення.
Рідко: розлади смаку.
Невідомо: парестезія.
З боку органів
зору.
Рідко: порушення зору/затуманення
зору.
З боку травного тракту.
Нечасто: діарея, нудота, блювання, здуття
живота, запор, сухість у роті, абдомінальний
біль і дискомфорт.
З боку гепатобіліарної
системи.
Нечасто: підвищення рівня печінкових
ферментів (трансаміназ,
g-ГТ).
Рідко: підвищення рівня
білірубіну.
Невідомо: ураження гепатоцитів,
жовтяниця, гепатоцелюлярна
недостатність.
З боку шкіри та підшкірних
тканин.
Нечасто: шкірні висипання, екзантема,
свербіж.
Рідко: кропив'янка, ангіоневротичний
набряк.
Невідомо: синдром Стівенса -
Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна
еритема, фото-чутливість, підгострий шкірний
червоний вовчак (див. розділ «Особливості
застосування»).
З боку кістково-м'язової системи та
сполучної тканини.
Нечасто: переломи стегна, зап'ястя,
хребта (див. розділ «Особливості
застосування»).
Рідко: артралгія, міалгія.
Невідомо: спазм
мʼязів2.
З боку нирок та сечовидільної
системи.
Невідомо: інтерстиціальний нефрит (з
можливим розвитком ниркової
недостатності).
З боку репродуктивної системи та
молочних залоз.
Рідко: гінекомастія.
Загальні розлади.
Нечасто: астенія, втома,
нездужання.
Рідко: підвищення
температури тіла, периферичні
набряки.
1 Гіпокальціємія
одночасно з гіпомагніємією.
2 Спазм мʼязів як
наслідок порушення балансу електролітів.
Термін придатності.
3 роки.
З мікробіологічної точки зору розведений
препарат необхідно використати негайно.
Однак фізико-хімічна стабільність
розведеного препарату зберігається
протягом 12 годин при температурі 25 °C.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 25 °C в
оригінальній упаковці. Зберігати у недоступному
для дітей місці.
Упаковка. Порошок для
приготування розчину для ін'єкцій у флаконі. По
1 флакону у картонній коробці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
Реюнг Фармасьютикал Ко., Лтд.
Reyoung Pharmaceutical Co., Ltd.
Місцезнаходження виробника та його
адреса місця провадження діяльності.
№1, Руіянг Роад, Юджин
Коунти, Провінція Шендунг,
Китайська Народна Республіка
No.1
Ruiyang
Road,Yiyuan
County,
Shandong
Province,
P.R.China
Заявник. ГРІН БІЗНЕС
СОЛЮШНЗ СА/ GREEN
BUSINESS SOLUTIONS SA
Місцезнаходження заявника:
Рю Мерсері 12, с/о Дріс Фідюсьєр СА, 1003
Лозанна, Швейцарія
Rue Mercerie 12, c/o Drys Fiduciaire SA,
1003 Lausanne, Switzerland
|