Скоприл®

Інструкція по застосуванню

для медичного застосування лікарського засобу

СКОПРИЛ®

(SKOPRYL®)

Склад

діюча речовина: лізиноприл;

1 таблетка містить 10 мг або 20 мг лізиноприлу (у вигляді лізиноприлу дигідрату);

допоміжні речовини: магнію стеарат, крохмаль кукурудзяний, маніт (E 421), кальцію гідрофосфат, крохмаль прежелатинізований, повідон, заліза оксид жовтий (Е 172) і заліза оксид червоний (Е 172) (у таблетках по 20 мг).

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 10 мг: круглі двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору, з рискою з одного боку;

таблетки 20 мг: круглі двоопуклі таблетки кремовато-рожевого кольору, з рискою з одного боку.

Фармакотерапевтична група.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Інгібітори АПФ монокомпонентні. Код АТХ C09А А03.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Лизиноприл ‒ інгібітор АПФ. АПФ є пептидилдипептидазою, що каталізує перетворення ангіотензину I у вазоконстрикторний пептид, ангіотензин II, який також стимулює секрецію альдостерону. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрації у плазмі крові ангіотензину II, що призводить до зниження активності вазопресорів та секреції альдостерону. Останнє зниження може привести до збільшення концентрації калію у сироватці крові.

Оскільки механізм дії при артеріальній гіпертензії здійснюється за допомогою пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, лізиноприл чинить гіпотензивну дію навіть у гіпертензивних пацієнтів з низьким рівнем реніну. АПФ ідентичний до кінінази ‒ ферменту, що руйнує брадикінін. Роль підвищеного рівня брадикініну (що має виражені вазодилатуючі властивості) у ході лікування лізиноприлом повністю не з'ясована і вимагає подальшого вивчення.

Фармакокінетика.

Абсорбція.

Після перорального прийому лізиноприл повільно і не повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Абсорбція препарату після прийому становить приблизно 25 % з міжіндивідуальною варіабельною (6-60 %). Одночасне вживання їжі не впливає на всмоктування. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через

6-8 годин.

Розподіл.

Рівноважні концентрації у сироватці крові досягаються впродовж 2-3 днів після введення препарату. Окрім АПФ, не зв'язується з білками плазми крові.

Метаболізм і виведення.

Не метаболізується, виводиться з сечею у незміненому виді.

Видаляється при гемодіалізі.

Фармакокінетика в особливих груп пацієнтів.

При порушенні функції нирок виведення лізиноприлу знижується пропорційно до ступеня порушення функціональних порушень (це зниження стає клінічно важливим при клубочковій фільтрації нижче 30 мл/хв).

При серцевій недостатності нирковий кліренс лізиноприлу знижується.

Для пацієнтів літнього віку характерні вищі концентрації лізиноприлу у плазмі крові і значення AUC (збільшені приблизно на 60 %), ніж у пацієнтів молодшого віку.

Клінічні характеристики

Показання

Артеріальна гіпертензія.

Хронічна серцева недостатність.

Гострий інфаркт міокарда у пацієнтів зі стабільними показниками гемодинаміки (систолічний АТ > 100 мм рт.ст).

Діабетична нефропатія при цукровому діабеті II типу.

Протипоказання

Підвищена чутливість до лізиноприлу або до інших компонентів препарату, або до інших інгібіторів АПФ.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі (у тому числі після застосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний і спадковий набряк).

Аортальний або мітральний стеноз, або гіпертрофічна кардіоміопатія з вираженими гемодинамічними порушеннями.

Білатеральний стеноз ниркової артерії або стеноз артерії єдиної нирки.

Гострий інфаркт міокарда з нестабільною гемодинамікою.

Гострий інфаркт міокарда при наявності артеріальної гіпотензії (систолічний тиск ≤ 100 мм рт.ст.).

Кардіогенний шок.

Первинний гіперальдостеронізм.

Тяжка серцева недостатність, тяжка артеріальна або реноваскулярна гіпертензія.

Гостра ниркова недостатність з постійним підвищеним артеріальним тиском.

Одночасне застосування препарату і високопропускних мембран з поліакрилнітрилнатрію-

2-метилалілсульфонату (наприклад, AN 96) при терміновому діалізі.

Пацієнти з рівнем креатиніну в сироватці крові ≥ 220 мкмоль/л.

Одночасне призначення з аліскіреном у пацієнтів із цукровим діабетом і нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м2).

Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) блокаторами рецепторів ангіотензину II, інгібіторами АПФ або аліскіреном асоційована з підвищеним ризиком розвитку побічних ефектів, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією цими лікарськими засобами.

Діуретики.

При одночасному застосуванні з діуретиками відзначається сумація антигіпертензивного ефекту. У пацієнтів, які вже приймають діуретики, особливо ті, кому діуретики призначені нещодавно, застосування лізиноприлу іноді може спричинити надмірне зниження артеріального тиску. Вірогідність симптомів артеріальної гіпотензії під впливом лізиноприлу знижується, якщо припинити приймати діуретик перед початком лікування лізиноприлом.

Калійзберігаючі діуретики, калійвмісні харчові добавки або солезамінники.

Хоча рівень калію у сироватці крові при клінічних дослідженнях інгібіторів АПФ зазвичай залишався у межах норми, у деяких пацієнтів все ж розвивалася гіперкаліємія. Ризик гіперкаліємії пов'язують з чинниками, до яких належать ниркова недостатність, цукровий діабет і одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактон, триамтерен або амiлорид), а також калійвмісних харчових добавок або солезамінників.

Застосування калійвмісних харчових добавок, калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних солезамінників може призводити до значного підвищення рівня калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Під час прийому лізиноприлу на тлі калійвивідних діуретиків, гіпокаліємія, спричинена їх прийомом, може бути послаблена.

Літій.

При одночасному прийомі літію і інгібіторів АПФ оборотно підвищується рівень літію у сироватці крові і розвиваються токсичні ефекти. Застосування тіазидних діуретиків може підвищувати ризик літієвої інтоксикації і посилювати її, якщо вона вже спричинена одночасним прийомом інгібіторів АПФ. Застосовувати лізиноприл одночасно з літієм не рекомендується, але у тих випадках, коли таке поєднання потрібне, слід здійснювати ретельний контроль рівня літію у сироватці крові.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи і ацетилсаліцилову кислоту в дозі

≥ 3 г на добу.

Тривалий прийом НПЗП може послабити гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ. Ефекти НПЗП і інгібіторів АПФ на підвищення рівня калію у сироватці крові підсумовуються, що може призвести до порушення функції нирок. Ці ефекти зазвичай оборотні. В окремих випадках може спостерігатися гостра ниркова недостатність, особливо при порушенні функції нирок, наприклад, у пацієнтів літнього віку або у пацієнтів зi зневодненням організму.

Золото.

Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи припливи, нудоту, запаморочення, артеріальну гіпотензію, що може бути дуже тяжкою) після ін'єкції золота (наприклад, натрію ауротіомалата) відзначалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування інгібітором АПФ.

Інші антигіпертензивні засоби.

При одночасному застосуванні лізиноприлу з іншими антигіпертензивними засобами спостерігається посилення гіпотензивного ефекту. Одночасний прийом нітрогліцерину та інших органічних нітратів або вазодилататорів може посилювати гіпотензивний ефект лізиноприлу.

Трициклічні антидепресанти, анестетики та антипсихотики.

Прийом деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів і антипсихотичних засобів на тлі інгібіторів АПФ може посилити артеріальну гіпотензію.

Симпатоміметики.

Можуть послабляти гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Гіпоглікемічні засоби.

Епідеміологічні дослідження показали, що одночасний прийом інгібіторів АПФ і гіпоглікемічних засобів (інсулінів та гіпоглікемічних засобів для застосування внутрішньо) може посилювати дію останніх, аж до розвитку гіпоглікемії. Вірогідність таких явищ особливо висока впродовж перших тижнів одночасного лікування пацієнтів, а також при порушенні функції нирок.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, β-адреноблокатори та нітрати.

Лізиноприл можна призначати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у дозах, що застосовують у кардіології), тромболітичними засобами, β-адреноблокаторами та нітратами.

Засоби що пригнічують функцію кісткового мозку.

Разом із лізиноприлом підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу. Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід при одночасному застосуванні з лізиноприном можуть призвести до зменшення кількості лейкоцитів у крові, розвитку лейкопенії.

Естрогени.

За рахунок затримки рідини в організмі при одночасному призначенні з лізиноприлом можуть зменшити його антигіпертензивну ефективність.

Лізиноприл слід з обережністю призначати хворим із гострим інфарктом міокарда протягом 6-12 годин після введення стрептокінази (ризик розвитку артеріальної гіпотензії).

Лізиноприл посилює прояви алкогольної інтоксикації. Наркотики, анестетики, алкогольні напої, снодійні у поєднанні з лізиноприлом спричиняють посилення гіпотензивного ефекту.

Алопуринол, цитостатики, імунодепреанти, кортикостероїди, прокаїнамід.

При одночасному застосуванні з лізиноприном можуть спричинити лейкопенію.

Особливості застосування

Симптоматична артеріальна гіпотензія.

Спостерігається рідко у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. У гіпертензивних пацієнтів, які приймають лізиноприл, вірогідність розвитку артеріальної гіпотензії зростає при зменшенні об'єму циркулюючої крові (наприклад, у результаті лікування діуретиками, обмеження споживання солі з їжею, проведення діалізу, при діареї або блюванні), а також при тяжких формах ренінзалежної артеріальної гіпертензії.

Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю, незалежно від того, чи поєднується вона з нирковою недостатністю. Це найчастіше спостерігається у пацієнтів з тяжчою серцевою недостатністю, які змушені приймати високі дози петльових діуретиків, і в яких спостерігається гіпонатріємія або функціональна ниркова недостатність. Пацієнти з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії потребують ретельного спостереження у початковий період лікування і при підборі дози.

Це також відноситься до пацієнтів з ішемічною хворобою серця або захворюванням судин мозку, у яких значне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу.

У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти на спину і при необхідності зробити внутрішньовенне вливання розчину натрію хлориду. Скороминуща гіпотензивна реакція не є протипоказанням для наступного прийому препарату. Після відновлення ефективного об'єму крові і артеріальній гіпертензії можна продовжити лікування лізиноприлом.

У деяких пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, може статися додаткове зниження системного артеріального тиску при призначенні лізиноприлу. Цей ефект очікуваний і зазвичай не є причиною для припинення терапії. При виникненні симптоматичної артеріальної гіпотензії може виникнути необхідність зниження дози або припинення прийому лізиноприлу.

Артеріальна гіпотензія з гострим інфарктом міокарда.

При гострому інфаркті міокарда не можна розпочинати терапію лізиноприлом, якщо через попереднє лікування судинорозширювальними препаратами існує ризик подальшого серйозного погіршення гемодинамічних показників. Це стосується пацієнтів із систолічним артеріальним тиском ≤ 100 мм рт. ст. або з кардіогенним шоком. У перші 3 дні після інфаркту слід зменшити дозу препарату, якщо систолічний артеріальний тиск ≤ 120 мм рт.ст. При систолічному артеріальному тиску ≤ 100 мм рт. ст. підтримувальну дозу слід зменшити до 5 мг або тимчасово до 2,5 мг. При стійкій артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск

≤ 90 мм рт. ст. упродовж більше 1 години) терапію лізиноприлом слід припинити.

Аортальний і мітральний стенози/гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл слід призначати з обережністю пацієнтам з мітральним стенозом або утрудненням викиду з лівого шлуночка (наприклад, при аортальному стенозі або гіпертрофічній кардіоміопатії).

Порушення функції нирок.

При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкова доза лізиноприлу має бути визначена залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1), а потім ‒ залежно від реакції пацієнта на лікування. Рутинний контроль калію і креатиніну є частиною нормальної медичної практики у цих пацієнтів.

У пацієнтів із серцевою недостатністю на початку лікування інгібіторами АПФ може спостерігатися погіршення функції нирок. У таких ситуаціях описані випадки гострої ниркової недостатності, зазвичай оборотної. У деяких пацієнтів зі звуженням обох ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки інгібітори АПФ підвищують рівень сечовини у крові і креатиніну в сироватці крові; зазвичай ці зміни минають після припинення прийому препаратів. Вірогідність цього особливо висока при нирковій недостатності.

При наявності реноваскулярної гіпертензії високий ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності. Для таких пацієнтів лікування слід розпочинати під ретельним медичним спостереженням з малих доз, що мають бути точно підібрані. Оскільки діуретики можуть внести вклад в описану вище клінічну динаміку, впродовж перших тижнів лікування лізиноприлом їх прийом має бути припинений, а функція нирок потребує ретельного спостереження.

У деяких хворих з артеріальною гіпертензією без явного захворювання судин нирок прийом лізиноприлу, особливо на тлі діуретиків, зумовлює підвищення рівня сечовини у крові і креатиніну у сироватці крові; ці зміни як правило бувають незначними і скороминущими. Вірогідність їх виникнення вища у хворих із порушенням функції нирок. У таких випадках може виникнути необхідність у зниженні дози і припиненні прийому діуретика та/або лізиноприлу.

Лікування гострого інфаркту міокарда лізиноприлом не показане пацієнтам з ознаками дисфункції нирок, при якій відзначається підвищений рівень креатиніну у сироватці крові

177 мкмоль/л та/або протеїнурія 500 мг/добу. При розвитку дисфункції нирок упродовж терапії лізиноприлом (концентрація креатиніну сироватки крові перевищує 265 мкмоль/л або удвічі підвищений рівень креатиніну у сироватці крові порівняно з його рівнем, визначеним до початку лікування) прийом препарату слід припинити.

Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк.

Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, мови, голосових зв'язок та/або гортані рідко розвивається у пацієнтів, які одержують інгібітори АПФ, у т.ч. лізиноприл. У період лікування ангіоневротичний набряк може розвинутися у будь-який час. У цьому випадку прийом лізиноприлу слід негайно припинити, провести відповідне лікування і встановити спостереження за пацієнтом; перш ніж відпустити пацієнта, слід переконатися в тому, що усі симптоми набряку ліквідовані.

Навіть у тих випадках, коли набряк обмежується тільки язиком і ознаки порушення дихання відсутні, пацієнти можуть потребувати тривалого спостереження, оскільки лікування антигістамінними засобами та глюкокортикостероїдами може виявитися недостатнім.

В окремих випадках зареєстрований летальний випадок пацієнтів унаслідок ангіоневротичного набряку гортані або язика. Якщо набряк поширюється на язик, голосові зв'язки або гортань, вірогідно перекриття дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на органах дихання. У таких випадках необхідно вжити заходи невідкладної терапії (введення адреналіну і/або підтримка прохідності дихальних шляхів).

Пацієнт має знаходитися під ретельним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптоматики.

У пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов'язаний із прийомом інгібітору АПФ, може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на прийом інгібітору АПФ.

Гемодіаліз.

При призначенні препарату в умовах діалізу з поліакрилвініловою мембраною можливий розвиток анафілактичних реакцій. Рекомендується використання мембран іншого типу для проведення діалізу або застосування лікарських засобів інших груп для лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Анафілактоїдні реакції при ЛПНП-аферезі.

Оскільки при аферезі ЛПНП з сульфатом декстрану застосування інгібіторів АПФ може призвести до розвитку анафілактичних реакцій, що можуть представляти загрозу для життя, слід тимчасово відмінити інгібітори АПФ перед кожним аферезом.

Десенсибілізація.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, на тлі десенсибілізуючої терапії (наприклад, проти отрути перетинчастокрилих), розвиваються тривалі анафілактоїдні реакції. Якщо такі пацієнти утримувалися від прийому інгібіторів АПФ на час десенсибілізації, реакцій не спостерігалося, проте випадкове введення АПФ провокувало анафілактоїдну реакцію.

Печінкова недостатність.

З прийомом інгібіторів АПФ пов'язують розвиток рідкісного синдрому, що починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і переходить у блискавичний некроз печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм розвитку цього синдрому не ясний. Якщо у пацієнтів, приймаючих лізиноприл, розвивається жовтяниця або значно підвищується активність печінкових ферментів, препарат необхідно відмінити, залишаючи пацієнта під спостереженням лікаря до зникнення симптомів.

Гіперкаліємія.

У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у т.ч. лізиноприл, спостерігається підвищення рівня калію у сироватці крові. До групи ризику розвитку гіперкаліємії відносяться пацієнти з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, які приймають калійзберігаючі діуретики, або калійвмісні замінники солі, а також ті пацієнти, які приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію у сироватці крові (наприклад, гепарин).

Якщо прийом перелічених вище препаратів на тлі лікування інгібітором АПФ визнається необхідним, рекомендується регулярний контроль рівня калію у сироватці крові.

Протеїнурія.

Є поодинокі випадки розвитку протеїнурії у пацієнтів, особливо зі зниженою нирковою функцією або після прийому високих доз лізиноприлу. У разі клінічно значущої протеїнурії (понад 1 г/добу) препарат слід застосовувати тільки після оцінки терапевтичної користі та потенційного ризику і при постійному контролі клінічних та біохімічних показників.

Первинний гіперальдостеронізм.

У пацієнтів, які страждають на первинний альдостеронізм, інгібітори АПФ неефективні, тому застосування лізиноприлу не рекомендується.

Хворі на цукровий діабет.

У хворих на цукровий діабет, які приймають гіпоглікемічні засоби або інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глюкози у крові впродовж першого місяця лікування інгібітором АПФ.

Літій.

Зазвичай не рекомендується поєднувати прийом літію та лізиноприлу.

Нейтропенія/агранулоцитоз.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можуть розвиватися нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. При нормальній функції нирок і при відсутності ускладнень нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз оборотні та минають після припинення прийому інгібітору АПФ.

Слід проявляти крайню обережність при призначенні лізиноприлу пацієнтам із захворюванням сполучної тканини з судинними проявами, які проходять курс лікування імунодепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих чинників, особливо на тлі порушення функції нирок.

У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, що не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. Якщо в лікуванні таких пацієнтів застосовують лізиноприл, рекомендується періодично перевіряти кількість лейкоцитів, причому пацієнтів слід попередити про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Оскільки одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторов рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоційоване з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і порушенням функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) у перебігу комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується. Коли комбінація цих лікарських засобів (подвійна блокада) вважається абсолютно необхідною, її слід проводити під контролем спеціаліста одночасно з ретельним моніторингом функції нирок, водно-сольового балансу, а також артеріального тиску. У пацієнтів з діабетичною нефропатією не слід одночасно застосовувати інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину II.

Расова приналежність.

Інгібітори АПФ частіше спричиняють розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами іншої расової приналежності. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл може бути менш ефективним у зниженні артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси порівняно з особами інших рас, можливо, внаслідок вищої частоти осіб з низьким рівнем реніну у популяції пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією.

Кашель.

При застосуванні інгібіторів АПФ може з'явитися непродуктивний тривалий кашель, що зникає після припинення лікування. Такий кашель, спричинений застосуванням інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференціальному діагнозі кашлю.

Оперативні втручання/анестезія.

У пацієнтів, які піддаються хірургічному втручанню або загальній анестезії препаратами, що знижують артеріальний тиск, лізиноприл може блокувати підвищення утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що артеріальна гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути відкоригована збільшенням ОЦК.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Препарат протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо у ході лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Препарат протипоказано приймати у період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Слід враховувати можливість виникнення запаморочення і підвищеної втомлюваності, що може впливати на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози

Таблетки приймати внутрішньо 1 раз на добу, бажано в один і той же час, незалежно від прийому їжі. Добову дозу підбирати індивідуально залежно від реакції пацієнта і артеріального тиску.

Артеріальна гіпертензія.

Лізиноприл застосовувати як монотерапію або у комбінації з іншими класами антигіпертензивних засобів.

Початкова доза.

При артеріальній гіпертензії рекомендована початкова доза становить 10 мг на добу. У пацієнтів з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостероновой системи (зокрема при реноваскулярнiй гіпертензії, надмірному виведенні хлориду натрію з організму і/або дегідратації, серцевої декомпенсації або сильно вираженої гіпертензії), може статися надмірне зниження артеріального тиску після початкової дози. У цих пацієнтів рекомендована початкова доза становить 2,5-5 мг і початок лікування повинен відбуватися під наглядом лікаря.

Для отримання дози 2,5 мг застосувати препарат з відповідним вмістом діючої речовини.

Для пацієнтів з нирковою недостатністю дозу необхідно зменшити (див. таблицю 1).

Підтримуюча доза.

Звичайна ефективна підтримуюча доза становить 20 мг на добу. Якщо препарат у вказаній дозі не забезпечує належного терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів, дозу можна надалі збільшити. Максимальна добова доза становить 80 мг на добу.

Пацієнти, які приймають діуретики.

У пацієнтів, які заздалегідь одержують діуретичну терапію, після прийому першої дози лізиноприлу можливе виникнення симптоматичної гіпотензії. Лікування діуретиками потрібно припинити за 2-3 дні до початку лікування препаратом. Якщо неможливо припинити лікування діуретиками, лізиноприл слід призначати у початковій дозі 5 мг. Слід контролювати функцію нирок і рівень калію у сироватці крові. Подальшу дозу слід підбирати залежно від артеріального тиску. У разі необхідності лікування діуретиками можна відновити.

Пацієнти з нирковою недостатністю.

Для пацієнтів з нирковою недостатністю дози визначати залежно від значення кліренсу креатиніну, як це показано у таблиці 1:

*Дозу і/або режим дозування встановлювати залежно від значень артеріального тиску. Дозу можна підвищувати не більше ніж до 40 мг на добу з контролем артеріального тиску.

Хронічна серцева недостатність.

У пацієнтів з симптоматичною серцевою недостатністю лізиноприл можна застосовувати як доповнення до терапії діуретиками, препаратами наперстянки або β-блокаторами. Препарат призначати у початковій дозі 2,5 мг на добу під спостереженням лікаря, з метою визначення первинного впливу на артеріальний тиск. Дозу лізиноприлу слід підвищувати не більше ніж на 10 мг, з тимчасовим інтервалом не менше 2-х тижнів і до максимальної дози 35 мг на добу.

Визначення дози має бути засноване на клінічному нагляді за кожним пацієнтом.

У пацієнтів високого ризику розвитку симптоматичної гіпотензії (при надмірному виведенні хлориду натрію з організму) з/або без гіпонатріємії, при гіповолемії, а також у пацієнтів, які отримували високі дози діуретиків, вищеназвані стани перед початком лікування необхідно компенсувати.

Гострий інфаркт міокарда.

Пацієнтам одночасно слід приймати звичайну стандартну терапію з тромболітичними лікарськими засобами, ацетилсаліциловою кислотою і β-блокаторами. Лізиноприл сумісний з нітрогліцерином, введеним внутрішньовенно або трансдермально.

Початкова доза (у перші 3 дні після перенесеного інфаркту).

Терапію лізиноприлом слід розпочинати у перші 24 години з моменту появи симптомів захворювання. Терапію не слід розпочинати, якщо систолічний артеріальний тиск нижче

100 мм рт.ст. Перша доза лізиноприлу становить 5 мг, через 24 години знову призначати дозу

5 мг, потім призначати дозу 10 мг 1 раз на добу, і далі підтримуюча доза становить 10 мг 1 раз на добу.

Пацієнтам з систолічним артеріальним тиском (120 мм рт.ст. або нижче) у перші 3 дні після інфаркту призначати знижену дозу лізиноприлу ‒ 2,5 мг.

При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкова доза лізиноприлу має бути відкоригована залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1).

Підтримуюча доза.

Підтримуюча доза становить 10 мг на добу. При виникненні артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче або дорівнює 100 мм рт.ст.) підтримуючу дозу 5 мг тимчасово знижувати до 2,5 мг. При виникненні пролонгованої артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт.ст. більше 1 години) лікування потрібно припинити.

Лікування має тривати впродовж 6 тижнів, потім необхідно повторно оцінити стан пацієнта. Пацієнтам, у яких виникають симптоми серцевої недостатності, слід продовжувати лікування лізиноприлом.

Діабетична нефропатія.

При лікуванні артеріальної гіпертензії у пацієнтів, хворих на цукровий діабет типу II і початковою нефропатією доза лізиноприлу становить 10 мг на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 20 мг на добу з метою досягнення значень діастолiчного артеріального тиску нижче 90 мм рт.ст. у положенні сидячи.

При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкову дозу лізиноприлу необхідно відкоригувати залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1).

Пацієнти літнього віку.

У клінічних дослідженнях не були виявлені відмінності ефективності або безпеки препарату у зв'язку з віком. Початкова доза лізиноприлу, що призначається пацієнтам літнього віку зі зниженою нирковою функцією, слід відкоригувати згідно з таблицею 1. Згодом дозування визначається залежно від реакції артеріального тиску.

Пацієнти з трансплантацією нирок.

Немає досвіду відносно застосування препарату пацієнтам із нещодавньою трансплантацією нирок. Тому не рекомендується лікування лізиноприлом даних пацієнтів.

Діти

Застосування дітям не рекомендується, оскільки ефективність і безпека не встановлені.

Передозування

Симптоми: артеріальна гіпотензія, циркулярний шок, гостра судинна недостатність, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція легенів, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, занепокоєння і кашель.

Лікування: внутрішньовенне введення сольових розчинів. При артеріальній гіпотензії слід покласти пацієнта на спину з піднятими догори ногами. Якщо можливо, призначати інфузію ангіотензину II і/або внутрішньовенно вводити катехоламіни. Якщо препарат застосовували нещодавно, прийняти міри з виведення лізиноприлу з організму (наприклад, викликати блювання, промивання шлунка, застосування абсорбентів і натрію сульфату). Для лікування стійкої брадикардії показано застосування кардіостимулятора. Рекомендується постійний контроль лабораторних показників (визначення рівня електролітів і креатиніну в сироватці крові) та життєвих функцій. Лізиноприл видаляється з крові при гемодіалізі, при цьому слід уникати використання високопропускних мембран з поліакрилнітрилнатрію-2-метилосульфонату (наприклад, AN 69).

У випадку ангіоневротичного набряку призначати антигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком язика, голосової щілини, гортані, необхідно в ургентному порядку розпочати лікування шляхом трансдермального введення 0,3-0,5 мл розчину адреналіну (1:1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані інтубація або ларинготомія.

Побічні реакції

Побічні реакції наведені нижче згідно з наступною частотою: дуже часто (> 1/10); часто

(≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, < 1/100); рідко (≥ 1/10000, < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000), невідомо (не можна оцінити на основі наявних даних).

З боку кровотворної та лімфатичної систем:

рідко: зниження рівня гемоглобіну і гематокриту;
дуже рідко: пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунне захворювання.

З боку обміну речовин:

дуже рідко: гіпоглікемія.

З боку центральної нервової системи:

часто: запаморочення, головний біль;

нечасто: зміна настрою, парестезія, запаморочення, порушення смакових відчуттів, порушення сну;

рідко: сплутаність свідомості, порушення рівноваги, дезорієнтація, суб´єктивне відчуття шуму у вухах та зниження гостроти зору, порушення нюху;

невідомо: симптоми депресії, непритомність.

З боку серцево-судинної системи:

часто: артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози препарату пацієнтами з дефіцитом натрію, дегідратацією, серцевою недостатністю); ортостатичний ефект (включаючи артеріальну гіпотензію);

нечасто: інфаркт міокарда або цереброваскулярний інсульт, можливо, вторинний через надмірну гіпотензію у пацієнтів групи високого ризику, пальпітації, тахікардія, феномен Рейно.

При застосуванні лізиноприлу у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда можливі, особливо у перші 24 години, атріовентрикулярна блокада II-III ступенів, тяжка артеріальна гіпотензія та/або порушення функції нирок, у поодиноких випадках ‒ кардіогенний шок.

З боку скелетно-м'язової системи:

невідомо: м'язові спазми.

З боку дихальної системи:

часто: сухий кашель, бронхіт;

нечасто: риніт;

рідко: диспное, ангіоневротичний набряк;

дуже рідко: бронхоспазм, синусит, алергічний альвеолит/еозинофільна пневмонія, глосит. Були зареєстровані інфекції верхніх дихальних шляхів.

З боку травної системи:

часто: діарея, блювання;

нечасто: нудота, біль у животі і диспепсія;

рідко: сухість у роті, зменшення апетиту, зміна смаку;

дуже рідко: панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк, запор, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця і печінкова недостатність.

З боку шкіри і підшкірно-жирової клітковини:

нечасто: висипання, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини і/або глотки;

рідко: кропив'янка, алопеція, псоріаз;

дуже рідко: підвищене потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, лімфоцитома шкіри.

Повідомлялося про синдром, що включає один або кілька симптомів: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, поява позитивних антинуклеарних антитіл (АНА), прискорення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз, висип, фотосенсибілізація.

З боку нирок і сечовидільної системи:

часто: ниркова дисфункція;

рідко: уремія, гостра ниркова недостатність;

дуже рідко: олігурія/анурія.

З боку ендокринної системи;

невідомо: неадекватна секреція антидіуретичного гормона.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз:

нечасто: імпотенція;

рідко: гінекомастія.

Ураження організму в цілому:

нечасто: підвищена втомлюваність, слабкість.

Дослідження:

нечасто: підвищення рівня сечовини в крові, креатиніну в сироватці крові, печінкових ферментів, гіперкаліємія;

рідко: підвищення рівня білірубіну в сироватці крові, гіпонатріємія, протеїнурія.

Термін придатності

4 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 ºС у недоступному для дітей місці.

Упаковка

Таблетки по 10 мг та по 20 мг.

По 10 таблеток у блістері; по 2 блістери або по 3 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Алкалоїд АД-Скоп'є.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

Бульвар Олександра Македонського, 12, Скоп'є, 1000, Республіка Македонія.

ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению лекарственного средства

СКОПРИЛ®

(SKOPRYL®)

Состав

действующее вещество: лизиноприл;

1 таблетка содержит лизиноприла 10 мг или 20 мг (в виде лизиноприла дигидрата);

вспомогательные вещества: магния стеарат, крахмал кукурузный, маннит (E 421), кальция гидрофосфат, крахмал прежелатинизированный, повидон, железа оксид желтый (E 172) и железа оксид красный (E 172) (в таблетках по 20 мг).

Лекарственная форма. Таблетки.

Основные физико-химические свойства:

таблетки 10 мг: круглые двояковыпуклые таблетки светло-желтого цвета, с риской на одной стороне;

таблетки 20 мг: круглые двояковыпуклые таблетки кремовато-розового цвета, с риской на одной стороне.

Фармакотерапевтическая группа.

ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента (АПФ). Ингибиторы АПФ монокомпонентные. Код АТХ C09А А03.

Фармакологические свойства

Фармакодинамика.

Лизиноприл ‒ ингибитор АПФ. АПФ является пептидилдипептидазой, которая катализирует преобразование ангиотензина I в вазоконстрикторный пептид, ангиотензин II, который также стимулирует секрецию альдостерона. Ингибирование АПФ приводит к снижению концентрации в плазме крови ангиотензина II, которое приводит к снижению активности вазопрессоров и секреции альдостерона. Последнее снижение может привести к увеличению концентрации калия в сыворотке крови. Так как механизм действия при артериальной гипертензии осуществляется посредством подавления ренин-ангиотензин-альдостероновой системы, лизиноприл оказывает гипотензивное действие даже у гипертензивных пациентов с низким уровнем ренина. АПФ идентичен кининазе ‒ ферменту, разрушающему брадикинин. Роль повышенного уровня брадикинина (обладающего выраженными вазодилатирующими свойствами) в ходе лечения лизиноприлом полностью не выяснена и требует дальнейшего изучения.

Фармакокинетика.

Абсорбция.

После перорального приема лизиноприл медленно и не полностью всасывается в желудочно-кишечном тракте. Абсорбция препарата после приема составляет приблизительно 25 % с межиндивидуальной вариабельностью (6-60 %). Одновременный прием пищи не влияет на всасывание. Максимальная концентрация в плазме крови достигается приблизительно через

6-8 часов.

Распределение.

Равновесные концентрации в сыворотке крови достигаются в течение 2-3 дней после введения препарата. Помимо АПФ, не связывается с белками плазмы крови.

Метаболизм и выведение.

Не метаболизируется, выводится с мочой в неизмененном виде.

Удаляется при гемодиализе.

Фармакокинетика у особых групп пациентов.

При нарушении функции почек выведение лизиноприла снижается пропорционально степени функциональных нарушений (это снижение становится клинически важным при клубочковой фильтрации ниже 30 мл/мин).

При сердечной недостаточности почечный клиренс лизиноприла снижается.

Для пациентов пожилого возраста характерны более высокие концентрации лизиноприла в плазме крови и значения AUC (увеличены примерно на 60 %), чем у пациентов младшего возраста.

Клинические характеристики

Показания

Артериальная гипертензия.

Хроническая сердечная недостаточность.

Острый инфаркт миокарда у пациентов со стабильными показателями гемодинамики (систолическое АД > 100 мм рт.ст.).

Диабетическая нефропатия при сахарном диабете II типа.

Противопоказания

Повышенная чувствительность к лизиноприлу, другим компонентам препарата, или к другим ингибиторам АПФ.

Ангионевротический отек в анамнезе (в том числе после применения ингибиторов АПФ, идиопатический и наследственный отек).

Аортальный или митральный стеноз, или гипертрофическая кардиомиопатия с выраженными гемодинамическими нарушениями.

Билатеральный стеноз почечной артерии или стеноз артерии единственной почки.

Острый инфаркт миокарда с нестабильной гемодинамикой.

Острый инфаркт миокарда при наличии артериальной гипотензии (систолическое давление

≤ 100 мм рт.ст.).

Кардиогенный шок.

Первичный гиперальдостеронизм.

Тяжелая сердечная недостаточность, тяжелая артериальная или реноваскулярна гипертензия. Острая почечная недостаточность с постоянным повышенным артериальным давлением.

Одновременное применение препарата и высокопропускных мембран из полиакрилнитрилнатрия-2-метилалилсульфоната (например, AN 96) при срочном диализе.

Пациенты с уровнем креатинина в сыворотке крови ≥ 220 мкмоль/л.

Одновременное назначение с алискиреном у пациентов с сахарным диабетом и почечной недостаточностью (скорость клубочковой фильтрации < 60 мл/мин/1,73 м2).

Беременные или женщины, которые планируют забеременеть (см. раздел «Применение в период беременности или кормления грудью»).

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий

Двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС). Двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС) блокаторами рецепторов ангиотензина II, ингибиторами АПФ или алискиреном ассоциирована с повышенным риском развития побочных эффектов, таких как артериальная гипотензия, гиперкалиемия и нарушение функции почек (включая острую почечную недостаточность) по сравнению с монотерапией этими лекарственными средствами.

Диуретики.

При одновременном применении с диуретиками отмечается суммация антигипертензивного эффекта. У пациентов, которые уже принимают диуретики, особенно те, кому диуретики назначены недавно, добавление лизиноприла иногда может вызывать чрезмерное снижение артериального давления. Вероятность симптомов артериальной гипотензии под влиянием лизиноприла снижается, если прекратить принимать диуретик перед началом лечения лизиноприлом.

Калийсберегающие диуретики, калийсодержащие пищевые добавки или солезаменители.

Хотя уровень калия в сыворотке крови при клинических исследованиях ингибиторов АПФ обычно оставался в пределах нормы, у некоторых пациентов все же развивалась гиперкалиемия. Риск гиперкалиемии связывают с рядом факторов, к числу которых относятся почечная недостаточность, сахарный диабет и одновременный прием калийсберегающих диуретиков (например, спиронолактон, триамтерен или амилорид), а также калийсодержащих пищевых добавок или солезаменителей.

Употребление калийсодержащих пищевых добавок, прием калийсберегающих диуретиков или калийсодержащих солезаменителей может приводить к значительному повышению уровня калия в сыворотке крови, особенно у пациентов с нарушением функции почек. Во время приема лизиноприла на фоне калийвыводящих диуретиков, гипокалиемия, вызванная их приемом, может быть ослаблена.

Литий.

При одновременном приеме лития и ингибиторов АПФ обратимо повышается уровень лития в сыворотке крови и развиваются токсические эффекты. Применение тиазидных диуретиков может повышать риск литиевой интоксикации и усиливать ее, если она уже вызвана одновременным приемом ингибиторов АПФ. Применять лизиноприл одновременно с литием не рекомендуется, но в тех случаях, когда такое сочетание необходимо, следует проводить тщательный контроль уровня лития в сыворотке крови.

Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП), включая и ацетилсалициловую кислоту в дозе ≥ 3 г/сутки.

Длительный прием НПВП может ослабить гипотензивный эффект ингибиторов АПФ. Эффекты НПВП и ингибиторов АПФ на повышение уровня калия в сыворотке крови суммируются, что может привести к нарушению функции почек. Эти эффекты обычно обратимы. В редких случаях может наблюдаться острая почечная недостаточность, особенно при нарушении функции почек, например, у пациентов пожилого возраста или у пациентов с обезвоживанием организма.

Золото.
Нитритоидные реакции (симптомы вазодилатации, включая приливы, тошноту, головокружение, артериальную гипотензию, которая может быть очень тяжелой) после инъекции золота (например, натрия ауротиомалата) отмечались чаще у пациентов, получавших лечение ингибитором АПФ.

Другие антигипертензивные средства.

При одновременном применении лизиноприла с другими антигипертензивными средствами наблюдается усиление гипотензивного эффекта. Одновременный прием нитроглицерина и других органических нитратов или вазодилататоров может усиливать гипотензивный эффект лизиноприла.

Трициклические антидепрессанты, анестетики и антипсихотики.

Прием некоторых анестетиков, трициклических антидепрессантов и антипсихотических средств на фоне ингибиторов АПФ может усилить артериальную гипотензию.

Симпатомиметики.

Могут ослаблять гипотензивный эффект ингибиторов АПФ.

Гипогликемические средства.

Эпидемиологические исследования показали, что одновременный прием ингибиторов АПФ и гипогликемических средств (инсулинов и гипогликемических средств для приема внутрь) может усиливать действие последних, вплоть до развития гипогликемии. Вероятность таких явлений особенно высока в течение первых недель одновременного лечения пациентов, а также при нарушении функции почек.

Ацетилсалициловая кислота, тромболитики, β-адреноблокаторы и/или нитраты.

Лизиноприл можно назначать одновременно с ацетилсалициловой кислотой (в дозах, применяемых в кардиологии), тромболитическими средствами, β-адреноблокаторами и/или нитратами.

Средства, угнетающие функцию костного мозга.

Вместе с лизиноприлом повышают риск развития нейтропении и/или агранулоцитоза. Аллопунол, цитостатики, иммунодепрессанты, кортикостероиды, прокаинамид при одновременном применении с лизиноприлом могут привести к уменьшению количества лейкоцитов в крови, развитию лейкопении.

Эстрогены.

За счет задержки жидкости в организме при одновременном назначении с лизиноприлом могут снизить его антигипертензивную эффективность.

Лизиноприл следует с осторожностью назначать больным с острым инфарктом миокарда в течение 6-12 часов после введения стрептокиназы (риск развития артериальной гипотензии).

Лизиноприл усиливает проявления алкогольной интоксикации. Наркотики, анестетики, алкогольные напитки, снотворные средства в сочетании с лизиноприлом вызывают усиление гипотензивного эффекта.

Аллопуринол, цитостатики, иммунодепрессанты, кортикостероиды, прокаинамид.

При одновременном применении с лизиноприлом могут вызвать лейкопению.

Особенности применения

Симптоматическая артериальная гипотензия.

Наблюдается редко у пациентов с неосложненной артериальной гипертензией. У гипертензивных пациентов, принимающих лизиноприл, вероятность развития артериальной гипотензии возрастает при уменьшении объема циркулирующей крови (например, в результате лечения диуретиками, ограничения потребления соли с пищей, проведения диализа, при диарее или рвоте), а также при тяжелых формах ренинзависимой артериальной гипертензии. Симптоматическая артериальная гипотензия наблюдалась у пациентов с сердечной недостаточностью, независимо от того, сочетается ли она с почечной недостаточностью. Это наиболее часто наблюдается у пациентов с более тяжелой сердечной недостаточностью, вынужденных принимать высокие дозы петлевых диуретиков, у которых наблюдается гипонатриемия или функциональная почечная недостаточность. Пациенты с повышенным риском артериальной гипотензии нуждаются в тщательном наблюдении в начальный период лечения и при подборе дозы. Это также относится к пациентам с ишемической болезнью сердца или заболеванием сосудов мозга, у которых значительное падение артериального давления может привести к инфаркту миокарда или нарушению мозгового кровообращения.

В случае развития артериальной гипотензии пациента необходимо положить на спину и при необходимости сделать внутривенное вливание раствора натрия хлорида. Преходящая гипотензивная реакция не является противопоказанием для последующего приема препарата. После восстановления эффективного объёма крови и артериальной гипертензии можно продолжить лечение лизиноприлом.

У некоторых пациентов с застойной сердечной недостаточностью, имеющих нормальное или низкое артериальное давление, может произойти дополнительное снижение системного артериального давления при назначении лизиноприла. Данный эффект ожидаемый и обычно не является причиной для прекращения терапии. При возникновении симптоматической артериальной гипотензии, может быть необходимо снижение дозы или прекращение приема лизиноприла.

Артериальная гипотензия с острым инфарктом миокарда.

При остром инфаркте миокарда нельзя начинать терапию лизиноприлом, если из-за предыдущего лечения сосудорасширяющими препаратами существует риск дальнейшего серьезного ухудшения гемодинамических показателей. Это касается пациентов с систолическим артериальным давлением ≤ 100 мм рт. ст. или с кардиогенным шоком. В первые 3 дня после инфаркта следует снизить дозу препарата, если систолическое артериальное давление ≤ 120 мм рт.ст. При систолическом артериальном давлении ≤ 100 мм рт. ст. поддерживающую дозу следует снизить до 5 мг или временно до 2,5 мг. При устойчивой артериальной гипотензии (систолическое артериальное давление ≤ 90 мм рт. ст. на протяжении более 1 часа) терапию лизиноприлом следует прекратить.

Аортальный и митральный стенозы/гипертрофическая кардиомиопатия.

Как и другие ингибиторы АПФ, лизиноприл следует назначать с осторожностью пациентам с митральнымстенозом или затруднением выброса из левого желудочка (например, при аортальном стенозе или гипертрофической кардиомиопатии).

Нарушение функции почек.

При почечной недостаточности (клиренс креатинина < 80 мл/мин), начальная доза лизиноприла должна быть определена в зависимости от клиренса креатинина пациента (см. таблицу 1), а затем ‒ в зависимости от реакции пациента на лечение. Рутинный контроль калия и креатинина является частью нормальной медицинской практики у этих пациентов.

У пациентов с сердечной недостаточностью в начале лечения ингибиторами АПФ может наблюдаться ухудшение функции почек. В таких ситуациях описаны случаи острой почечной недостаточности, обычно преходящей. У некоторых пациентов с сужением обеих почечных артерий или со стенозом артерии единственной почки ингибиторы АПФ повышают уровень мочевины в крови и креатинина в сыворотке крови; обычно эти изменения проходят после прекращения приема препаратов. Вероятность этого особенно высока при почечной недостаточности.

При наличии реноваскулярной гипертензии высок риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности. Для таких пациентов лечение следует начинать под тщательным медицинским наблюдением с малых доз, которые должны быть точно подобраны. Поскольку диуретики могут внести вклад в описанную выше клиническую динамику, в течение первых недель лечения лизиноприлом их прием должен быть прекращен, а функция почек нуждается в тщательном наблюдении.

У некоторых больных артериальной гипертензией без явного заболевания сосудов почек прием лизиноприла, особенно на фоне диуретиков, вызывает повышение уровня мочевины в крови и креатинина в сыворотке крови; эти изменения, как правило, бывают незначительными и преходящими. Вероятность их возникновения выше у больных с нарушением функции почек. В таких случаях может возникнуть необходимость в снижении дозы и/или прекращении приема диуретика и/или лизиноприла.

Лечение острого инфаркта миокарда лизиноприлом не показано пациентам с признаками дисфункции почек, при которой отмечается повышенный уровень креатинина в сыворотке крови 177 мкмоль/л и/или протеинурия 500 мг/сут. При развитии дисфункции почек на протяжении терапии лизиноприлом (концентрация креатинина сыворотки крови превышает

265 мкмоль/л или вдвое повышен уровень креатинина в сыворотке крови по сравнению с его уровнем, определенным до начала лечения) прием препарата следует прекратить.

Повышенная чувствительность/ангионевротический отек.

Ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, голосовых связок и/или гортани редко развивается у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, в т.ч. лизиноприл. В период лечения ангионевротический отек может развиться в любое время. В этом случае прием лизиноприла следует немедленно прекратить, провести соответствующее лечение и установить наблюдение за пациентом; прежде чем отпустить пациента, следует убедиться в том, что все симптомы отека ликвидированы.

Даже в тех случаях, когда отек ограничивается только языком и признаки нарушения дыхания отсутствуют, пациенты могут нуждаться в длительном наблюдении, поскольку лечение антигистаминными средствами и глюкокортикостероидами может оказаться недостаточным.

В редких случаях зарегистрирован летальный исход у пациентов вследствие ангионевротического отека гортани или языка. Если отек распространяется на язык, голосовые связки или гортань, весьма вероятно перекрытие дыхательных путей, особенно у пациентов, ранее перенесших хирургическое вмешательство на органах дыхания. В таких случаях необходимо принять меры неотложной терапии (введение адреналина и/или поддержание проходимости дыхательных путей).

Пациент должен находиться под тщательным медицинским наблюдением до полного и стойкого исчезновения симптоматики.

У пациентов, имеющих в анамнезе ангионевротический отек, не связанный с приемом ингибитора АПФ, может быть повышен риск развития ангионевротического отека в ответ на прием ингибитора АПФ.

Гемодиализ.

При назначении препарата в условиях диализа с полиакрилвиниловой мембраной возможно развитие анафилактических реакций. Рекомендуется использование мембран другого типа для проведения диализа или применение лекарственных средств других групп для лечения пациентов с артериальной гипертензией.

Анафилактоидные реакции при ЛПНП-аферезе.

Так как при аферезе ЛПНП с сульфатом декстрана применение ингибиторов АПФ может привести к развитию анафилактических реакций, которые могут представлять угрозу для жизни, следует временно отменить ингибиторы АПФ перед каждым аферезом.

Десенсибилизация.

У пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, на фоне десенсибилизирующей терапии (например, против яда перепончатокрылых), развиваются длительные анафилактоидные реакции. Если такие пациенты воздерживались от приема ингибиторов АПФ во время десенсибилизации, реакций не наблюдалось, однако случайное введение АПФ провоцировало анафилактоидную реакцию.

Печеночная недостаточность.

С приемом ингибиторов АПФ связывают развитие редкого синдрома, который начинается с холестатической желтухи или гепатита и переходит в молниеносный некроз печени, иногда с летальным исходом. Механизм развития этого синдрома не ясен. Если у пациентов, принимающих лизиноприл, развивается желтуха или значительно повышается активность печеночных ферментов, препарат необходимо отменить, оставляя пациента под наблюдением врача до исчезновения симптомов.

Гиперкалиемия.

У некоторых пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, в т.ч. лизиноприл, наблюдается повышение уровня калия в сыворотке крови. К группе риска развития гиперкалиемии относятся пациенты с почечной недостаточностью или сахарным диабетом, принимающие калийсберегающие диуретики, или калийсодержащие солезаменители, а также те пациенты, которые принимают иные лекарственные средства, повышающие уровень калия в сыворотке (например, гепарин). Если прием перечисленных выше препаратов на фоне лечения ингибитором АПФ признается необходимым, рекомендуется регулярный контроль уровня калия в сыворотке крови.

Протеинурия.

Описаны единичные случаи развития протеинурии, особенно у пациентов со сниженной почечной функцией или после приема высоких доз лизиноприла. В случае клинически значимой протеинурии (свыше 1 г/сутки) препарат необходимо применять только после оценки терапевтической пользы и потенциального риска и при постоянном контроле клинических и биохимических показателей.

Первичный гиперальдостеронизм.

У пациентов с первичным альдостеронизмом ингибиторы АПФ неэффективны, поэтому применение лизиноприла не рекомендуется.

Больные сахарным диабетом.

У больных сахарным диабетом, принимающих гипогликемические средства или инсулин, необходимо тщательно контролировать уровень глюкозы в крови в течение первого месяца лечения ингибитором АПФ.

Литий.

Обычно не рекомендуется сочетать прием лития и лизиноприла.

Нейтропения/агранулоцитоз.

У пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, могут развиваться нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения и анемия. При нормальной функции почек и в отсутствие осложнений нейтропения развивается редко. Нейтропения и агранулоцитоз обратимы и проходят после прекращения приема ингибитора АПФ.

Следует проявлять крайнюю осторожность при назначении лизиноприла пациентам, страдающим заболеваниями соединительной ткани с сосудистыми проявлениями, которые проходят курс лечения иммунодепрессантами, принимающим аллопуринол или прокаинамид, а также при сочетании этих факторов, особенно на фоне нарушения функции почек. У некоторых таких пациентов развиваются тяжелые инфекции, которые не всегда поддаются интенсивной антибиотикотерапии. Если в лечении таких пациентов используется лизиноприл, рекомендуется периодически проверять количество лейкоцитов, причем пациентов следует предупредить о необходимости сообщать о любых признаках инфекции.

Двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС).

Так как одновременное применение ингибиторов АПФ, блокаторов рецепторов ангиотензина II или алискирена ассоциировано с повышенным риском артериальной гипотензии, гиперкалиемии и нарушением функции почек (включая острую почечную недостаточность), двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС) в течении комбинированного применения ингибиторов АПФ, блокаторов рецепторов ангиотензина II или алискирена не рекомендуется. Когда комбинация этих лекарственных средств (двойная блокада) считается абсолютно необходимой, ее следует проводить под контролем специалиста одновременно с тщательным мониторингом функции почек, водно-солевого баланса, а также артериального давления. У пациентов с диабетической нефропатией не следует одновременно применять ингибиторы АПФ и блокаторов рецепторов

ангиотензина II.

Расовая принадлежность.

Ингибиторы АПФ чаще вызывают развитие ангионевротического отека у пациентов негроидной расы по сравнению с пациентами другой расовой принадлежности. Как и другие ингибиторы АПФ, лизиноприл может быть менее эффективным в снижении артериального давления у пациентов негроидной расы по сравнению с лицами других рас, возможно, вследствие более высокой частоты лиц с низким уровнем ренина в популяции пациентов негроидной расы, страдающих артериальной гипертензией.

Кашель.

При применении ингибиторов АПФ может появиться непродуктивный длительный кашель, который исчезает после прекращения лечения. Такой кашель, вызванный применением ингибиторов АПФ, следует учитывать при дифференциальном диагнозе кашля.

Оперативные вмешательства/анестезия.

У пациентов, подвергающихся хирургическому вмешательству или общей анестезии препаратами, снижающими артериальное давление, лизиноприл может блокировать повышение образования ангиотензина II под влиянием компенсаторного выброса ренина. Если предполагается, что артериальная гипотензия развивается по этому механизму, она может быть скорректирована увеличением ОЦК.

Применение в период беременности или кормления грудью

Препарат противопоказано применять беременным или женщинам, которые планируют забеременеть. Если во время лечения этим лекарственным средством наступила беременность, его применение необходимо немедленно прекратить и, если необходимо, заменить другим лекарственным средством, разрешенным к применению беременным. Препарат противопоказано применять в период кормления грудью.

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или работе с другими механизмами

Следует принимать во внимание возможность возникновения головокружения и повышенной утомляемости, что может влиять на способность управлять автотранспортом или работать с другими механизмами.

Способ применения и дозы

Таблетки принимать внутрь 1 раз в сутки, желательно в одно и то же время, независимо от приема пищи. Суточную дозу подбирать индивидуально в зависимости от реакции пациента и артериального давления.

Артериальная гипертензия.

Лизиноприл применять в качестве монотерапии или в комбинации с другими классами антигипертензивных средств.

Начальная доза.

При артериальной гипертензии рекомендуемая начальная доза составляет 10 мг в сутки. У пациентов с повышенной активностью ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (в частности при реноваскулярной гипертензии, избыточном выведении хлорида натрия из организма и/или дегидратации, сердечной декомпенсации или сильно выраженной гипертензии), может произойти чрезмерное снижение артериального давления после начальной дозы. У этих пациентов рекомендуемая начальная доза составляет 2,5-5 мг и начало лечения должно происходить под наблюдением врача.

Для получения дозы 2,5 мг применить препарат с соответствующим содержанием действующего вещества.

Для пациентов с почечной недостаточностью доза должна быть снижена (см. таблицу 1).

Поддерживающая доза.

Обычная эффективная поддерживающая доза составляет 20 мг в сутки. Если препарат в указанной дозе не обеспечивает должного терапевтического эффекта в течение 2-4 недель, доза далее может быть увеличена. Максимальная суточная доза составляет 80 мг в сутки.

Пациенты, принимающие диуретики.

У пациентов, предварительно получающих диуретическую терапию, после приема первой дозы лизиноприла возможно возникновение симптоматической гипотензии. Лечение диуретиками надо прекратить за 2-3 дня до начала лечения препаратом. Если невозможно прекратить лечение диуретиками, лизиноприл следует назначать в начальной дозе 5 мг. Следует контролировать функцию почек и уровень калия в сыворотке крови. Последующую дозу следует подбирать в зависимости от артериального давления. В случае необходимости лечение диуретиками можно возобновить.

Пациенты с почечной недостаточностью.

Для пациентов с почечной недостаточностью дозы определять в зависимости от значения клиренса креатинина, как это показано в таблице 1:

*Дозу и/или режим дозирования устанавливать в зависимости от значений артериального давления. Дозу можно повышать не более чем до 40 мг в сутки при контроле артериального давления.

Хроническая сердечная недостаточность.

У пациентов с симптоматической сердечной недостаточностью лизиноприл можно применять как дополнение к терапии диуретиками, препаратами наперстянки или β-блокаторами. Препарат назначать в начальной дозе 2,5 мг в сутки под наблюдением врача, с целью определения первичного влияния на артериальное давление. Дозу лизиноприла следует повышать не более чем на 10 мг, с временным интервалом не менее 2-х недель и до максимальной дозы 35 мг в сутки.
Определение дозы должно быть основано на клиническом наблюдении каждого пациента.
У пациентов с высоким риском развития симптоматической гипотензии (при избыточном выведении хлорида натрия из организма) с/или без гипонатриемии, при гиповолемии, а также у пациентов, которые получали высокие дозы диуретиков, вышеназванные состояния перед началом лечения необходимо компенсировать.

Острый инфаркт миокарда.

Пациентам одновременно следует принимать обычную стандартную терапию с тромболитическими лекарственными средствами, ацетилсалициловой кислотой и

β-блокаторами. Лизиноприл совместим с нитроглицерином, введенным внутривенно или трансдермально.

Начальная доза (в первые 3 дня после перенесенного инфаркта).

Терапию лизиноприлом следует начинать в первые 24 часа с момента появления симптомов заболевания. Терапию не следует начинать, если систолическое артериальное давление ниже 100 мм рт.ст. Первая доза лизиноприла составляет 5 мг, через 24 часа опять назначать дозу 5 мг, затем назначают дозу 10 мг 1 раз в сутки, и далее поддерживающая доза составляет 10 мг 1 раз в сутки.

Пациентам с низким систолическим артериальным давлением (120 мм рт.ст. или ниже) в первые 3 дня после инфаркта назначают сниженную дозу лизиноприла - 2,5 мг.

При почечной недостаточности (клиренс креатинина < 80 мл/мин), начальная доза лизиноприла должна быть скорректирована в зависимости от клиренса креатинина пациента (см. таблицу 1).

Поддерживающая доза.

Поддерживающая доза составляет 10 мг в сутки. При возникновении артериальной гипотензии (систолическое артериальное давление ниже или равно 100 мм рт.ст.) поддерживающую дозу 5 мг временно снижать до 2,5 мг. При возникновении пролонгированной артериальной гипотензии (систолическое артериальное давление ниже 90 мм рт.ст. более 1 часа) лечение надо прекратить.

Лечение должно продолжаться в течение 6 недель, затем необходимо повторно оценить состояние пациента. Пациентам, у которых возникают симптомы сердечной недостаточности, следует продолжать лечение лизиноприлом.

Диабетическая нефропатия.

При лечении артериальной гипертензии у пациентов с сахарным диабетом типа II и начальной нефропатией доза лизиноприла составляет 10 мг в сутки. При необходимости доза может быть увеличена до 20 мг в сутки с целью достижения значений диастолического артериального давления ниже 90 мм рт.ст. в положении сидя.

При почечной недостаточности (клиренс креатинина < 80 мл/мин) начальную дозу лизиноприла необходимо скорректировать в зависимости от клиренса креатинина пациента (см. таблицу 1).

Пациенты пожилого возраста.

В клинических исследованиях не были обнаружены различия эффективности или безопасности препарата в связи с возрастом. Начальная доза лизиноприла, назначаемого пациентам пожилого возраста со сниженной почечной функцией, должна быть скорректирована согласно таблице 1. Впоследствии, дозировка определяется в зависимости от реакции и артериального давления.

Пациенты с трансплантацией почек.

Нет опыта относительно применения препарата у пациентов с недавней трансплантацией почки. Поэтому не рекомендуется лечение лизиноприлом данных пациентов.

Дети

Применение детям не рекомендуется, так как эффективность и безопасность не установлены.

Передозировка

Симптомы: артериальная гипотензия, циркуляторный шок, острая сосудистая недостаточность, электролитные нарушения, почечная недостаточность, гипервентиляция легких, тахикардия, ощущение сердцебиения, брадикардия, головокружение, беспокойство и кашель.

Лечение: внутривенное введение солевых растворов. При артериальной гипотензии следует положить пациента на спину с приподнятыми вверх ногами. Если возможно, назначать инфузию ангиотензина II и/или внутривенно вводить катехоламины. Если препарат применяли недавно, принять меры по выведению лизиноприла из организма (например, вызвать рвоту, промывание желудка, применение абсорбентов и натрия сульфата). Для лечения устойчивой брадикардии показано применение кардиостимулятора. Рекомендуется постоянный контроль лабораторных показателей (определение уровня электролитов и креатинина в сыворотке крови) и жизненных функций. Лизиноприл удаляется из крови при гемодиализе, при этом следует избегать использования высокопропускных мембран из полиакрилнитрилнатрия-2-метилосульфоната (например, AN 69).

В случае ангионевротического отека назначать антигистаминные препараты. Если клиническая ситуация сопровождается отеком языка, голосовой щели, гортани, необходимо в ургентном порядке начать лечение путем трансдермального введения 0,3-0,5 мл раствора адреналина (1:1000), для обеспечения проходимости дыхательных путей показаны интубация или ларинготомия.

Побочные реакции

Побочные реакции приведены ниже согласно следующей частоте: очень часто (> 1/10); часто

(≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1000, <1/100); редко (≥ 1/10000, <1/1000); очень редко (<1/10000), неизвестно (нельзя оценить на основании имеющихся данных).

Со стороны кроветворной и лимфатической системы:

редко: снижение уровня гемоглобина и гематокрита;

очень редко: подавление деятельности костного мозга, анемия, тромбоцитопения, лейкопения, нейтропения, агранулоцитоз, гемолитическая анемия, лимфаденопатия, аутоиммунное заболевание.

Со стороны обмена веществ:

очень редко: гипогликемия.

Со стороны центральной нервной системы:

часто: головокружение, головная боль;

нечасто: изменение настроения, парестезия, головокружение, искажение вкусовых ощущений, нарушение сна;

редко: спутанность сознания, нарушение равновесия, дезориентация, субъективное ощущение шума в ушах и снижение остроты зрения, нарушение обоняния;

неизвестно: симптомы депрессии, обморок.

Со стороны сердечно-сосудистой системы:

часто: артериальная гипотензия (особенно после приема первой дозы препарата пациентами с дефицитом натрия, дегидратацией, сердечной недостаточностью), ортостатический эффект (включая артериальную гипотензию);

нечасто: инфаркт миокарда или цереброваскулярный инсульт, возможно, вторичный из-за чрезмерной гипотензии у пациентов группы высокого риска, пальпитации, тахикардия, феномен Рейно.

При применении лизиноприла у пациентов с острым инфарктом миокарда возможны, особенно в первые 24 часа, атриовентрикулярная блокада II-III степени, тяжелая артериальная гипотензия и/или нарушение функции почек, в единичных случаях ‒ кардиогенний шок.

Со стороны скелетно-мышечной системы:

неизвестно: спазмы мышц.

Со стороны дыхательной системы:

часто: сухой кашель, бронхит;

нечасто: ринит;

редко: диспноэ, ангионевротический отек;

очень редко: бронхоспазм, синусит, аллергический альвеолит/эозинофильная пневмония, глоссит. Были зарегистрированы инфекции верхних дыхательных путей.

Были зарегистрированы инфекции верхних дыхательных путей.

Со стороны пищеварительной системы:

часто: диарея, рвота;

нечасто: тошнота, боль в животе и диспепсия;

редко: сухость во рту, снижение аппетита, изменение вкуса;

очень редко: панкреатит, интестинальный ангионевротический отек, запор, гепатит (гепатоцеллюлярный или холестатический), желтуха и печеночная недостаточность.

Со стороны кожи и подкожно-жировой клетчатки:

нечасто: сыпь, зуд, гиперчувствительность/ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, голосовой щели, и/или глотки;

редко: крапивница, алопеция, псориаз;

очень редко: повышенное потоотделение, пемфигус, токсический эпидермальный некролиз, синдром Стивенса-Джонсона, полиморфная эритема, лимфоцитома кожи.

Сообщалось о синдроме, включающем один или несколько симптомов: лихорадка, васкулит, миалгия, артралгия/артрит, появление положительных антинуклеарных антител (АНА), ускорение скорости оседания эритроцитов (СОЭ), эозинофилия и лейкоцитоз, сыпь, фотосенсибилизация.

Со стороны почек и мочевыводящих путей:

часто: почечная дисфункция;

редко: уремия, острая почечная недостаточность;

очень редко: олигурия/анурия.

Со стороны эндокринной системы;

неизвестно: неадекватная секреция антидиуретического гормона.

Со стороны репродуктивной системы и молочных желез:

нечасто: импотенция;

редко: гинекомастия.

Поражения организма в целом:

нечасто: повышенная утомляемость, слабость.

Исследования:

нечасто: повышение уровня мочевины в крови, креатинина в сыворотке крови, печеночных ферментов, гиперкалиемия;

редко: повышение уровня билирубина в сыворотке крови, гипонатриемия, протеинурия.

Срок годности

4 года. Не применять после окончания срока годности, указанного на упаковке.

Условия хранения

Хранить при температуре не выше 25 оС в недоступном для детей месте.

Упаковка

Таблетки по 10 мг и по 20 мг.

По 10 таблеток в блистере; по 2 блистера или по 3 блистера в картонной коробке.

Категория отпуска

По рецепту.

Производитель

Алкалоид АД-Скопье.

Местонахождение производителя и его адрес места осуществления деятельности

Бульвар Александра Македонского, 12, Скопье, 1000, Республика Македония.