Лізинопразид

Реєстраційний номер: UA/16076/01/02

Імпортер: ТОВ "АСТРАФАРМ"
Країна: Україна
Адреса імпортера: Україна, 08132, Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 6

Форма

таблетки по 20 мг/12,5 мг № 10 (10х1), № 20 (10х2), № 30 (10х3) у блістерах

Склад

1 таблетка містить лізиноприлу дигідрату у перерахуванні на 100 % речовину 20 мг і гідрохлоротіазиду 12,5 мг

Виробники препарату «Лізинопразид»

ТОВ "АСТРАФАРМ"
Країна: Україна
Адреса: Україна, 08132, Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 6
Увага:
Це оригінальна інструкція препарату.
Инструкция Лізинопразид на русском.

Інструкція по застосуванню

для медичного застосування лікарського засобу

ЛІЗИНОПРАЗИД

(LIZINOPRAZID)

Склад

діючі речовини: 1 таблетка містить лізиноприлу дигідрату у перерахуванні на 100 % речовину 10 мг або 20 мг і гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), магнію стеарат, кальцію гідрофосфат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору плоско-циліндричної форми зі скошеними краями і рискою з одного боку.

Фармакотерапевтична група.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ) і діуретики.

Код АТХ С09В А03.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Лізинопразид - комбінований препарат з фіксованою дозою лізиноприлу, інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), і гідрохлоротіазиду, тіазидного діуретика. Обидва компоненти виявляють взаємодоповнювальний та адитивний антигіпертензивний ефект.

Лізиноприл є інгібітором пептидил-дипептидази. Він пригнічує АПФ, який каталізує перетворення ангіотензину I у вазоконстрикторний пептид - ангіотензин II. Ангіотензин II також стимулює секрецію альдостерону у корі надниркових залоз. Пригнічення АПФ спричиняє зменшення концентрації ангіотензину II, що призводить до зниження вазопресорної активності і зменшення секреції альдостерону. Подальше зниження може призвести до підвищення вмісту калію в сироватці крові.

Незважаючи на те, що механізмом, за допомогою якого лізиноприл знижує артеріальний тиск, вважається первинна супресія ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, лізиноприл знижує артеріальний тиск навіть у пацієнтів з низькореніновою гіпертензією. АПФ ідентичний кініназі II, ферменту, який руйнує брадикінін. Невідомо, чи відіграють підвищені рівні брадикініну, потужного вазодилататорного пептиду, якусь роль у терапевтичній дії лізиноприлу.

Гідрохлоротіазид є діуретиком та антигіпертензивною речовиною. Він впливає на механізм реабсорбції електролітів у дистальному тубулярному відділі нирок і збільшує екскрецію натрію та хлориду приблизно однаково. Натрійурез може супроводжуватися деякою втратою калію та бікарбонатів. Механізм антигіпертензивної дії тіазидів невідомий. Тіазиди зазвичай не впливають на нормальний артеріальний тиск.

Фармакокінетика.

Одночасний прийом лізиноприлу і гідрохлоротіазиду виявляє слабкий або не виявляє ніякого впливу на біодоступність обох компонентів. Не було жодних клінічно значущих фармакокінетичних взаємодій між двома компонентами при їх прийомі в 1 таблетці.

Лізиноприл.

Абсорбція. Після перорального прийому лізиноприлу пік концентрації у плазмі крові досягається протягом приблизно 7 годин. На підставі даних про виведення з сечею середня величина абсорбції лізиноприлу у діапазоні вивчених доз (5-80 мг) становить приблизно 25 % з міжіндивідуальною варіацією 6-60 %. Абсолютна біодоступність знижується приблизно на 16 % у пацієнтів із серцевою недостатністю. Абсорбція лізиноприлу не залежить від прийому їжі.

Розподіл. Імовірно, лізиноприл не зв'язується з білками сироватки крові, окрім циркулюючого АПФ.

Відомо, що лізиноприл погано проникає через гематоенцефалічний бар'єр.

Елімінація. Лізиноприл не піддається метаболізму і виводиться нирками повністю у незміненому вигляді. При багаторазовому введенні лізиноприл має ефективний напівперіод кумуляції 12,6 години. Кліренс лізиноприлу у здорових добровольців становить приблизно 50 мл/хв. Зменшення концентрації у сироватці крові свідчить про пролонговану термінальну фазу, яка не є наслідком кумуляції препарату. Ця термінальна фаза, можливо, свідчить про насичення зв'язування з АПФ і не пропорційна до дози.

Серцева недостатність. Пацієнти з серцевою недостатністю піддаються більшому впливу лізиноприлу порівняно зі здоровими добровольцями (збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) у середньому на 125 %). На підставі даних про виведення лізиноприлу з сечею з'ясувалося, що відзначається знижена приблизно на 16 % абсорбція порівняно зі здоровими добровольцями.

Пацієнти літнього віку. Пацієнти літнього віку мають більш високі значення AUC у плазмі крові (збільшені приблизно на 60 %) порівняно з молодшими добровольцями.

Порушення функції нирок. Порушення функції нирок знижує елімінацію лізиноприлу, який виводиться нирками, але це зниження стає клінічно значущим тільки тоді, коли швидкість гломерулярної фільтрації нижче 30 мл/хв. При легкій та середнього ступеня тяжкості нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≥ 30-< 80 мл/хв) середня AUC була збільшена тільки на 13 %, у той час як при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≥ 5-< 30 мл/хв) - у 4,5 раза.

Лізиноприл можна вивести з організму шляхом діалізу. Протягом 4 годин гемодіалізу концентрації лізиноприлу у плазмі крові зменшилася в середньому на 60 %, кліренс на діалізі був у діапазоні від 40 до 55 мл/хв.

Порушення функції печінки. Порушення функції печінки у пацієнтів з цирозом призводило до зменшення абсорбції лізиноприлу (близько 30 % при визначенні за виведенням із сечею), але посиленя його ефекту (приблизно 50 %), порівняно з таким у здорових добровольців, внаслідок зменшення кліренсу.

Гідрохлоротіазид.

Гідрохлоротіазид швидко всмоктується з травного тракту. У людини приблизно 70 % перорально прийнятої терапевтичної дози всмоктується в основному у дванадцятипалій кишці і верхніх відділах тонкої кишки. Прийом їжі не впливає на всмоктування, і пікова концентрація досягається протягом 2-4 годин після прийому. Повідомлялося, що об'єм розподілу становить від 0,8 до 3 л/кг. Гідрохлоротіазид не метаболізується, але швидко виводиться нирками. Принаймні 61 % дози виводиться у незміненому вигляді протягом 24 годин. Період напіввиведення становить від 8 до 12 годин, і 95 % абсорбованого гідрохлоротіазиду виводиться нирками. Після перорального прийому гідрохлоротіазиду діурез починається через 2 години, пік настає приблизно через 4 години і триває 6-12 годин. Гідрохлоротіазид проникає через плаценту, але не проникає через гематоенцефалічний бар'єр.

Клінічні характеристики

Показання

Артеріальна гіпертензія легкого або середнього ступеня тяжкості, що має стабільний перебіг на тлі терапії лізиноприлом та гідрохлоротіазидом у тих же дозуваннях.

Протипоказання

- Гіперчутливість до лізиноприлу та до інших інгібіторів АПФ, до гідрохлоротіазиду і похідних сульфонаміду або до інших компонентів препарату.

- Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ.

- Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

- Гемодинамічно значущий стеноз аортального або мітрального клапана або гіпертрофічна кардіоміопатія.

- Тяжка ниркова недостатність або термінальна стадія захворювання.

- Тяжке захворювання печінки.

- Загострення подагри.

- Анурія.

- Гіперурикемія.

- Гіперальдостеронізм.

- Стеноз ниркової артерії (білатеральний або однобічний).

- Кардіогенний шок.

- Стан із нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда.

- Проведення гемодіалізу з використанням високопроточних мембран (наприклад AN 69).

- Рівень креатиніну в сироватці крові > 220 мкмоль/л.

- Одночасне застосування аліскірен-вмісних препаратів пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням ниркової функції (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2).

- Планування вагітності.

- Період вагітності або годування груддю.

- Дитячий вік (до 18 років).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Діуретики. Застосування на піку терапії лізиноприлом діуретику забезпечить додатковий антигіпертензивний ефект.

Після першої дози препарату Лізинопразид може розвинутися симптоматична гіпотензія; розвиток даного стану більш імовірний у пацієнтів зі зневодненням та/або нестачею солі у результаті попередньої терапії діуретиками. Застосування діуретиків потрібно припинити до початку терапії Лізинопразидом.

Харчові добавки, що містять калій, калійзберігаючі діуретики або замінники солі, що містять калій. Виведення калію на тлі прийому тіазидних діуретиків зазвичай послаблюється калійзберігаючим ефектом лізиноприлу. Використання харчових добавок, що містять калій, калійзберігаючих речовин або замінників солі, що містять калій, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок, може призвести до значного збільшення вмісту калію в сироватці крові. Якщо одночасне застосування препарату і будь-якої з цих речовин є необхідним, вони повинні застосовуватися з обережністю на тлі частого контролю вмісту калію в сироватці крові.

Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні препарати/анестетики. Одночасне застосування деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів або антипсихотичних препаратів та інгібіторів АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску.

Наркотичні/антипсихотичні препарати. На тлі прийому інгібіторів АПФ може розвинутись ортостатична гіпотензія.

Барбітурати або наркотики. Можливе посилення ортостатичної гіпотензії.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ)/протиревматичні препарати. Тривале застосування НПЗЗ (селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота більше 3 г/добу і неселективні НПЗЗ) може зменшувати гіпотензивну дію як інгібітора АПФ, так і тіазиду. Одночасне застосування НПЗЗ та інгібіторів АПФ може погіршувати функцію нирок. Цей ефект зазвичай минущий. У рідкісних випадках може розвинутися гостра ниркова недостатність, у першу чергу у пацієнтів з порушеною функцією нирок, що буває у людей літнього віку, і у пацієнтів у стані дегідратації.

У деяких пацієнтів призначення НПЗЗ може знизити діуретичний, натрійуретичний та антигіпертензивний ефект діуретиків.

Повідомлялося про підвищення рівня калію в сироватці крові, спричинене застосуванням НПЗЗ та інгібіторами АПФ, що може призвести до порушення функції нирок.

Симпатоміметики. Симпатоміметики можуть зменшувати гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Інші антигіпертензивні препарати. Антигіпертензивний ефект Лізинопразиду може бути посилений при одночасному призначенні інших препаратів, що, імовірно, може спричинити ортостатичну гіпотензію. Одночасне застосування гліцерилтринітрату та інших нітратів або інших вазодилататорів може додатково знижувати артеріальний тиск.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, β-блокатори, нітрати. Лізинопразид можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками, β-блокаторами та/або нітратами.

Протидіабетичні препарати. Відомо, що одночасне застосування інгібіторів АПФ і протидіабетичних лікарських засобів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні препарати) може призвести до посилення цукрознижувальної дії з ризиком розвитку гіпоглікемії. Можливість розвитку цього феномена більш імовірна протягом перших 2 тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з порушеною функцією нирок.

Можливе зниження толерантності до глюкози, тому може виникнути потреба у зміні дозування протидіабетичного лікарського засобу.

Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Одночасне застосування інгібіторів АПФ та алопуринолу підвищує ризик ушкодження нирок і може призвести до збільшення ризику лейкопенії.

Може виникнути потреба у корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Можливо, виникне необхідність збільшення дози пробенециду чи сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Циклоспорин. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та циклоспорину збільшує ризик ушкодження нирок і гіперкаліємії.

Ловастатин. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та ловастатину збільшує ризик гіперкаліємії.

Цитостатики, імуносупресанти, прокаїнамід. Одночасне застосування з інгібіторами АПФ може призвести до збільшення ризику лейкопенії.

Золото. Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи гіперемію, нудоту, запаморочення та артеріальну гіпотензію, які можуть проявлятися у тяжкій формі) внаслідок ін'єкцій золота (наприклад натрію ауротіомалат) спостерігаються частіше у пацієнтів, які одночасно приймають лізиноприл.

Амфотерицин B (парентерально), карбеноксолон, кортикостероїди, кортикотропін (АКТГ) або стимулюючі проносні. Гідрохлоротіазид може посилювати порушення водно-електролітного балансу, особливо гіпокаліємію.

Серцеві глікозиди. Існує підвищений ризик передозування серцевими глікозидами у зв'язку з гіпокаліємією, спричиненою тіазидами.

Холестирамін і колестипол. Можуть знижувати або погіршувати абсорбцію гідрохлоротіазиду, тому Лізинопразид слід приймати принаймі за 1 годину або через 4-6 годин після прийому цих препаратів.

Недеполяризуючі м'язові релаксанти (наприклад тубокурарин). Гідрохлоротіазид може посилювати дію даних препаратів.

Лікарські засоби, що спричиняють шлуночкову тахікардію типу «пірует». Унаслідок ризику розвитку гіперкаліємії одночасне застосування гідрохлоротіазиду і лікарських засобів, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові та які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу «пірует», слід проводити з обережністю.

Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлоротіазид приймають одночасно з препаратами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові, та з нижчезазначеними препаратами, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію), у тому числі з деякими антиаритмічними засобами, такими як:

• антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

• антиаритмічні засоби класу III (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

• деякі нейролептики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин,

ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);

• інші лікарські засоби (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).

Соталол. Спричинена тіазидами гіпокаліємія може підвищувати ризик розвитку спричиненої соталолом аритмії.

Препарати літію. Препарати літію зазвичай не слід призначати одночасно з діуретиками або інгібіторами АПФ. Діуретичні препарати та інгібітори АПФ зменшують нирковий кліренс літію і підвищують ризик інтоксикації літієм. Якщо все-таки є необхідність призначення даної комбінації препаратів, рівень літію слід ретельно відстежувати.

Триметоприм. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і тіазидів з триметопримом збільшує ризик гіперкаліємії.

Кортикостероїди, АКТГ. Посилена втрата електролітів, особливо гіпокаліємія.

Пресорні аміни (наприклад епінефрин (адреналін)). Можливе зниження відповіді на дію пресорних амінів, але не настільки, щоб припинити їх застосування.

Алкоголь. Алкоголь може посилювати гіпотензивний ефект будь-яких антигіпертензивних препаратів.

Антациди. Знижують біодоступність інгібіторів АПФ.

Метформін. Застосовувати з обережністю з огляду на ризик лактатного ацидозу за рахунок можливої обумовленої гідрохлоротіазидом функціональної ниркової недостатності.

Антихолінергічні засоби (атропін, біпериден). Через ослаблення моторики травного тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу збільшується.

Цитотоксичні засоби (наприклад циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди можуть зменшувати виведення нирками цитотоксичних лікарських засобів і потенціювати їх мієлосупресорний ефект.

Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.

Вплив на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидної залози.

Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідний клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби. У разі індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

β-блокатори та діазоксид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з β-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діаксозиду.

Амантадин. Тіазиди, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Особливості застосування

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену асоційоване з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність).

Якщо ж терапія з використанням подвійної блокади абсолютно потрібна, то її необхідно проводити тільки під наглядом фахівців і при постійному ретельному моніторингу функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску. Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Артеріальна гіпотензія і порушення водно-електролітного балансу.

Як і на тлі будь-якої іншої антигіпертензивної терапії, у деяких пацієнтів може розвинутися артеріальна гіпотензія.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією розвиток гіпотензивного стану більш імовірний при нестачі рідини, наприклад, на тлі терапії діуретиками, дієти з обмеженням солі, діалізу, діареї або блювання або у разі тяжкої ренінзалежної гіпертензії (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Побічні реакції»). Симптоматична гіпотензія також спостерігається у пацієнтів із серцевою недостатністю з або без ниркової недостатності.

Цей стан більш імовірний у пацієнтів з тяжкими ступенями серцевої недостатності як наслідок застосування високих доз петльових діуретиків, гіпонатріємії або функціональної ниркової недостатності.

Пацієнти з ризиком розвитку симптоматичної гіпотензії на початку терапії та у період корекції дози повинні перебувати під ретельним наглядом.

У таких пацієнтів через певні інтервали часу слід визначати рівень електролітів у сироватці крові.

Особливу увагу слід приділяти терапії пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину і, якщо необхідно, почати внутрішньовенну інфузію фізіологічного розчину. Транзиторна гіпотензивна відповідь не є протипоказанням до продовження терапії. Після відновлення ефективного об'єму крові та артеріального тиску можливе відновлення терапії зниженою дозою або застосування одного з компонентів препарату окремо.

Пацієнти повинні перебувати під відповідним медичним наглядом, щоб вчасно виявити клінічні ознаки порушення водно-сольового балансу (наприклад гіповолемію, гіпонатріємію, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємію чи гіпокаліємію), що можуть розвиватися у разі одночасної діареї чи блювання. У теплу пору року у пацієнтів з набряками може виникати гіпонатріємія за рахунок розрідження крові. По можливості слід усунути гіповолемію та/або зменшення об'єму міжклітинної рідини до початку лікування лізиноприлом і ретельно проконтролювати вплив початкової дози на артеріальний тиск. У разі розвитку гострого інфаркту міокарда заборонено застосовувати лізиноприл, якщо лікування судинорозширювальними препаратами може погіршити гемодинамічний статус пацієнта (наприклад, якщо систолічний артеріальний тиск становить 100 мм рт. ст. або нижче) або у разі кардіогенного шоку.

Стеноз аортального та мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і при терапії іншими інгібіторами АПФ, лізиноприл слід з обережністю застосовувати пацієнтам з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка. Якщо обструкція є гемодинамічно значущою, то прийом Лізинопразиду протипоказаний (див. розділ «Протипоказання»).

Порушення функції нирок.

Тіазиди не прийнятні для застосування пацієнтам з нирковою недостатністю, вони неефективні при кліренсі креатиніну 30 мл/хв або нижче (тяжка ниркова недостатність).

Лізинопразид не можна призначати пацієнтам з легкою або помірно вираженою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну від > 30 мл/хв до < 80 мл/хв), поки шляхом титрування окремих компонентів не буде встановлено, що пацієнту необхідні саме такі дози, як у комбінованій таблетці.

При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу слід підбирати залежно від показників кліренсу креатиніну та від клінічної реакції на лікування. Для таких пацієнтів рекомендований постійний моніторинг концентрації калію та креатиніну в крові. У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає після початку терапії інгібіторами АПФ, може спричинити порушення функції нирок. Повідомлялося про гостру ниркову недостатність, яка в таких випадках, як правило, оборотна.

У деяких пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували терапію інгібіторами АПФ, спостерігалося збільшення концентрації сечовини крові і креатиніну сироватки, зазвичай оборотне після припинення терапії. Імовірність розвитку даного стану вища у пацієнтів з нирковою недостатністю. Якщо також наявна реноваскулярна гіпертензія, існує підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування таких пацієнтів слід починати з низьких доз під ретельним медичним контролем, потрібне обережне титрування дози. Оскільки лікування діуретиками може сприяти розвитку вищеописаних ситуацій, протягом перших кількох тижнів терапії Лізинопразидом слід контролювати функцію нирок.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не мають в анамнезі захворювань нирок, при одночасному застосуванні лізиноприлу і діуретика розвивалося, як правило, слабке транзиторне збільшення концентрації сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Якщо таке відбувається на тлі терапії Лізинопразидом, слід припинити прийом комбінованого препарату. Поновлення терапії можливе після зниження дозування або одним із компонентів препарату окремо.

Стан після пересадки нирки.

Оскільки даних про застосування лізиноприлу пацієнтам після пересадки нирки немає, призначення препарату даній групі пацієнтів не рекомендується.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі.

Застосування препарату Лізинопразид не показано пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі з приводу ниркової недостатності.

Анафілактичні реакції у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.

Повідомлялося про високий ризик розвитку анафілактичних реакцій у пацієнтів, яким проводиться гемодіаліз через мембрани з високою гідравлічною проникністю (наприклад, AN 69) з одночасною терапією інгібіторами АПФ. Для таких пацієнтів слід розглянути використання іншого типу діалізної мембрани або призначення іншої групи гіпотензивних препаратів.

Захворювання печінки, печінкова недостатність.

Дуже рідко прийом інгібіторів АПФ асоціюється з синдромом, що починається з холестатичної жовтяниці і прогресує до фульмінантного некрозу, іноді з летальним наслідком. Механізм цього синдрому неясний. Пацієнти, у яких на тлі прийому препарату розвинулася жовтяниця або спостерігається виражене підвищення печінкових ферментів, повинні припинити прийом Лізинопразиду та перебувати під відповідним медичним наглядом.

Tіазиди, в тому числі гідрохлоротіазид, слід з обережністю застосовувати пацієнтам з порушеною функцією печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки препарат може спричиняти внутрішньопечінковий холестаз, а навіть мінімальні зміни водно-сольового балансу здатні спровокувати розвиток печінкової коми.

Хірургічне втручання/анестезія.

У пацієнтів під час проведення великого хірургічного втручання або під час анестезії препаратами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може додатково блокувати утворення ангіотензину II при компенсаторному вивільненні реніну. Якщо розвиток артеріальної гіпотензії вважається наслідком цього механізму, її можна усунути шляхом введення великої кількості рідини.

Метаболічні та ендокринні ефекти.

Відомо, що одночасне призначення інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсуліну, пероральних гіпоглікемічних препаратів) може спричинити підвищення концентрації глюкози крові та знизити ризик розвитку гіпоглікемії. Цей феномен з більшою імовірністю розвивається протягом перших тижнів комбінованої терапії та у разі ниркової недостатності.

Терапія тіазидами може знижувати толерантність до глюкози. Може бути потрібна корекція дози протидіабетичних препаратів, включаючи інсулін. Тіазиди можуть зменшувати виділення кальцію з сечею і можуть спричинити стрибкоподібне і незначне підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкаліємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити прийом тіазидних діуретиків до проведення тестів з оцінки функції паратиреоїдних залоз. Збільшення концентрації холестерину і тригліцеридів може бути пов'язано з терапією тіазидними діуретиками.

Терапія тіазидами може прискорити появу гіперурикемії і/або подагри у деяких пацієнтів. Однак лізиноприл може підвищувати рівень сечової кислоти в сечі і тим самим послаблювати гіперурикемічний ефект гідрохлоротіазиду.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.

Повідомлялося про поодинокі випадки розвитку ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв'язок та/або гортані у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл. Дані явища можуть розвинутися на будь-якому етапі лікування. У цьому випадку слід негайно відмінити лізиноприл і встановити відповідний нагляд, щоб переконатися у повному зникненні симптомів до виписки пацієнта. Навіть тоді, коли наявний лише набряк язика без розвитку порушення дихання, може бути потрібне тривале спостереження за пацієнтом, оскільки терапії антигістамінними і кортикостероїдними препаратами може бути недостатньо.

Дуже рідко повідомлялося про летальні випадки ангіоневротичного набряку внаслідок набряку гортані або язика. У разі, коли розвивається набряк язика, голосової щілини або гортані, що з великою імовірністю може спричинити обструкцію дихальних шляхів, слід негайно починати відповідну невідкладну терапію. Вона може включати призначення адреналіну та/або підтримку прохідності дихальних шляхів пацієнта. Пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів. Ангіоневротичний набряк також може вражати кишечник і проявлятися гострим болем у животі, нудотою, блюванням і діареєю.

Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов'язаним з прийомом інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку на тлі терапії інгібіторами АПФ.

У пацієнтів, які отримують терапію тіазидами, реакція гіперчутливості може розвинутися незалежно від наявності або відсутності в анамнезі алергії або бронхіальної астми. Повідомлялося про загострення або активацію системного червоного вовчака на тлі застосування тіазидів.

Раса.

Частота розвитку ангіоневротичного набряку на тлі застосування інгібіторів АПФ вища у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл може менш ефективно знижувати артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас, що, можливо, є наслідком більшої частоти низькоренінової гіпертензії у цих пацієнтів.

Анафілактичні реакції у зв'язку з аферезом ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ).

У рідкісних випадках у пацієнтів, які отримують терапію інгібіторами АПФ, розвивалися загрозливі для життя анафілактичні реакції під час аферезу ЛПНЩ сульфатом декстрану. Цих симптомів можна уникнути шляхом тимчасового припинення терапії інгібіторами АПФ перед кожним аферезом.

Десенсибілізація.

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії (наприклад, отрутою перетинчастокрилих комах), розвивається безперервна анафілактична реакція. У цих же пацієнтів такої реакції вдавалося уникнути, тимчасово відмовившись від терапії інгібіторами АПФ, але вона з'являлася знову при випадковому повторному призначенні препарату.

Гіперкаліємія.

У деяких пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл, спостерігалося підвищення вмісту калію в сироватці крові. Група ризику розвитку гіперкаліємії включала пацієнтів з нирковою недостатністю, цукровим діабетом і тих, хто застосовує одночасно калійзберігаючі діуретики, харчові добавки з калієм чи замінники солі, які містять калій, а також пацієнтів, які приймають інші лікарські засоби, які можуть підвищувати рівень калію в сироватці крові (наприклад гепарин). Якщо одночасний прийом вищезазначених засобів вважається необхідним, рекомендується регулярний контроль калію в сироватці крові.

Нейтропенія/агранулоцитоз/тромбоцитопенія/анемія.

Повідомлялося про розвиток нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримували терапію інгібіторами АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок без інших ускладнюючих чинників нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія та агранулоцитоз минають при припиненні прийому інгібіторів АПФ.

Пацієнтам з колагенозом судин, які отримують терапію імунодепресантами, алопуринолом або прокаїнамідом або мають поєднання цих ускладнюючих факторів, особливо на тлі вже існуючого порушення функції нирок, лізиноприл слід застосовувати з надзвичайною обережністю. У деяких з таких пацієнтів розвивалися серйозні інфекції, які в кількох випадках не відповідали на інтенсивну антибактеріальну терапію. При призначенні таким пацієнтам лізиноприлу слід регулярно контролювати кількість лейкоцитів, а пацієнту слід рекомендувати повідомляти про ознаки інфекцій.

Кашель.

Повідомлялося про розвиток кашлю у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Кашель непродуктивний, постійний і припиняється після відміни терапії. Те, що інгібітори АПФ спричиняють кашель, слід враховувати при проведенні диференціального діагнозу кашлю.

Препарати літію.

Слід уникати поєднання прийому інгібіторів АПФ та препаратів літію.

Реакції фотосенсибілізації.

Під час лікування тіазидними діуретиками повідомлялося про випадки реакцій фотосенсибілізації. Якщо під час лікування виникають реакції фотосенсибілізації, то рекомендовано відмінити препарат. Якщо лікар вважає, що потрібно повторно призначити препарат, рекомендовано захистити ділянки тіла, які піддаються впливу сонячних променів чи штучного УФ-опромінення.

Лабораторні показники.

Препарат може впливати на результати таких лабораторних аналізів: гідрохлоротіазид може знижувати рівень зв'язаного з білками йоду у плазмі крові (лікування гідрохлоротіазидом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидної залози) та підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Препарат протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти.

Якщо під час лікування цим препаратом підтверджується вагітність, його прийом необхідно негайно припинити і, якщо потрібно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Годування груддю.

Препарат протипоказаний у період годування груддю.

Невідомо, чи проникають лізиноприл і гідрохлоротіазид в грудне молоко у кількості, достатній для впливу на дитину при застосуванні препарату навіть у терапевтичних дозах.

Оскільки існує можливість розвитку серйозних реакцій у новонароджених, які знаходяться на грудному вигодовуванні, слід прийняти рішення про припинення годування груддю або припинення прийому Лізинопразиду, беручи до уваги необхідність препарату для матері.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Унаслідок розвитку побічних реакцій, особливо на початку терапії, препарат може слабко або помірно впливати на швидкість реакції, тому слід утриматися від керування автотранспортом або іншими механізмами. Ризик цього збільшується, якщо прийом Лізинопразиду поєднується зі вживанням алкоголю.

Спосіб застосування та дози

Артеріальна гіпертензія.

Дорослі.

Застосування комбінованого препарату з фіксованою дозою не підходить для початку терапії. Комбінований препарат з фіксованою дозою може замінити комбінацію 10 мг або 20 мг лізиноприлу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду для пацієнтів, чий стан було стабілізовано на тлі терапії окремими активними речовинами у тих же дозуваннях, які призначалися у вигляді окремих препаратів. Звичайна доза - 1 таблетка 1 раз на добу. Як і будь-які інші лікарські засоби, які приймають 1 раз на добу, Лізинопразид слід приймати приблизно в один і той же час кожен день.

Якщо не вдається досягти бажаного терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів лікування, дозу можна збільшити до 2 таблеток 1 раз на добу.

Попередня терапія діуретиками.

Після прийому першої дози препарату Лізинопразид може розвинутися симптоматична гіпотензія; розвиток даного стану більш імовірний у пацієнтів зі зневодненням та/або дефіцитом солі у результаті попередньої терапії діуретиками. Терапію діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку терапії Лізинопразидом. Якщо це неможливо, слід починати лікування окремими компонентами у низькій дозі (лізиноприл у дозі 5 мг).

Пацієнти з нирковою недостатністю.

Лізинопразид не можна застосовувати як початкову терапію пацієнтам з нирковою недостатністю.

Пацієнтам зі слабкою або помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну більше 30 і менше 80 мл/хв) Лізинопразид можна застосовувати тільки після титрування дози окремих компонентів.

У даному випадку рекомендована доза лізиноприлу, що призначається у вигляді окремого препарату, становить 5-10 мг.

Пацієнти літнього віку.

Відомо, що ефективність і переносимість лізиноприлу та гідрохлоротіазиду при їх одночасному призначенні були однакові як у пацієнтів літнього віку, так і у молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

У діапазоні доз від 20 мг до 80 мг ефективність лізиноприлу була однаковою у літніх (понад 65 років) і більш молодих пацієнтів з артеріальною гіпертензією. У пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією монотерапія лізиноприлом була так само ефективна щодо зниження діастолічного артеріального тиску, як і монотерапія гідрохлортіазидом або атенололом. Якщо у пацієнта літнього віку спостерігається зниження функції нирок, слід скорегувати початкову дозу лізиноприлу.

Діти.

Препарат не застосовують дітям, оскільки безпека та ефективність застосування препарату дітям (вік до 18 років) не встановлені.

Передозування

Ніякої особливої інформації про лікування передозування лізиноприлом/гідрохлоротіазидом немає.

Лізиноприл.

Симптоми: артеріальна гіпотензія, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, циркуляторний шок, гіпервентиляція, тахікардія, прискорене серцебиття, брадикардія, запаморочення, неспокій і кашель.

Гідрохлоротіазид.

Найчастіше спостерігаються симптоми, спричинені елімінацією електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) і дегідратацією внаслідок надмірного застосування діуретиків: судоми; парез; ниркова недостатність; пригнічення свідомості, включаючи кому.

Симптоми: тахікардія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м'язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність). При одночасному призначенні серцевих глікозидів гіпокаліємія може посилити серцеву аритмію.

Лікування: симптоматична та підтримувальна терапія. Лікування препаратом Лізинопразид слід припинити і за пацієнтом необхідно встановити ретельний нагляд. Терапевтичні заходи залежать від характеру і тяжкості симптомів. Слід вжити заходів для запобігання всмоктуванню для прискорення елімінації.

У разі розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину, припіднявши нижні кінцівки і швидко розпочати внутрішньовенну інфузію фізіологічного розчину. Можна розглянути можливість лікування ангіотензином II (якщо це доступно). Як і всі інгібітори АПФ, лізиноприл може бути видалений із загального кровотоку шляхом гемодіалізу. Слід уникати застосування поліакрилнітрилової діалізної мембрани з високою гідравлічною проникністю. Слід контролювати електроліти та креатинін сироватки крові. Для лікування резистентної брадикардії показана установка кардіостимулятора. Слід проводити частий моніторинг основних показників життєдіяльності, електролітів і креатиніну сироватки крові.

Якщо у результаті даних заходів не було досягнуто бажаного результату, необхідне внутрішньовенне введення катехоламіну. Брадикардія також може бути зменшена шляхом прийому атропіну.

Побічні реакції

На тлі прийому окремих компонентів повідомлялося про побічні реакції, які потенційно можуть розвиватися і на тлі прийому препарату.

Побічні ефекти, зумовлені лізиноприлом та іншими інгібіторами АПФ:

з боку системи крові: лімфаденопатія, анемія, агранулоцитоз, пригнічення діяльності кісткового мозку, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, нейтропенія, аутоімунні захворювання;

з боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, тахікардія, артеріальна гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), порушення мозкового кровообігу, феномен Рейно, інфаркт міокарда або інсульт, можливо, внаслідок вираженої артеріальної гіпотензії у пацієнтів групи високого ризику;

з боку психіки: зміни настрою, порушення сну, сплутаність свідомості, дезорієнтація;

з боку нервової системи: запаморочення, порушення рівноваги, парестезії, головний біль, порушення смаку, порушення нюху;

з боку органів слуху: вертиго;

з боку дихальної системи: кашель*, бронхоспазм, задишка, риніт, синусит, алергічний альвеоліт, еозинофільна пневмонія, інфекції верхніх дихальних шляхів;

з боку травного тракту: діарея, блювання, нудота, сухість у роті, глосит, панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечнику, абдомінальний біль, порушення травлення, зменшення апетиту, запор;

з боку гепатобіліарної системи: гепатит, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, печінкова недостатність**;

з боку шкіри: висипання, гіперчутливість, ангіоневротичний набряк***, симптомокомплекс****, алопеція, кропив'янка, свербіж, псоріаз, підсилене потовиділення, відчуття жару, гіперемія шкіри, тяжкі шкірні порушення (пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса - Джонсона, мультиформна еритема, псевдолімфома шкіри);

з боку метаболізму: гіпоглікемія;

з боку кістково-м'язової системи: м'язові спазми, м'язова слабкість;

з боку ендокринної системи: неадекватна секреція антидіуретичного гормону;

з боку сечовидільної системи: олігурія/анурія, дисфункція нирок, гостра ниркова недостатність, протеїнурія;

загальні порушення: підвищена втомлюваність, астенія, дискомфорт у грудях;

з боку репродуктивної системи: імпотенція, гінекомастія;

лабораторні показники*****: підвищення активності печінкових ферментів, підвищення концентрації креатиніну сироватки крові, підвищення сечовини крові, зниження вмісту гемоглобіну, зниження гематокриту, підвищення білірубіну сироватки.

*Кашель, спричинений терапією інгібіторами АПФ, характеризується як постійний, непродуктивний, зникає при відміні препарату. Це слід брати до уваги при проведенні диференційної діагностики кашлю.

**Дуже рідко повідомлялося про пацієнтів, у яких небажаний розвиток гепатиту призводив до печінкової недостатності. Пацієнти, у яких на тлі терапії розвинулася жовтяниця або значно збільшилась активності печінкових ферментів, повинні припинити прийом препарату і пройти належне медичне обстеження.

***Повідомлялося про поодинокі випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані.

****Повідомлялося про розвиток симптомокомплексу, який може включати один або декілька з таких симптомів: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивні антинуклеарні антитіла (АНА), підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, фотосенсибілізація або інші дерматологічні прояви.

*****Спостерігалося незначне підвищення концентрації креатиніну та сечовини сироватки крові. Ці явища зазвичай оборотні при припиненні прийому препарату. Повідомлялося про незначне зниження рівнів гемоглобіну і гематокриту, про пригнічення кісткового мозку, що проявляється анемією та/або тромбоцитопенією. Спостерігалися гіпер- або гіпокаліємія та гіпонатріємія. Повідомлялося про поодинокі випадки підвищення активності печінкових ферментів і/або вмісту білірубіну сироватки, але зв'язок з прийомом препарату, що містить лізиноприл та гідрохлоротіазид, не був встановлений.

Повідомлялося про окремі випадки розвитку синкопе і болю в грудях, але зв'язок з прийомом препарату, що містить лізиноприл та гідрохлоротіазид, встановити не вдалося.

Є повідомлення про розвиток нейропатії на тлі прийому інгібіторів АПФ.

Побічні ефекти, зумовлені гідрохлоротіазидом:

інфекції та інвазії: сіалоденіт;

з боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичну реакцію, шок;

з боку системи крові: лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку;

з боку метаболізму: анорексія; гіперглікемія; глюкозурія; гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання; порушення балансу електролітів, включаючи гіпонатріємію та гіпокаліємію; гіпомагніємія; гіперкальціємія; підвищення рівнів ліпідів крові; подагра; зниження толерантності до глюкози, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету; гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому;

з боку психіки: неспокій, депресія, зміни настрою, порушення сну, сплутаність свідомості, дезорієнтація, сонливість, нервозність;

з боку нервової системи: запаморочення, головний біль, судоми, парестезія;

з боку органів зору: ксантопсія, тимчасові порушення зору;

з боку органів слуху: вертиго;

з боку серцево-судинної системи: аритмія, ортостатична артеріальна гіпотензія;

з боку дихальної системи: респіраторний дистрес-синдром, включаючи пневмоніт і набряк легенів;

з боку травного тракту: подразнення слизової оболонки шлунка, запор, сухість у роті, відчуття спраги, нудота, блювання;

з боку гепатобіліарної системи: жовтяниця (жовтяниця, зумовлена внутрішньопечінковим холестазом), панкреатит, холецистит;

з боку шкіри: васкуліт, некротизуючий ангіїт, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса - Джонсона, реакції фоточутливості, висип, екзема, шкірні вовчакоподібні реакції, реактивація шкірних проявів системного червоного вовчака, кропив'янка, пурпура;

з боку кістково-м'язової системи: м'язові спазми та біль;

з боку сечостатевої системи: ниркова недостатність, дисфункція нирок та інтерстиціальний нефрит, статеві розлади;

загальні порушення: виснаження.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері; по 1, 2 або 3 блістери в коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

ТОВ «АСТРАФАРМ».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

08132, Україна, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 6.


ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению лекарственного средства

ЛИЗИНОПРАЗИД

(LIZINOPRAZID)

Состав

действующие вещества: 1 таблетка содержит лизиноприла дигидрата в пересчете на 100 % вещество 10 мг или 20 мг и гидрохлоротиазида 12,5 мг;

вспомогательные вещества: маннит (Е 421), магния стеарат, кальция гидрофосфат, крахмал кукурузный, крахмал кукурузный прежелатинизированный.

Лекарственная форма. Таблетки.

Основные физико-химические свойства: таблетки белого или почти белого цвета плоскоцилиндрической формы со скошенными краями и риской с одной стороны.

Фармакотерапевтическая группа.

Ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента (иАПФ) и диуретики.

Код АТХ С09В А03.

Фармакологические свойства

Фармакодинамика.

Лизинопразид - комбинированный препарат с фиксированной дозой лизиноприла, ингибитора ангиотензинпревращающего фермента (АПФ), и гидрохлоротиазида, тиазидного диуретика. Оба компонента проявляют взаимодополняющий и аддитивный антигипертензивный эффект.

Лизиноприл является ингибитором пептидил-дипептидазы. Он угнетает АПФ, катализирующий превращение ангиотензина I в вазоконстрикторный пептид - ангиотензин II. Ангиотензин II также стимулирует секрецию альдостерона в коре надпочечников. Угнетение АПФ вызывает уменьшение концентрации ангиотензина II, что приводит к снижению вазопрессорной активности и уменьшению секреции альдостерона. Дальнейшее снижение может привести к повышению содержания калия в сыворотке крови.

Несмотря на то, что механизмом, при помощи которого лизиноприл снижает артериальное давление, считается первичная супрессия ренин-ангиотензин-альдостероновой системы, лизиноприл снижает артериальное давление даже у пациентов с низкорениновой гипертензией. АПФ идентичен кининазе II, разрушающему брадикинин ферменту. Неизвестно, играют ли повышенные уровни брадикинина, мощного вазодилататорного пептида, какую-либо роль в терапевтическом действии лизиноприла.

Гидрохлоротиазид является диуретиком и антигипертензивным веществом. Он влияет на механизм реабсорбции электролитов в дистальном тубулярном отделе почек и увеличивает экскрецию натрия и хлорида приблизительно одинаково. Натрийурез может сопровождаться некоторой потерей калия и бикарбонатов. Механизм антигипертензивного действия тиазидов неизвестен. Тиазиды обычно не влияют на нормальное артериальное давление.

Фармакокинетика.

Одновременный прием лизиноприла и гидрохлоротиазида проявляет слабое или не проявляет никакого влияния на биодоступность обоих компонентов. Не было ни одного клинически значимого фармакокинетического взаимодействия между двумя компонентами при их приеме в 1 таблетке.

Лизиноприл.

Абсорбция. После перорального приема лизиноприла пик концентрации в плазме крови достигается в течение приблизительно 7 часов. На основании данных о выведении с мочой средняя величина абсорбции лизиноприла в диапазоне изученных доз (5-80 мг) составляет приблизительно 25 % с межиндивидуальной вариацией 6-60 %. Абсолютная биодоступность снижается приблизительно на 16 % у пациентов с сердечной недостаточностью. Абсорбция лизиноприла не зависит от приема пищи

Распределение. Вероятно, лизиноприл не связывается с белками сыворотки крови, кроме циркулирующего АПФ.

Известно, что лизиноприл плохо проникает через гематоэнцефалический барьер.

Элиминация. Лизиноприл не поддается метаболизму и выводится почками полностью в неизмененном виде. При многократном введении лизиноприл имеет эффективный полупериод кумуляции 12,6 часа. Клиренс лизиноприла у здоровых добровольцев составляет приблизительно 50 мл/мин. Уменьшение концентрации в сыворотке крови свидетельствует о пролонгированной терминальной фазе, которая не является следствием кумуляции препарата. Эта терминальная фаза, возможно, свидетельствует о насыщении связывания с АПФ и не пропорциональна дозе.

Сердечная недостаточность. Пациенты с сердечной недостаточностью поддаются большему влиянию лизиноприла по сравнению со здоровыми добровольцами (увеличение площади под кривой «концентрация-время» (AUC) в среднем на 125 %), но на основании данных о выведении лизиноприла с мочой выяснилось, что имеет место сниженная приблизительно на 16 % абсорбция по сравнению со здоровыми добровольцами.

Пациенты пожилого возраста. Пациенты пожилого возраста имеют более высокие значения AUC в плазме крови (возросли приблизительно на 60 %) по сравнению с более молодыми добровольцами.

Нарушение функции почек. Нарушение функции почек снижает элиминацию лизиноприла, который выводится почками, но это снижение становится клинически значимым только в том случае, если скорость гломерулярной фильтрации ниже 30 мл/мин. При легкой и средней степени тяжести почечной недостаточности (клиренс креатинина ≥ 30 - < 80 мл/мин) средняя AUC возросла только на 13 %, в то время как при тяжелой почечной недостаточности (клиренс креатинина ≥ 5 - < 30 мл/мин) - в 4,5 раза.

Лизиноприл можно вывести из организма путем диализа. В течение 4 часов гемодиализа концентрации лизиноприла в плазме крови уменьшились в среднем на 60 %, клиренс на диализе был в диапазоне от 40 до 55 мл/мин.

Нарушение функции печени. Нарушение функции печени у пациентов с циррозом приводило к уменьшению абсорбции лизиноприла (около 30 % при определении выведения с мочой), но усилению его эффекта (около 50 %), по сравнению с таковым у здоровых добровольцев, вследствие уменьшения клиренса.

Гидрохлоротиазид.

Гидрохлоротиазид быстро всасывается из пищеварительного тракта. У человека приблизительно 70 % перорально принятой терапевтической дозы всасывается в основном в двенадцатиперстной кишке и верхних отделах тонкой кишки. Прием пищи не влияет на всасывание, и пиковая концентрация достигается в течение 2-4 часов после приема. Сообщалось, что объем распределения составляет от 0,8 до 3 л/кг. Гидрохлоротиазид не метаболизируется, но быстро выводится почками. Как минимум 61 % дозы выводится в неизмененном виде в течение 24 часов. Период полувыведения составляет от 8 до 12 часов, и 95 % абсорбированного гидрохлоротиазида выводится почками. После перорального приема гидрохлоротиазида диурез начинается через 2 часа, пик наступает приблизительно через 4 часа и длится 6-12 часов. Гидрохлоротиазид проникает через плаценту, но не проникает через гематоэнцефалический барьер.

Клинические характеристики

Показания

Артериальная гипертензия легкой или средней степени тяжести, которая имеет стабильное течение на фоне терапии лизиноприлом и гидрохлоротиазидом в том же дозировании.

Противопоказания

- Гиперчувствительность к лизиноприлу и к другим ингибиторам АПФ, к гидрохлоротиазиду и производным сульфонамида или к другим компонентам препарата.

- Ангионевротический отек в анамнезе, связанный с применением ингибиторов АПФ.

- Наследственный или идиопатический ангионевротический отек.

- Гемодинамически значимый стеноз аортального или митрального клапана или гипертрофическая кардиомиопатия.

- Тяжелая почечная недостаточность или терминальная стадия заболевания.

- Тяжелое заболевание печени.

- Обострение подагры.

- Анурия.

- Гиперурикемия.

- Гиперальдостеронизм.

- Стеноз почечной артерии (билатеральный или односторонний).

- Кардиогенный шок.

- Состояние с нестабильной гемодинамикой после острого инфаркта миокарда.

- Проведение гемодиализа с использованием высокопроточных мембран (например AN 69).

- Уровень креатинина в сыворотке крови > 220 мкмоль/л.

- Одновременное применение алискиренсодержащих препаратов пациентам с сахарным диабетом или нарушением почечной функции (СКФ < 60 мл/мин/1,73 м2).

- Планирование беременности.

- Период беременности или кормления грудью.

- Детский возраст (до 18 лет).

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий

Диуретики. Применение на пике терапии лизиноприлом диуретика приведет к дополнительному антигипертензивному эффекту.

После первой дозы препарата Лизинопразид может развиться симптоматическая гипотензия; развитие данного состояния более вероятно у пациентов с обезвоживанием и/или дефицитом соли в результате предыдущей терапии диуретиками. Применение диуретиков должно быть прекращено до начала терапии Лизинопразидом.

Пищевые добавки, содержащие калий, калийсберегающие диуретики или заменители соли, содержащие калий. Выведение калия на фоне приема тиазидных диуретиков обычно ослабляется калийсберегающим эффектом лизиноприла. Использование пищевых добавок, содержащих калий, калийсберегающих веществ или заменителей соли, содержащих калий, особенно у пациентов с нарушенной функцией почек, может привести к значительному увеличению содержания калия в сыворотке крови. Если одновременное применение препарата и какого-либо из этих веществ является необходимым, они должны применяться с осторожностью на фоне частого контроля содержания калия в сыворотке крови.

Трициклические антидепрессанты/антипсихотические препараты/анестетики. Одновременное применение некоторых анестетиков, трициклических антидепрессантов или антипсихотических препаратов и ингибиторов АПФ может привести к дополнительному снижению артериального давления.

Наркотические/антипсихотические препараты. На фоне приема ингибиторов АПФ может развиться ортостатическая гипотензия.

Барбитураты или наркотики. Возможно усиление ортостатической гипотензии.

Нестероидные противовоспалительные средства (НПВС)/противоревматические препараты. Длительное применение НПВС (селективные ингибиторы ЦОГ-2, ацетилсалициловая кислота больше 3 г/сут и неселективные НПВС) может уменьшать гипотензивное действие как ингибитора АПФ, так и тиазида. Одновременное применение НПВС и ингибиторов АПФ может ухудшать функцию почек. Этот эффект обычно преходящий. В редких случаях может развиться острая почечная недостаточность, в первую очередь у пациентов с нарушенной функцией почек, что бывает у людей пожилого возраста, и у пациентов в состоянии дегидратации.

У некоторых пациентов назначение НПВС может снизить диуретический, натрийуретический и антигипертензивный эффект диуретиков.

Сообщалось о повышении уровня калия в сыворотке крови, вызванное применением НПВС и ингибиторами АПФ, что может привести к нарушению функции почек.

Симпатомиметики. Симпатомиметики могут уменьшать гипотензивный эффект ингибиторов АПФ.

Другие антигипертензивные препараты. Антигипертензивный эффект Лизинопразида может быть усилен при одновременном назначении других препаратов, что, вероятно, может вызвать ортостатическую гипотензию. Одновременное применение глицерилтринитрата и других нитратов или других вазодилататоров может дополнительно снижать артериальное давление.

Ацетилсалициловая кислота, тромболитики, β-блокаторы, нитраты. Лизинопразид можно применять одновременно с ацетилсалициловой кислотой (в кардиологических дозах), тромболитиками, β-блокаторами и/или нитратами.

Противодиабетические препараты. Известно, что одновременное применение ингибиторов АПФ и противодиабетических лекарственных средств (инсулин, пероральные гипогликемические препараты) может привести к усилению сахароснижающего действия с риском развития гипогликемии. Возможность развития этого феномена более вероятна в течение первых 2 недель комбинированной терапии и у пациентов с нарушенной функцией почек.

Возможно снижение толерантности к глюкозе, поэтому может потребоваться изменение дозирования противодиабетического лекарственного средства.

Антиподагрические средства (пробенецид, сульфинпиразон и аллопуринол). Одновременное применение ингибиторов АПФ и аллопуринола повышает риск повреждения почек и может привести к увеличению риска лейкопении.

Может потребоваться коррекция дозы урикозурических средств, так как гидрохлоротиазид может увеличивать уровень мочевой кислоты в сыворотке крови. Возможно, возникнет необходимость увеличения дозы пробенецида или сульфинпиразона. При одновременном применении тиазидов возможно повышение частоты реакций гиперчувствительности к аллопуринолу.

Циклоспорин. Одновременное применение ингибиторов АПФ и циклоспорина увеличивает риск повреждения почек и гиперкалиемии.

Ловастатин. Одновременное применение ингибиторов АПФ и ловастатина увеличивает риск гиперкалиемии.

Цитостатики, иммуносупрессанты, прокаинамид. Одновременное применение с ингибиторами АПФ может привести к увеличению риска лейкопении.

Золото. Нитритоидные реакции (симптомы вазодилатации, включая гиперемию, тошноту, головокружение и артериальную гипотензию, которые могут проявляться в тяжелой форме) вследствие инъекций золота (например натрия ауротиомалата) наблюдаются чаще у пациентов, одновременно принимающих лизиноприл.

Амфотерицин B (парентерально), карбеноксолон, кортикостероиды, кортикотропин (АКТГ) или стимулирующие слабительные. Гидрохлоротиазид может усиливать нарушение водно-электролитного баланса, особенно гипокалиемию.

Сердечные гликозиды. Существует повышенный риск передозировки сердечными гликозидами в связи с гипокалиемией, вызванной тиазидами.

Холестирамин и колестипол. Могут снижать или ухудшать абсорбцию гидрохлоротиазида, поэтому Лизинопразид следует принимать по крайней мере за 1 час или через 4-6 часа после приема этих препаратов.

Недеполяризирующие мышечные релаксанты (например тубокурарин). Гидрохлоротиазид может усиливать действие данных препаратов.

Лекарственные средства, вызывающие желудочковую тахикардию типа «пируэт». Вследствие риска развития гиперкалиемии одновременное применение гидрохлоротиазида и лекарственных средств, на эффекты которых влияют изменения уровня калия в сыворотке крови и которые могут вызвать желудочковую тахикардию типа «пируэт», следует проводить с осторожностью.

Рекомендуется периодический мониторинг уровня калия в сыворотке крови и ЭКГ-обследование, если гидрохлоротиазид принимают одновременно с препаратами, на эффекты которых влияют изменения уровня калия в сыворотке крови, и со следующими препаратами, вызывающими полиморфную тахикардию пируэтного типа (желудочковую тахикардию), в том числе с некоторыми антиаритмическими средствами, такими как:

• антиаритмические средства класса Іа (например хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);

• антиаритмические средства класса III (например амиодарон, соталол, дофетилид, ибутилид);

• некоторые нейролептики (например тиоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин,

циамемазин, сульпирид, сультоприд, амисульпирид, тиаприд, пимозид, галоперидол, дроперидол);

• другие лекарственные средства (например бепридил, цизаприд, дифеманил, эритромицин для внутривенного введения, галофантрин, мизоластин, пентамидин, терфенадин, винкамин для внутривенного введения).

Соталол. Вызванная тиазидами гипокалиемия может повышать риск развития вызванной соталолом аритмии.

Препараты лития. Препараты лития обычно не следует назначать одновременно с диуретиками или ингибиторами АПФ. Диуретические препараты и ингибиторы АПФ уменьшают почечный клиренс лития и повышают риск интоксикации литием. Если все-таки есть необходимость назначения данной комбинации препаратов, уровень лития следует тщательно отслеживать.

Триметоприм. Одновременное применение ингибиторов АПФ и тиазидов с триметопримом увеличивает риск гиперкалиемии.

Кортикостероиды, АКТГ. Усиленная потеря электролитов, особенно гипокалиемия.

Прессорные амины (например эпинефрин (адреналин). Возможно снижение ответа на действие прессорных аминов, но не настолько, чтобы прекратить их применение.

Алкоголь. Алкоголь может усиливать гипотензивный эффект каких-либо антигипертензивных препаратов.

Антациды. Снижают биодоступность ингибиторов АПФ.

Метформин. Применять с осторожностью ввиду риска лактатного ацидоза за счет возможной обусловленной гидрохлоротиазидом функциональной почечной недостаточности.

Антихолинергические средства (атропин, бипериден). Из-за ослабления моторики пищеварительного тракта та уменьшения скорости эвакуации из желудка биодоступность диуретиков тиазидного типа увеличивается.

Цитотоксические средства (например, циклофосфамид, метотрексат). Тиазиды могут уменьшать выведение почками цитотоксических лекарственных средств и потенцировать их миелосупрессорный эффект.

Метилдопа. Сообщалось об отельных случаях возникновения гемолитической анемии при одновременном применении гидрохлоротиазида и метилдопы.

Влияние на результаты лабораторных анализов. Из-за влияния на обмен кальция тиазиды могут влиять на результаты оценки функции паращитовидной железы.

Карбамазепин. Ввиду риска симптомной гипонатриемии необходим клинический и биологический мониторинг.

Йодосодержащие контрастные средства. В случае индуцированной диуретиками дегидратации повышается риск развития острой почечной недостаточности, преимущественно при применении высоких доз йодосодержащих контрастных средств. Пациенты требуют регидратации до введения йодосодержащиих препаратов.

β-блокаторы и диазоксид. Одновременное применение тиазидных диуретиков, в том числе гидрохлоротиазида, с β-блокаторами может повышать риск гипергликемии. Тиазидные диуретики, включая гидрохлоротиазид, могут усиливать гипергликемический эффект диаксозида.

Амантадин. Тиазиды, в том числе гидрохлоротиазид, могут увеличивать риск побочных эффектов, вызванных амантадином.

Особенности применения

Двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС).

Одновременное применение ингибиторов АПФ, блокаторов рецепторов ангиотензина ІІ или алискирена ассоциировано с повышенным риском артериальной гипотензии, гиперкалиемии и нарушением функции почек (включая острую почечную недостаточность).

Если же терапия с использованием двойной блокады абсолютно нужна, то ее необходимо проводить только под наблюдением специалистов и при постоянном тщательном мониторинге функции почек, уровня электролитов и артериального давления. Ингибиторы АПФ и блокаторы рецепторов ангиотензина ІІ не следует применять одновременно пациентам с диабетической нефропатией.

Артериальная гипотензия и нарушение водно-электролитного баланса.

Как и на фоне какой-либо другой антигипертензивной терапии, у некоторых пациентов может развиться артериальная гипотензия.

У пациентов с артериальной гипертензией развитие гипотензивного состояния наиболее вероятно при недостатке жидкости, например, на фоне терапии диуретиками, диеты с ограничением соли, диализа, диареи или рвоты или в случае тяжелой ренинзависимой гипертензии (см. разделы «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий» и «Побочные реакции»). Симптоматическая гипотензия также наблюдается у пациентов с сердечной недостаточностью с или без почечной недостаточности.

Это состояние наиболее вероятно у пациентов с тяжелой степенью сердечной недостаточности как результат применения высоких доз петлевых диуретиков, гипонатриемии или функциональной почечной недостаточности.

Пациенты с риском развития симптоматической гипотензии в начале терапии и в период коррекции дозы должны находиться под тщательным наблюдением.

У таких пациентов через определенные интервалы времени следует определять уровень электролитов в сыворотке крови.

Особое внимание следует уделять терапии пациентов с ишемической болезнью сердца или цереброваскулярными заболеваниями, так как чрезмерное снижение артериального давления может привести к инфаркту миокарда или инсульту.

При развитии артериальной гипотензии пациента следует положить на спину и, если необходимо, начать внутривенную инфузию физиологического раствора. Транзиторный гипотензивный ответ не является противопоказанием к продолжению терапии. После восстановления эффективного объема крови и артериального давления возможно возобновление терапии сниженной дозой или применение одного из компонентов препарата отдельно.

Пациенты должны находиться под соответствующим медицинским наблюдением, чтобы своевременно выявить клинические признаки нарушения водно-солевого баланса (например гиповолемию, гипонатриемию, гипохлоремический алкалоз, гипомагниемию или гипокалиемию), которые могут развиваться в случае одновременной диареи или рвоты. В теплое время года у пациентов с отеками может возникать гипонатриемия за счет разрежения крови. По возможности следует предотвратить гиповолемию и/или уменьшение объема межклеточной жидкости до начала лечения лизиноприлом и тщательно проконтролировать влияние начальной дозы на артериальное давление. В случае развития острого инфаркта миокарда запрещается применять лизиноприл, если лечение сосудорасширяющими препаратами может ухудшить гемодинамический статус пациента (например, если систолическое артериальное давление составляет 100 мм рт. ст. или ниже) или в случае кардиогенного шока.

Стеноз аортального и митрального клапана/гипертрофическая кардиомиопатия.

Как и при терапии другими ингибиторами АПФ, лизиноприл следует с осторожностью применять пациентам с обструкцией выводящего тракта левого желудочка. Если обструкция является гемодинамически значимой, то прием Лизинопразида противопоказан (см. раздел «Противопоказания»).

Нарушение функции почек.

Тиазиды не подходят для применения пациентам с почечной недостаточностью, они неэффективны при клиренсе креатинина 30 мл/мин или ниже (тяжелая почечная недостаточность).

Лизинопразид нельзя назначать пациентам с легкой или умеренно выраженной почечной недостаточностью (клиренс креатинина от > 30 мл/мин до < 80 мл/мин), пока путем титрования отдельных компонентов не будет установлено, что пациенту необходимы именно такие дозы, как в комбинированной таблетке.

При нарушении функции почек (клиренс креатинина < 80 мл/мин) начальную дозу лизиноприла следует подбирать в зависимости от показателей клиренса креатинина и от клинической реакции на лечение. Для таких пациентов рекомендуется постоянный мониторинг концентрации калия и креатинина в крови. У пациентов с сердечной недостаточностью артериальная гипотензия, возникающая после начала терапии ингибиторами АПФ, может вызвать нарушение функции почек. Сообщалось об острой почечной недостаточности, которая в таких случаях, как правило, обратима.

У некоторых пациентов с односторонним или двусторонним стенозом почечной артерии или стенозом артерии единственной почки, которые получали терапию ингибиторами АПФ, наблюдалось увеличение концентрации мочевины крови и креатинина сыворотки, обычно обратимое после прекращения терапии. Вероятность развития данного состояния выше у пациентов с почечной недостаточностью. Если также имеет место реноваскулярная гипертензия, существует повышенный риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности. Лечение таких пациентов следует начинать с низких доз под тщательным медицинским контролем, требуется осторожное титрование дозы. Так как лечение диуретиками может способствовать развитию вышеописанных ситуаций, в течение первых нескольких недель терапии Лизинопразидом следует контролировать функцию почек.

У некоторых пациентов с артериальной гипертензией, не имеющих в анамнезе заболеваний почек, при одновременном применении лизиноприла и диуретика развивалось, как правило, слабое транзиторное увеличение концентрации мочевины крови и креатинина сыворотки крови. Если такое происходит на фоне терапии Лизинопразидом, следует прекратить прием комбинированного препарата. Возобновление терапии возможно после снижения дозирования или одним из компонентов препарата отдельно.

Состояние после пересадки почки.

Так как данных о применении лизиноприла пациентам после пересадки почки нет, назначение Лизинопразида данной группе пациентов не рекомендуется.

Пациенты, находящиеся на гемодиализе.

Применение препарата Лизинопразид не показано пациентам, находящимся на гемодиализе по поводу почечной недостаточности.

Анафилактические реакции у пациентов, находящихся на гемодиализе.

Сообщалось о высоком риске развития анафилактических реакций у пациентов, которым проводится гемодиализ через мембраны с высокой гидравлической проницаемостью (например, AN 69) с одновременной терапией ингибиторами АПФ. Для таких пациентов следует рассмотреть использование другого типа диализной мембраны или назначение другой группы гипотензивных препаратов.

Заболевания печени, печеночная недостаточность.

Очень редко прием ингибиторов АПФ ассоциируется с синдромом, который начинается с холестатической желтухи и прогрессирует до фульминантного некроза, иногда с летальным исходом. Механизм этого синдрома не выяснен. Пациенты, у которых на фоне приема препарата развилась желтуха или наблюдается выраженное повышение печеночных ферментов, должны прекратить прием Лизинопразида и находиться под соответствующим медицинским наблюдением.

Tиазиды, в том числе гидрохлоротиазид, следует с осторожностью применять пациентам с нарушенной функцией печени или прогрессирующим заболеванием печени, так как препарат может вызывать внутрипеченочный холестаз, а даже минимальные изменения водно-солевого баланса способны спровоцировать развитие печеночной комы.

Хирургическое вмешательство/анестезия.

У пациентов во время проведения обширного хирургического вмешательства или во время анестезии препаратами, вызывающими артериальную гипотензию, лизиноприл может дополнительно блокировать образование ангиотензина II при компенсаторном высвобождении ренина. Если развитие артериальной гипотензии считается следствием этого механизма, ее можно избежать путем введения большого количества жидкости.

Метаболические и эндокринные эффекты.

Известно, что одновременное назначение ингибиторов АПФ и противодиабетических препаратов (инсулина, пероральных гипогликемических препаратов) может привести к повышению концентрации глюкозы крови и снижению риска развития гипогликемии. Этот феномен с большей вероятностью развивается в течение первых недель комбинированной терапии и в случае почечной недостаточности.

Терапия тиазидами может снижать толерантность к глюкозе. Может потребоваться коррекция дозы противодиабетических препаратов, включая инсулин. Тиазиды могут уменьшать выделение кальция с мочой и могут вызвать скачкообразное и незначительное повышение содержания кальция в сыворотке крови. Выраженная гиперкалиемия может быть признаком скрытого гиперпаратиреоза. Следует прекратить прием тиазидных диуретиков до проведения тестов по оценке функции паратиреоидных желез. Увеличение концентрации холестерина и триглицеридов может быть связано с терапией тиазидными диуретиками.

Терапия тиазидами может ускорить появление гиперурикемии и/или подагры у некоторых пациентов. Однако лизиноприл может повышать уровень мочевой кислоты в моче и тем самым ослаблять гиперурикемический эффект гидрохлоротиазида.

Гиперчувствительность/ангионевротический отек.

Сообщалось о единичных случаях развития ангионевротического отека лица, конечностей, губ, языка, голосовых связок и/или гортани у пациентов, получающих лечение ингибиторами АПФ, включая лизиноприл. Данные явления могут развиться на любом этапе лечения. В этом случае следует немедленно отменить лизиноприл и установить соответствующее наблюдение, чтобы убедиться в полном исчезновении симптомов до выписки пациента. Даже в тех случаях, когда имеет место только отек языка без развития нарушения дыхания, может потребоваться длительное наблюдение за пациентом, так как терапия антигистаминными и кортикостероидными препаратами может быть недостаточной.

Очень редко сообщалось о летальных случаях ангионевротического отека в результате отека гортани или языка. В случаях, когда развивается отек языка, голосовой щели или гортани, что с большей вероятностью может вызвать обструкцию дыхательных путей, следует немедленно начинать соответствующею неотложную терапию. Она может включать назначение адреналина и/или поддержку проходимости дыхательных путей пациента. Пациент должен находиться под тщательным медицинским наблюдением до полного и стойкого исчезновения симптомов. Ангионевротический отек также может поражать кишечник и проявляться острой болью в животе, тошнотой, рвотой и диареей.

Пациенты, у которых в анамнезе имел место ангионевротический отек, не связанный с приемом ингибиторов АПФ, могут относиться к группе повышенного риска развития ангионевротического отека на фоне терапии ингибиторами АПФ.

У пациентов, получающих терапию тиазидами, реакция гиперчувствительности может развиться независимо от наличия или отсутствия в анамнезе аллергии или бронхиальной астмы. Сообщалось об обострении или активации системной красной волчанки на фоне применения тиазидов.

Раса.

Частота развития ангионевротического отека на фоне применения ингибиторов АПФ выше у пациентов негроидной расы по сравнению с пациентами других рас. Как и в случае с другими ингибиторами АПФ, лизиноприл может менее эффективно снижать артериальное давление у пациентов негроидной расы по сравнению с пациентами других рас, что, возможно, является последствием большей частоты низкорениновой гипертензии у этих пациентов.

Анафилактические реакции в связи с аферезом липопротеидов низкой плотности (ЛПНП).

В редких случаях у пациентов, получающих терапию ингибиторами АПФ, развивались угрожающие жизни анафилактические реакции во время афереза ЛПНП сульфатом декстрана. Этих симптомов можно избежать путем временного прекращения терапии ингибиторами АПФ перед каждым аферезом.

Десенсибилизация.

У пациентов, получающих ингибиторы АПФ во время десенсибилизирующей терапии (например, ядом перепончатокрылых насекомых), развивается беспрерывная анафилактическая реакция. У этих же пациентов такой реакции удавалось избежать, временно отказавшись от терапии ингибиторами АПФ, но она появлялась снова при случайном повторном назначении препарата.

Гиперкалиемия.

У некоторых пациентов, получающих лечение ингибиторами АПФ, включая лизиноприл, наблюдалось повышение содержания калия в сыворотке крови. Группа риска развития гиперкалиемии включала пациентов с почечной недостаточностью, сахарным диабетом и тех, кто применяет одновременно калийсберегающие диуретики, пищевые добавки с калием или заменители соли, содержащие калий, а также пациентов, которые принимают другие лекарственные средства, способные повышать уровень калия в сыворотке крови (например гепарин). Если одновременный прием вышеперечисленных средств считается необходимым, рекомендуется регулярный контроль калия в сыворотке крови.

Нейтропения/агаранулоцитоз/тромбоцитопения/анемия.

Сообщалось о развитии нейтропении, агранулоцитоза, тромбоцитопении и анемии у пациентов, получающих терапию ингибиторами АПФ. У пациентов с нормальной функцией почек без других осложняющих факторов нейтропения развивается редко. Нейтропения и агранулоцитоз проходят при прекращении приема ингибиторов АПФ.

Пациентам с коллагенозом сосудов, которые получают терапию иммунодепрессантами, алопуринолом или прокаинамидом или имеют сочетание этих осложняющих факторов, особенно на фоне уже существующего нарушения функции почек, лизиноприл следует применять с чрезвычайной осторожностью. У некоторых из таких пациентов развивались серьезные инфекции, которые в нескольких случаях не отвечали на интенсивную антибактериальную терапию. При назначении таким пациентам лизиноприла следует регулярно контролировать количество лейкоцитов, а пациенту следует порекомендовать сообщать о признаках инфекций.

Кашель.

Сообщалось о развитии кашля у пациентов, принимающих ингибиторы АПФ. Кашель непродуктивный, постоянный и прекращается после отмены терапии. То, что ингибиторы АПФ вызывают кашель, следует учитывать при проведении дифференциального диагноза кашля.

Препараты лития.

Следует избегать сочетания приема ингибиторов АПФ и препаратов лития.

Реакции фотосенсибилизации.

Во время лечения тиазидными диуретиками сообщалось о случаях реакций фотосенсибилизации. Если во время лечения возникают реакции фотосенсибилизации, то рекомендуется отменить препарат. Если врач считает, что нужно повторно назначить препарат, рекомендуется защищать участки тела, поддающиеся влиянию солнечных лучей или искусственного УФ-облучения.

Лабораторные показатели.

Препарат может влиять на результаты таких лабораторных анализов: гидрохлоротиазид может снижать уровень связанного с белками йода в плазме крови (лечение гидрохлоротиазидом следует прекратить перед проведением лабораторного обследования с целью оценки функции паращитовидной железы) и повышать концентрацию свободного билирубина в сыворотке крови.

Применение в период беременности или кормления грудью.

Беременность.

Препарат противопоказано применять беременным или женщинам, планирующим забеременеть.

Если во время лечения этим препаратом подтверждается беременность, его прием необходимо немедленно прекратить и, если нужно, заменить другим лекарственным средством, разрешенным к применению беременным.

Кормление грудью.

Препарат противопоказан в период кормления грудью.

Неизвестно, проникают ли лизиноприл и гидрохлоротиазид в грудное молоко в количестве, достаточном для влияния на ребенка, при применении препарата даже в терапевтических дозах.

Поскольку существует возможность развития серьезных реакций у новорожденных, находящихся на грудном вскармливании, следует принять решение о прекращении кормления грудью или прекращения приема Лизинопразида, принимая во внимание необходимость препарата для матери.

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами.

Вследствие развития побочных реакций, особенно в начале терапии, препарат может слабо или умеренно влиять на скорость реакции (см. раздел «Побочные реакции»), поэтому следует удерживаться от управления автотранспортом или другими механизмами. Риск этого увеличивается, если прием Лизинопразида сочетается с употреблением алкоголя.

Способ применения и дозы

Артериальная гипертензия.

Взрослые.

Применение комбинированного препарата с фиксированной дозой не подходит для начала терапии. Комбинированный препарат с фиксированной дозой может заменить комбинацию 10 мг или 20 мг лизиноприла и 12,5 мг гидрохлоротиазида для пациентов, чье состояние было стабилизировано на фоне терапии отдельными активными веществами в том же дозировании, которые назначались в виде отдельных препаратов. Обычная доза - 1 таблетка 1 раз в сутки. Как и какие-либо другие лекарственные средства, которые принимают 1 раз в сутки, Лизинопразид следует принимать приблизительно в одно и то же время каждый день.

Если не удается достигнуть желаемого терапевтического эффекта в течение 2-4 недель лечения, дозу можно увеличить до 2 таблеток 1 раз в сутки.

Предыдущая терапия диуретиками.

После приема первой дозы препарата Лизинопразид может развиться симптоматическая гипотензия; развитие данного состояния наиболее вероятно у пациентов с обезвоживанием и/или дефицитом соли в результате предварительной терапии диуретиками. Терапию диуретиками следует прекратить за 2-3 дня до начала терапии Лизинопразидом. Если это невозможно, следует начинать лечение отдельными компонентами в низкой дозе (лизиноприл в дозе 5 мг).

Пациенты с почечной недостаточностью.

Лизинопразид нельзя применять в качестве начальной терапии пациентам с почечной недостаточностью.

Пациентам со слабой или умеренной почечной недостаточностью (клиренс креатинина больше 30 и меньше 80 мл/мин) Лизинопразид можно применять только после титрования дозы отдельных компонентов.

В данном случае рекомендованная доза лизиноприла, которая назначается в виде отдельного препарата, составляет 5-10 мг.

Пациенты пожилого возраста.

Известно, что эффективность и переносимость лизиноприла и гидрохлоротиазида при их одновременном назначении были одинаковыми как у пациентов пожилого возраста, так и у более молодых пациентов с артериальной гипертензией.

В диапазоне доз от 20 мг до 80 мг эффективность лизиноприла была одинаковой у пожилых (старше 65 лет) и более молодых пациентов с артериальной гипертензией. У пациентов пожилого возраста с артериальной гипертензией монотерапия лизиноприлом была также эффективна относительно снижения диастолического артериального давления, как и монотерапия гидрохлоротиазидом или атенололом. Если у пациента пожилого возраста наблюдается снижение функции почек, следует откорректировать начальную дозу лизиноприла.

Дети.

Препарат не применяют детям, так как безопасность и эффективность применение препарата детям (до 18 лет) не установлены.

Передозировка

Никакой особенной информации о лечении передозировки лизиноприлом/гидрохлоротиазидом нет.

Лизиноприл.

Симптомы: артериальная гипотензия, нарушение электролитного баланса, почечная недостаточность, циркуляторный шок, гипервентиляция, тахикардия, ускоренное сердцебиение, брадикардия, головокружение, беспокойство и кашель.

Гидрохлоротиазид.

Чаще всего наблюдаются симптомы, вызванные элиминацией электролитов (гипокалиемия, гипохлоремия, гипонатриемия) и дегидратацией в результате чрезмерного применения диуретиков: судороги; парез; почечная недостаточность; угнетение сознания, включая кому.

Симптомы: тахикардия, шок, слабость, спутанность сознания, головокружение, спазмы мышц, парестезия, истощение, расстройство сознания, тошнота, рвота, жажда, полиурия, олигурия, анурия, гипокалиемия, гипонатриемия, гипохлоремия, алкалоз, повышенный уровень азота мочевины в крови (в основном почечная недостаточность). При одновременном назначении сердечных гликозидов гипокалиемия может усилить сердечную аритмию.

Лечение: симптоматическая и поддерживающая терапия. Лечение препаратом Лизинопразид следует прекратить, и за пациентом необходимо установить тщательное наблюдение. Терапевтические меры зависят от характера и тяжести симптомов. Следует принять меры для предотвращения всасывания и для ускорения элиминации.

В случае развития тяжелой артериальной гипотензии пациента следует положить на спину, приподняв нижние конечности и быстро начать внутривенную инфузию физиологического раствора. Можно рассмотреть возможность лечения ангиотензином II (если это доступно). Как и все ингибиторы АПФ, лизиноприл может быть удален из общего кровотока путем гемодиализа. Следует избегать применения полиакрилнитриловой диализной мембраны с высокой гидравлической проницаемостью. Следует контролировать электролиты и креатинин сыворотки крови. Для лечения резистентной брадикардии показана установка кардиостимулятора. Следует проводить частый мониторинг основных показателей жизнедеятельности, электролитов и креатинина сыворотки крови.

Если в результате данных мер не был достигнут желаемый результат, необходимо внутривенное введение катехоламина. Брадикардия также может быть уменьшена путем приема атропина.

Побочные реакции

На фоне приема отдельных компонентов сообщалось о побочных реакциях, которые потенциально могут развиваться и на фоне приема препарата.

Побочные эффекты, обусловленные лизиноприлом и другими ингибиторами АПФ:

со стороны системы крови: лимфаденопатия, анемия, агранулоцитоз, угнетение деятельности костного мозга, гемолитическая анемия, лейкопения, тромбоцитопения, нейтропения, аутоиммунные заболевания;

со стороны сердечно-сосудистой системы: ощущение сердцебиения, тахикардия, артериальная гипотензия (включая ортостатическую гипотензию), нарушение мозгового кровообращения, феномен Рейно, инфаркт миокарда или инсульт, возможно, вследствие выраженной артериальной гипотензии у пациентов группы высокого риска;

со стороны психики: изменение настроения, нарушение сна, спутанность сознания, дезориентация;

со стороны нервной системы: головокружение, нарушение равновесия, парестезии, головная боль, нарушение вкуса, нарушение нюха;

со стороны органов слуха: вертиго;

со стороны дыхательной системы: кашель*, бронхоспазм, одышка, ринит, синусит, аллергический альвеолит, эозинофильная пневмония, инфекции верхних дыхательных путей;

со стороны пищеварительного тракта: диарея, рвота, тошнота, сухость во рту, глоссит, панкреатит, ангионевротический отек кишечника, абдоминальная боль, нарушение пищеварения, уменьшение аппетита, запор;

со стороны гепатобилиарной системы: гепатит, гепатоцеллюлярная или холестатическая желтуха, печеночная недостаточность**;

со стороны кожи: высыпания, гиперчувствительность, ангионевротический отек***, симптомокомплекс****, алопеция, крапивница, зуд, псориаз, усиленное потовыделение, ощущение жара, гиперемия кожи, тяжелые кожные нарушения (пемфигус, токсический эпидермальный некролиз, синдром Стивенса - Джонсона, мультиформная эритема, псевдолимфома кожи);

со стороны метаболизма: гипогликемия;

со стороны костно-мышечной системы: мышечные спазмы, мышечная слабость;

со стороны эндокринной системы: неадекватная секреция антидиуретического гормона;

со стороны мочевыделительной системы: олигурия/анурия, дисфункция почек, острая почечная недостаточность, протеинурия;

общие нарушения: повышенная утомляемость, астения, дискомфорт в груди;

со стороны репродуктивной системы: импотенция, гинекомастия;

лабораторные показатели*****: повышенная активность печеночных ферментов, повышение концентрации креатинина сыворотки крови, повышение мочевины крови, снижение содержания гемоглобина, снижение гематокрита, повышение билирубина сыворотки.

*Кашель, вызванный терапией ингибиторами АПФ, характеризуется как постоянный, непродуктивный, исчезает при отмене препарата. Это следует принимать во внимание проведении дифференциальной диагностики кашля.

**Очень редко сообщалось о пациентах, у которых нежелательное развитие гепатита приводило к печеночной недостаточности. Пациенты, у которых на фоне терапии развилась желтуха или значительно увеличилась активность печеночных ферментов, должны прекратить прием препарата и пройти надлежащее медицинское обследование.

***Сообщалось о единичных случаях ангионевротического отека лица, конечностей, губ, языка, голосовой щели и/или гортани.

****Сообщалось о развитии симптомокомплекса, который может включать один или несколько из таких симптомов: лихорадка, васкулит, миалгия, артралгия/артрит, положительные антинуклеарные антитела (АНА), повышение скорости оседания эритроцитов (СОЭ), эозинофилия и лейкоцитоз, высыпания, фотосенсибилизация или другие дерматологические проявления.

*****Наблюдалось незначительное повышение концентрации креатинина и мочевины сыворотки крови. Эти явления обычно обратимы при прекращении приема препарата. Сообщалось о незначительном снижении уровней гемоглобина и гематокрита, об угнетении костного мозга, проявляющегося анемией и/или тромбоцитопенией. Наблюдались гипер- или гипокалиемия и гипонатриемия. Сообщалось об единичных случаях повышения активности печеночных ферментов и/или содержания билирубина сыворотки, но связь с приемом препарата, содержащего лизиноприл и гидрохлоротиазид, не была установлена.

Сообщалось об отдельных случаях развития синкопе и боли в груди, но связь с приемом препарата, содержащего лизиноприл и гидрохлоротиазид, установить не удалось.

Есть сообщения о развитии нейропатии на фоне приема ингибиторов АПФ.

Побочные эффекты, обусловленные гидрохлоротиазидом:

инфекции и инвазии: сиалоденит;

со стороны иммунной системы: реакции гиперчувствительности, включая анафилактическую реакцию, шок;

со стороны системы крови: лейкопения, нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения, апластическая анемия, гемолитическая анемия, угнетение функции костного мозга;

з стороны метаболизма: анорексия; гипергликемия; глюкозурия; гиперурикемия, которая может провоцировать подагрические приступы у пациентов с асимптомным течением заболевания; нарушение баланса электролитов, включая гипонатриемию и гипокалиемию; гипомагниемия; гиперкальциемия; повышение уровней липидов крови; подагра; снижение толерантности к глюкозе, что может обусловить манифестацию латентного сахарного диабета; гипохлоремический алкалоз, который может индуцировать печеночную энцефалопатию или печеночную кому;

со стороны психики: беспокойство, депрессия, изменение настроения, нарушение сна, спутанность сознания, дезориентация, сонливость, нервозность;

со стороны нервной системы: головокружение, головная боль, судороги, парестезия;

со стороны органов зрения: ксантопсия, временное нарушение зрение;

со стороны органов слуха: вертиго;

со стороны сердечно-сосудистой системы: аритмия, ортостатическая артериальная гипотензия;

со стороны дыхательной системы: респираторный дистресс-синдром, включая пневмонит и отек легких;

со стороны пищеварительного тракта: раздражение слизистой оболочки желудка, запор, сухость во рту, ощущение жажды, тошнота, рвота;

со стороны гепатобилиарной системы: желтуха (желтуха, обусловленная внутрипеченочным холестазом), панкреатит, холецистит;

со стороны кожи: васкулит, некротизирующий ангиит, токсический эпидермальный некролиз, синдром Стивенса - Джонсона, реакции фоточувствительности, сыпь, экзема, кожные волчанкоподобные реакции, реактивация кожных проявлений системной красной волчанки, крапивница, пурпура;

со стороны костно-мышечной системы: мышечные спазмы и боль;

со стороны мочеполовой системы: почечная недостаточность, дисфункция почек и интерстициальный нефрит, половые расстройства;

общие нарушения: истощение.

Срок годности

3 года.

Условия хранения

Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С.

Хранить в недоступном для детей месте.

Упаковка

По 10 таблеток в блистере, по 1, 2 или 3 блистера в коробке.

Категория отпуска

По рецепту.

Производитель

ООО «АСТРАФАРМ».

Местонахождение производителя и адрес места внедрения его деятельности

08132, Украина, Киевская обл., Киево-Святошинский р-н, г. Вишневое, ул. Киевская, 6.

Інші медикаменти цього ж виробника

ЛЕВОЦЕТИРИЗИН-АСТРАФАРМ — UA/16127/01/01

Форма: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 5 мг по 10 у блістері, по 1 або по 2 блістери у коробці з картону

ЦИПРОФЛОКСАЦИН-АСТРАФАРМ — UA/16650/01/01

Форма: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 500 мг № 10 (10х1) у блістері

ЛОРАТАДИН — UA/2610/01/01

Форма: таблетки по 10 мг по 10 таблеток у блістері; по 1 або 10 блістерів в коробці з картону

АМОКСИЦИЛІН-АСТРАФАРМ — UA/15532/01/02

Форма: капсули по 500 мг № 7 (7х1), № 14 (7х2) у блістерах

ФОСФОМІЦИН — UA/17168/01/01

Форма: гранули для орального розчину по 3 г у саше, по 1 саше у коробці