Капотіазид®

Інструкція по застосуванню

для медичного застосування лікарського засобу

КАПОТІАЗИД®

(CAPOTIAZIDE®)

Склад

діючі речовини: 1 таблетка містить: каптоприлу у перерахуванні на 100 % речовину 50 мг, гідрохлортіазиду у перерахуванні на 100 % речовину 12,5 мг;

допоміжні речовини: повідон; лактоза, моногідрат; кальцію стеарат; крохмаль картопляний; кремнію діоксид колоїдний безводний (аеросил).

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору, круглої форми з плоскою поверхнею, з однією або двома рисками та фаскою.

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати інгібіторів АПФ. Каптоприл і діуретики.

Код АТХ С09В А01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Комбінований антигіпертензивний препарат. Каптоприл, що входить до складу препарату, інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), пригнічує утворення ангіотензину II, перешкоджає його судинозвужувальній дії та стимулюючому впливу на секрецію альдостерону в надниркових залозах. Знижує загальний периферичний судинний опір, артеріальний тиск, зменшує перед - та після навантаження на міокард, знижує тиск у правому передсерді та в малому колі кровообігу.

Гідрохлортіазид виявляє помірно виражений діуретичний ефект, збільшуючи виведення з організму іонів натрію, хлору, калію та рідини. Зменшує вміст іонів натрію у судинній стінці, знижуючи її чутливість до вазоконстрикторних впливів і посилюючи тим самим антигіпертензивний ефект каптоприлу.

Фармакокінетика.

Каптоприл швидко всмоктується після перорального прийому, максимальна концентрація у сироватці крові досягається приблизно через 1 годину після прийому. Мінімальне всмоктування - приблизно 75 %. Пік концентрації у плазмі крові досягається протягом 60-90 хвилин. Наявність їжі у шлунково-кишковому тракті зменшує всмоктування приблизно на 30-40 %. З білками плазми крові зв'язується приблизно 25-30 % препарату, що циркулює. Період напіввиведення незміненого каптоприлу з плазми крові становить приблизно 2 години.

Понад 95 % прийнятої дози препарату виводиться з сечею протягом 24 годин; 40-50 % становить препарат у незміненому вигляді, решту складають незмінені метаболіти. Порушення функції нирок може призвести до накопичення препарату.

Дослідження на тваринах показали, що каптоприл не проникає через гематоенцефалічний бар'єр.

Всмоктування гідрохлортіазиду при пероральному прийомі відбувається швидко. Середня тривалість періоду напіврозпаду у плазмі крові при прийомі препарату натще становить від 5 до 15 годин. Гідрохлортіазид швидко виводиться нирками і ( > 95 %) виводиться з сечею у незміненому вигляді.

Клінічні характеристики

Показання

Лікування артеріальної гіпертензії.

Протипоказання

- Гіперчутливість до діючих речовин або допоміжних речовин лікарського засобу, та до будь-яких інших інгібіторів АПФ або похідних сульфонамідів.

- Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку під час лікування інгібіторами АПФ.

- Спадковий/ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

- Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).

- Тяжкі порушення функції печінки.

- Вагітні та жінки, що планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

- Двобічний стеноз ниркових артерій, який впливає на гемодинаміку, або стеноз артерій єдиної нирки, який є істотним для гемодинаміки.

- Порфірія.

- Анурія.

- Резистентна до лікування гіпокаліємія або гіперкальціємія.

-Рефрактерна гіпонатріємія.

- Симптомна гіперурикемія (подагра).

- Одночасне застосування аліскірен-вмісних препаратів пацієнтам із цукровим діабетом або порушенням ниркової функції (ШКФ< 60 мл/хв/1,73м2).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

КАПТОПРИЛ

Калійзберігаючі діуретики або харчові добавки з калієм. Інгібітори АПФ зменшують втрату калію, що спричинена прийомом діуретиків. Калійзберігаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, тріамтерен або амілорід), добавки з калієм або замінники солі, що містять калій, можуть призвести до гіперкаліємії. При одночасному застосуванні на тлі наявної гіпокаліємії їх варто застосовувати з великою обережністю і частим моніторингом концентрації калію у сироватці крові.

Діуретики (тіазидні або петльові діуретики): існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії внаслідок дегідратації, що спричинена прийомом високих доз діуретиків при призначенні каптоприлу. Гіпотензивний ефект можна зменшити шляхом відміни діуретиків, збільшенням вживання рідини і солі, зменшенням початкових доз каптоприлу. Тим не менш, ніякої клінічно значущої взаємодії відзначено не було у специфічних дослідженнях з гідрохлортіазидом і фуросемідом.

Інші антигіпертензивні препарати: каптоприл безпечно поєднується з іншими антигіпертензвними препаратами, що широко застосовуються (наприклад,
β-адреноблокаторами і блокаторами кальцієвих каналів пролонгованої дії). Сумісне застосування з цими препаратами може збільшити гіпотензивний ефект каптоприлу. Одночасний прийом з нітрогліцерином, іншими нітратами або іншими вазодилататорами слід призначати з обережністю.

Альфа-адреноблокатори: одночасне застосування з α-адреноблокаторами може посилювати гіпотензивний ефект каптоприлу і підвищувати ризик розвитку ортостатичної гіпотензії.

Лікування гострого інфаркту міокарда: каптоприл можна застосовувати разом з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічному дозуванні), тромболітиками,
β-адреноблокаторами та/або нітратами у пацієнтів з інфарктом міокарда.

Трициклічні антидепресанти/нейролептики: інгібітори АПФ можуть посилювати гіпотензивний ефект деяких трициклічних антидепресантів і нейролептиків, що може призводити до ортостатичної гіпотензії.

Алопуринол, прокаінамід, цитостатичні та імунодепресивні лікарські засоби: сумісне застосування з інгібіторами АПФ може призвести до підвищеного ризику розвитку лейкопенії, особливо якщо останні застосовувати у дозах вище рекомендованих.

Літій: паралельне використання інгібіторів АПФ і літію може спричинити тимчасове підвищення рівня літію в сироватці крові та інтоксикацію літієм. Супутній прийом інгібіторів АПФ та тіазидних діуретиків може додатково збільшити рівні літію в сироватці крові та підвищити ризик інтоксикації літієм. Не рекомендується прийом каптоприлу з літієм. Якщо така комбінація є необхідною для пацієнта, слід здійснювати ретельний моніторинг рівнів літію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Симпатоміметики: можуть зменшувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ, тому пацієнтам слід проводити ретельний моніторинг рівня АТ (артеріального тиску).

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП): описано, що інгібітори АПФ та НПЗП здійснюють додатковий ефект на збільшення рівнів калію в сироватці крові, що може спричинити порушення функції нирок. Зазвичай цей ефект є оборотним. Рідко може мати місце гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок, наприклад, пацієнти літнього віку або зневоднені пацієнти. Введення НПЗП може знизити антигіпертензивний ефект інгібітору АПФ.

Гіпоглікемічні препарати: фармакологічні дослідження показали, що інгібітори АПФ, каптоприл включно, можуть потенціювати гіпоглікемічний ефект інсуліну і пероральних гіпоглікемічних лікарських засобів, таких як похідні сульфонілсечовини у хворих на цукровий діабет. У випадку виникнення такої взаємодії може стати необхідним зниження дози гіпоглікемічних лікарських засобів.

ГІДРОХЛОРТІАЗИД

Амфотерицин В (парентеральні лікарські форми), карбеноксолон, кортикостероїди, кортикотропін (АКТГ) або стимулювальні послаблювальні засоби: гідрохлортіазид може посилювати електролітний дисбаланс, у тому числі гіпокаліємію.

Солі кальцію: може виникати підвищення концентрації кальцію у сироватці крові за рахунок зниження його екскреції при введенні одночасно з тіазидними діуретиками.

Серцеві глікозиди: існує підвищений ризик прояву токсичності серцевих глікозидів, що пов'язаний з гіпокаліємією, яка спричинена тіазидними діуретиками.

Холестеринамін і колестипол: можуть погіршувати або знижувати абсорбцію гідрохлортіазиду. Сульфонамідні діуретики слід приймати не менше ніж за 1 годину до прийому або через 4-6 годин після прийому цих препаратів.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарину хлорид): ефект цих препаратів може потенціюватися гідрохлортіазидом.

Лікарські засоби, дія яких пов'язана зі шлуночковою тахікардією типу «пірует»: через ризик розвитку гіпоглікемії, гідрохлортіазид слід з обережністю застосовувати одночасно з лікарськими засобами, дія яких пов'язана зі шлуночковою тахікардією типу «пірует», наприклад деякі антиаритмічні засоби, деякі нейролептики.

Карбамазепін: одночасний прийом карбамазепіну з гідрохлортіазидом був пов'язаний з розвитком симптоматичної гіпонатріємії. Під час такого лікування необхідно контролювати рівень електролітів. Якщо є така можливість, слід назначити інший клас діуретиків.

КОМБІНАЦІЯ КАПТОПРИЛУ І ГІДРОХЛОРТІАЗИДУ

Літій: зворотне підвищення концентрації літію у сироватці крові і його токсичність відзначалися під час одночасного прийому з інгібіторами АПФ. Одночасне застосування з тіазидними діуретиками може підвищити ризик розвитку токсичності літію та посилити вже існуючий ризик розвитку токсичності літію, що пов'язаний з інгібіторами АПФ. Тому одночасне застосування комбінації каптоприла з гідрохлортіазидом і літію не рекомендується, і у випадку доведеної необхідності такого спільного прийому необхідно проводити ретельний моніторинг сироваткової концентрації літію.

Нестероїдні протизапальні лікарські засоби: сумісно з інгібіторами АПФ можуть чинити адитивний ефект на збільшення сироваткового рівня калію і тому погіршувати функцію нирок. Зазвичай ці ефекти оборотні. Рідко може виникати гостра ниркова недостатність у пацієнтів з порушенням функції нирок, зокрема у пацієнтів літнього віку або пацієнтів з дегідратацією. Тривале застосування нестероїдних протизапальних лікарських засобів може знижувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ, а також зменшити діуретичну, натрійуретичну і антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків.

Алкоголь, барбітурати, наркотики або антидепресанти. Можуть посилювати ортостатичну артеріальну гіпотензію.

Протидіабетичні препарати (пероральні цукрознижувальні препарати та інсулін): на тлі лікування тіазидами можливе зниження глюкозотолерантності. Може виникнути потреба у зміні дозування. Метформін застосовувати з обережністю з огляду на ризик лактатного ацидозу за рахунок можливої зумовленої гідрохлортіазидом функціональної ниркової недостатності.

Пресорні аміни (наприклад, адреналін): можливе ослаблення ефекту пресорних амінів, але не тією мірою, яка виключила б їх застосування.

Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол): може виникнути потреба у корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлортіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Імовірна поява необхідності у збільшенні дози пробенециду або сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біперіден): через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.

Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат): тіазиди можуть зменшувати виведення нирками цитотоксичних лікарських препаратів і потенціювати їх мієлосупресорний ефект.

Метилдопа: повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлортіазиду та метилдопи.

Циклоспорин: при одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватися гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри.

Вплив лікарських засобів на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості застосування»).

Йодовмісні контрастні засоби: у випадку індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Бета-блокатори та діазоксид: одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлортіазиду, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діазоксиду.

Амантадин: тіазиди, в тому числі гідрохлортіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Лікарські засоби, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові.

Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлортіазид приймати одночасно з препаратами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові (наприклад, глікозиди наперстянки та антиаритмічні лікарські засоби), та наступних препаратів, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію) (у тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруетної тахікардії:

- антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

- антиаритмічні засоби класу ІІІ (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

- деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);

- інші лікарські засоби (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внурішньовенного введення).

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) інгібіторами АПФ, блокаторами рецепторів ангіотензину II або аліскіреном асоційована з підвищенним ризиком гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з монотерапією, тому їх комбіноване застосування не рекомендується.

Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід використовувати одночасно для пацієнтів з діабетичною нефропатією.

Особливості застосування

Комбінований препарат у фіксованих дозах показаний пацієнтам, артеріальний тиск яких не може адекватно контролюватись тільки каптоприлом або гідрохлортіазидом окремо.

КАПТОПРИЛ

Артеріальна гіпотензія: виникає рідко у хворих з неускладненою гіпертензією.

Симптоми артеріальної гіпотензії частіше зустрічаються у пацієнтів з гіпертонічною хворобою, у яких водно-електролітний баланс знижений у наслідок терапії діуретиками, дієти з низьким вмістом натрію, діареї, блювання або гемодіалізу. Перш ніж назначити інгібітори АПФ, необхідно відкоригувати водно-електролітний баланс, та прийняти рішення про призначення мінімально ефективної дози препарату.

Як і з будь-яким іншим антигіпертензивними засобами, інтенсивне зниження артеріального тиску у хворих з ішемічними серцево-судинними або цереброваскулярними захворюваннями може підвищити ризик розвитку інфаркту міокарда або інсульту. Якщо виникає артеріальна гіпотензія, пацієнту необхідно надати горизонтальне (лежачи на спині) положення. Може бути необхідним збільшення об'єму циркулюючої крові, шляхом внутрішньовенного введення 0,9 % розчину натрію хлориду.

Артеріальна гіпертензія. Пацієнти із серцевою недостатністю також є в групі ризику виникнення симптоматичної гіпотензії при застосуванні інгібіторів АПФ. Тому даним пацієнтам рекомендовано призначити каптоприл з нижчої початкової дози. Підвищення дози інгібіторів АПФ і діуретиків слід проводити під ретельним наглядом лікаря.

Реноваскулярна гіпертензія: існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії або ниркової недостатності у пацієнтів з білатеральним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки, які приймають інгібітори АПФ. У таких пацієнтів терапію слід розпочинати з низьких доз, під пильним медичним наглядом і обережним титруванням і моніторингом функції нирок.

Ангіоневротичний набряк: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, глотки та/або гортані були зареєстровані у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, включаючи каптоприл. Ангіоневротичний набряк може виникати у будь-який час прийому препарату в період лікування. У випадку розвитку набряку необхідно негайно припинити прийом каптоприлу і розпочати відповідне лікування. Пацієнта необхідно госпіталізувати та встановити нагляд протягом щонайменше 12-24 години до повного зникнення симптомів. Для пацієнтів негроїдної раси є характерним підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Пацієнти, які мають ангіоневротичний набряк, не пов'язаний з прийомом інгібіторів АПФ в анамнезі, можуть мати підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку під час прийому інгібіторів АПФ. Інтестинальний ангіоневротичний набряк рідко зустрічається у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ. У таких пацієнтів проявлявся абдомінальний біль (з нудотою і блюванням, або без них); у деяких випадках без попереднього розвитку ангіоневротичного набряку обличчя і з нормальним рівнем С-1 естерази. Ангіоневротичний набряк був діагностований за допомогою процедур, що включали у себе абдомінальне КТ-сканування або ультразвукове обстеження, або під час операції. Симптоми зникали після припинення прийому інгібіторів АПФ. Інтестинальний ангіоневротичний набряк слід включати у диференційну діагностику пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, та мають скарги на абдомінальний біль.

Кашель: під час терапії інгібіторами АПФ у пацієнтів може виникати стійкий непродуктивний кашель, що зникає після припинення лікування.

Печінкова недостатність: у рідкісних випадках прийом інгібіторів АПФ був пов'язаний з синдромом, який розпочинається з холестатичної жовтяниці і швидко прогресує до некрозу печінки і (іноді) призводить до летального наслідку. Механізм цього синдрому невідомий. Пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, у яких розвилася жовтяниця або помітне підвищення рівня печінкових ферментів, необхідно припинити прийом інгібіторів АПФ і звернутися до лікаря.

Гіперкаліємія: у деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у тому числі Каптоприл®, спостерігається підвищення рівня калію у сироватці крові. До групи ризику розвитку гіперкаліємії відносяться пацієнти з нирковою недостатністю, цукровим діабетом, особи, які приймають калійзберігаючі діуретики, харчові добавки з калієм, а також пацієнти, які приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію у сироватці крові (наприклад гепарин). Якщо прийом вище вказаних препаратів на тлі прийому інгібіторів АПФ є необхідним, потрібно проводити контроль рівня калію у сироватці крові.

Літій: комбінація літію та каптоприлу не рекомендована (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Стеноз аорти і мітрального клапану/обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія / кардіогенний шок: інгібітори АПФ слід з обережністю застосовувати пацієнтам з обструкцією клапана і вихідного відділу лівого шлуночка, їх застосування слід уникати у випадку кардіогенного шоку і значних гемодинамічних порушень.

Нейтропенія/агранулоцитоз: повідомлялося про випадки нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок, при відсутності інших факторів, нейтропенія спостерігається рідко. З особливою обережністю препарат слід назначати пацієнтам з колагенозами, пацієнтам, які проходять курс лікування імунодепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих станів, особливо на тлі наявного порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, що не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. При прийомі препарату таким пацієнтам слід проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів у крові та їх диференційний підрахунок (до лікування, кожні 2 тижні протягом перших трьох місяців терапії і періодично надалі) та попередити хворого про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції (наприклад підвищення температури, біль у горлі). У разі виникнення нейтропенії (кількість нейтрофілів < 1000 мм3) застосування препарату слід припинити. Після припинення терапії каптоприлом у більшості пацієнтів кількість нейтрофілів швидко повертається до нормального рівня.

Протеїнурія: у пацієнтів з порушеною функцією нирок або у тих, хто приймає відносно високі дози каптоприлу (більше 150 мг/добу), можливий розвиток протеїнурії. Рівень білка в сечі більше 1 г на добу було зареєстровано приблизно у 0,7 % пацієнтів, які отримували каптоприл. Нефротоксичний синдром діагностований у 20 % пацієнтів з протеїнурією. У більшості випадків протеїнурія зникала протягом 6 місяців після відміни препарату. Параметри функції нирок, такі як рівень азоту сечовини і креатиніну, змінювався рідко. У хворих із порушеною функцією нирок необхідно проводити визначення рівню білка в сечі до початку лікування та періодично контролювати його під час терапії препаратом.

Анафілактоїдні реакції: у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, можливий розвиток стійких, таких, що загрожують життю анафілактоїдних реакцій. Тому лікування інгібіторами АПФ слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які проходять подібні заходи десенсибілізації.

Анафілактоїдні реакції під час високопроточного діалізу/аферезу ліпопротеїдів низької щільності: у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час проходження гемодіалізу із застосуванням високопроточних мембран, можливий розвиток стійких анафілактоїдних реакцій. Розвитку цих реакцій можна уникнути шляхом заміни діалізних мембран на мембрани іншого типу або прийому антигіпертензивних засобів іншого класу.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення аферезу ліпопротеїдів низької щільності можливий розвиток стійких анафілактоїдних реакцій. Розвитку цих реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення застосування інгібіторів АПФ перед кожним аферезом.

Хірургічні втручання/анестезія: у пацієнтів, які піддаються серйозним хірургічним втручанням або анестезії препаратами, що знижують артеріальний тиск, може розвинутися артеріальна гіпотензія. Артеріальну гіпотензію, що виникла у такому випадку, потрібно відкоригувати за допомогою збільшення об'єму циркулюючої крові шляхом введення додаткового об'єму рідини.

Пацієнти з цукровим діабетом: інгібітори АПФ слід приймати з обережністю пацієнтам з цукровим діабетом, які приймають пероральні протидіабетичні засоби або інсулін, а також регулярно проводити контроль рівня глюкози крові, особливо протягом першого місяця лікування.

Застосування інгібіторів АПФ, у тому числі каптоприлу, пацієнтам негроїдної раси є менш ефективним для зниження артеріального тиску, ніж пацієнтам іншої раси, внаслідок переважання низьких фракцій реніну.

ГІДРОХЛОРТІАЗИД

Ниркова недостатність: препарат слід з обережністю застосовувати при порушенні функції нирок, оскільки тіазидні діуретики можуть призвести до азотемії. Також можлива кумуляція препарату. При прогресуванні захворювання нирок, що характеризуються підвищенням рівня залишкового азоту крові, слід ретельним чином оцінити доцільність продовження терапії і у випадку необхідності - припинити лікування.

Печінкова недостатність: слід з обережністю застосовувати препарат при порушенні функції печінки або при прогресуючих захворюваннях печінки, оскільки тіазидні діуретики можуть спричинити порушення водно-електролітного балансу, що у свою чергу, може призвести до швидкого розвитку печінкової коми.

Метаболічні та ендокринні порушення: при лікуванні тіазидами можливе зниження глюкозотолерантності. Може виникати необхідність у модифікації доз протидіабетичних засобів, у тому числі інсуліну. На тлі терапії тіазидами може маніфестувати латентний цукровий діабет.

Із застосуванням тіазидних діуретиків було пов'язано підвищення рівня холестерину і тригліцеридів.

У деяких пацієнтів, які приймають тіазиди, може виникати гіперурикемія або загострення подагри.

Порушення електролітного балансу: у випадку застосування діуретичної терапії необхідно проводити періодичний моніторинг рівня електролітів у сироватці крові.

Тіазиди, у тому числі і гідрохлортіазид, можуть викликати водно-електролітний дисбаланс (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Попереджувальними симптомами, які свідчать про наявність водно-електролітного дисбалансу, є сухість у роті, спрага, слабкість, в'ялість, сонливість, стурбованість, біль у м'язах або судоми, м'язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, а також шлунково-кишкові розлади, такі як нудота і блювання.

Хоча одночасне застосування з каптоприлом зменшує ризик розвитку гіпокаліємії, спричиненої гідрохлортіазидом, до групи підвищеного ризику розвитку гіпокаліємії відносяться пацієнти з цирозом печінки, підвищеним діурезом, недостатнім пероральним заміщенням втрати електролітів, а також особи, які отримують терапію глюкокортикостероїдами або адренокортикотропним гормоном.

У спекотну пору року у пацієнтів, схильних до набряків, може виникнути гіпонатріємія, зазвичай помірна і така, що не потребує лікування.

Тіазиди можуть знижувати ниркову екскрецію кальцію і, таким чином, спричиняти коливання або незначне підвищення концентрації кальцію. Тому перед проведенням визначення функціонального стану паращитовидних залоз застосування препарату слід припинити.

Антидопінговий тест: гідрохлортіазид, який входить до цього препарату, може давати позитивний результат при проведенні антидопінгового тесту.

Інше: реакції гіперчутливості можуть виникати у пацієнтів з наявністю або відсутністю випадків розвитку алергії або бронхіальної астми в анамнезі. Повідомлялося про можливий розвиток або загострення системного червоного вовчака.

Гостра міопія і вторинна гостра закритокутова глаукома: лікарські засоби, що містять сульфаніламід або його похідні, можуть викликати ідіосинкразію, яка призводить до транзиторної міопії і гострої закритокутової глаукоми. Гідрохлортіазид є похідним сульфаніламіду, однак до цього часу повідомлялося лише про окремі випадки виникнення закритокутової глаукоми на тлі застосування гідрохлортіазиду. До симптомів цього захворювання відносяться різке зниження гостроти зору або біль в очах. Як правило, ці симптоми розвиваються через кілька годин або кілька тижнів після початку терапії цим препаратом. Якщо залишити гостру закритокутову глаукому без лікування, це може призвести до необоротної втрати зору у пацієнта. При виявленні такого симптому, перш за все, слід якомога швидше відмінити терапію цим препаратом. Якщо після цього внутрішньоочний тиск залишається неконтрольований, можна розглянути доцільність медикаментозного або хірургічного лікування. Фактори ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми можуть включати наявність в анамнезі алергії на сульфаніламід або пеніцилін.

Препарат може впливати на результати наступних лабораторних аналізів:

− препарат може знижувати рівень зв'язаного з білками йоду у плазмі крові;

− лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;

− препарат здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

КОМБІНАЦІЯ КАПТОПРИЛУ І ГІДРОХЛОРТІАЗИДУ

Вагітність. Препарат не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим препаратом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити та замінити іншим лікарським засобом, що дозволений до застосування вагітним.

Ризик розвитку гіпокаліємії: комбінація інгібіторів АПФ і тіазидів не виключає можливості розвитку гіпокаліємії. Необхідно проводити регулярний моніторинг рівня калію у крові.

Комбінація з літієм: одночасне застосування каптоприлу з літієм не рекомендується через посилення токсичності останнього (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лактоза: у зв'язку з наявністю у складі препарату Капотіазид® лактози пацієнтам з рідкісними спадковими порушеннями переносимості лактози, галактози, дефіциту лактази Лапа або глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід приймати цей лікарський засіб.

Пацієнти, які отримують одночасну терапію інгібіторами АПФ і МРМ (мішень рапаміцину у ссавців) інгібіторами (наприклад, темсіролімус, сіролімус, еверолімус), можуть мати підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку.

Якщо терапія, яка включає подвійну блокаду, вважається абсолютно необхідною, то це має відбуватися тільки під наглядом лікаря та ретельним моніторингом функції нирок, електролітів і артеріального тиску.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Лікарський засіб не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.

Препарат у період годування груддю не слід призначати.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних лікарських засобів, здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами може погіршуватися, особливо на початку лікування або у випадку зміни дозування, а також у поєднанні з алкоголем. Ці ефекти залежать від індивідуальної чутливості пацієнта.

Спосіб застосування та дози

Капотіазид® слід приймати за 1 годину до їди, в один прийом, або розділивши добову дозу на 2 прийоми.

Дози слід добирати індивідуально відповідно до клінічної картини захворювання.

Початкова доза становить ½ таблетки (25 мг каптоприлу та 6,25 мг гідрохлортіазиду) 1 раз на добу. У разі необхідності посилення гіпотензивного ефекту дозу Капотіазиду можна збільшити до 1 таблетки (50 мг каптоприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду) на добу. Очікуваний терапевтичний ефект настає повністю через 6-8 тижнів після початку лікування. Коректування дози слід проводити із 6-тижневими інтервалами, якщо клінічні прояви не потребують більш швидкої зміни дозування. При недостатньому зниженні артеріального тиску у схему лікування можна включити додатково каптоприл і гідрохлортіазид у вигляді окремих препаратів. При цьому добова доза каптоприлу не повинна перевищувати 150 мг, гідрохлортіазиду - 50 мг.

Оскільки каптоприл і гідрохлортіазид виводяться з організму переважно нирками, при порушенні їх функції рівень останніх може збільшуватися, тому рекомендується зниження дози або збільшення інтервалу між прийомами. При показниках креатинінового кліренсу 30-80 мл/хв: початкова доза становить 25 мг/6,25 мг 1 раз на добу, вранці.

Поєднання каптоприл/гідрохлортіазид протипоказане пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс < 30 мл/хв).

Для пацієнтів з порушенням водно-сольового обміну, пацієнтів літнього віку, з цукровим діабетом початкова доза становить 25 мг/6,25 мг 1 раз на добу.

Після досягнення бажаного терапевтичного ефекту дозу препарату зменшувати до мінімально ефективної.

Діти.

Даних щодо застосування препарату дітям немає.

Передозування

Симптоми: зниження діурезу, електролітний дисбаланс, важка гіпотонія, пригнічення свідомості, включаючи кому, судоми, парези, порушення серцевого ритму, брадикардія, ниркова недостатність, тахікардія, шок, слабкість, запаморочення, спазми м'язів, парестезія, виснаження, нудота, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, відхилення у лабораторних показниках: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові.

Лікування: необхідно приймати відповідні міри для попередження абсорбції (наприклад, промивання шлунку і введення сорбентів) і прискорення елімінації препарату. У випадку виникнення артеріальної гіпотонії хворому необхідно надати горизонтальне положення з припіднятими ногами і рекомендується якомога швидше ввести рідину та електроліти (калій, натрій, магній). Дуже важливо проводити постійний моніторинг показників балансу рідини і електролітів.

Каптоприл може бути виведений з циркулюючої крові шляхом гемодіалізу. Ступінь виведення гідрохлортіазиду шляхом гемодіалізу не встановлений.

Побічні реакції

Для визначення частоти розвитку побічних реакцій використовується наступна класифікація: часто (>1/100, <1/10), нечасто (>1/1000, <1/100), рідко (>1/10000, <1/1000) і дуже рідко (<1/10000).

Каптоприл

З боку системи крові і лімфатичної системи: дуже рідко - нейтропенія/агранулоцитоз, панцитопенія, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок, анемія (включаючи апластичну і гемолітичну анемію), тромбоцитопенія, лімфаденопатія, еозинофілія, аутоімунні захворювання та/або позитивні ANA-титри, лейкопенія.

З боку обміну речовин і харчування: рідко - анорексія; дуже рідко - гіперкаліємія, гіпокаліємія.

Психічні розлади: часто - порушення сну; дуже рідко - сплутаність свідомості, депресія.

З боку нервової системи: часто - порушення смаку, запаморочення; рідко - сонливість, головний біль, парестезії; дуже рідко - цереброваскулярні порушення, включаючи інсульт або синкопе.

З боку органів зору: дуже рідко - нечіткість зору.

З боку серцево-судинної системи: нечасто - тахікардія або тахіаритмія, стенокардія, пальпітація, артеріальна гіпотензія, синдром Рейно, припливи, блідість; дуже рідко - зупинка серця, кардіогенний шок.

З боку органів дихання, грудної клітки, середостіння: часто - сухий подразнювальний (непродуктивний) кашель, диспное; дуже рідко - бронхоспазм, риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

З боку шлунково-кишкового тракту: часто - нудота, блювання, подразнення шлунка, абдомінальний біль, діарея, запори, сухість у роті; рідко - стоматит/афтозні виразки, інтерстиціальний ангіоневротичний набряк; дуже рідко - глосит, пептична виразка, панкреатит.

Гепатобіліарні розлади: дуже рідко - порушення функції печінки, холестаз (включаючи жовтяницю), гепатит (включаючи некроз), підвищення рівня печінкових ферментів і білірубіну.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: часто - свербіж з висипанням та без висипання, алопеція; нечасто - ангіоневротичний набряк; дуже рідко - кропив'янка, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, фоточутливість, еритродермія, пемфігоїдні реакції і ексфоліативний дерматит.

З боку м'язів і сполучної тканини: дуже рідко - міалгія, артралгія.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: рідко - порушення функції нирок (включаючи ниркову недостатність), поліурія, олігоурія, збільшення частоти сечовипускання; дуже рідко - нефротичний синдром.

З боку репродуктивних органів і молочних залоз: дуже рідко - імпотенція, гінекомастія.

Загальні розлади: нечасто - біль у груднині, підвищена втомлюваність, нездужання, дуже рідко - гарячка, слабкість.

Лабораторні показники: дуже рідко - протеїнурія, еозинофілія, збільшення концентрації калію у сироватці крові, зниження концентрації натрію у сироватці крові, підвищення рівня азоту сечовини, сироваткового креатиніну і білірубіну, зниження рівня гемоглобіну, гематокриту, лейкоцитів, тромбоцитів, позитивні ANA-титри, збільшення ШОЕ, хибно-позитивний результат аналізу сечі на ацетон.

Гідрохлортіазид

Інфекції та інвазії: сіалоаденіт.

З боку крові і лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку.

Порушення метаболізму і харчування: анорексія, гіперкаліємія, глюкозурія, гіперурикемія, електролітний дисбаланс (включаючи гіпонатріємію і гіпокаліємію), підвищення рівня холестерину і тригліцеридів, гіпомагніємія, гіперглікемія, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому, гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання, зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету.

Психічні розлади: стурбованість, депресія, порушення сну, нервозність, сплутаність свідомості, дезорієнтація, зміни настрою.

З боку нервової системи: втрата апетиту, парестезії, запаморочення, головний біль, судоми, сонливість.

З боку органів зору: ксантопсія, перехідна нечіткість зору, гостра міопія і вторинна гостра закритокутова глаукома.

З боку органів слуху і лабіринту: вертиго.

З боку серцево-судинної системи: ортостатична гіпотензія, серцеві аритмії; некротичний ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт).

З боку органів дихання, органів грудної клітки і середостіння: респіраторний дистрес (включаючи пневмоніт і набряк легень).

З боку шлунково-кишкового тракту: подразнення шлунка, діарея, запор, панкреатит, сухість у роті, відчуття спраги, нудота, блювання.

Гепатобіліарні розлади: жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця), холецистит.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: реакції фоточутливості, висипання, шкірні прояви вовчакоподібного синдрому, реактивації червоного шкірного вовчака, кропив'янка, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз, шок, пурпура, синдром Стівенса-Джонса.

З боку м'язів і сполучної тканини: м'язовий спазм, м'язовий біль.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит.

Загальні розлади: гарячка, слабкість, статеві розлади.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері, 2 блістери в пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ПАТ «Київмедпрепарат».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 139.

ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению лекарственного средства

КАПОТИАЗИД

(CAPOTIAZIDE®)

Состав

действующие вещества: 1 таблетка содержит: каптоприла в перерасчете на 100 % вещество 50 мг, гидрохлортиазида в перерасчете на 100 % вещество 12,5 мг;

вспомогательные вещества: повидон; лактоза, моногидрат; кальция стеарат; крахмал картофельный; кремния диоксид коллоидный безводный (аэросил).

Лекарственная форма. Таблетки.

Основные физико-химические свойства: таблетки белого или почти белого цвета, круглой формы с плоской поверхностью, с одной или двумя рисками и фаской.

Фармакотерапевтическая группа. Комбинированные препараты ингибиторов АПФ. Каптоприл и диуретики.

Код АТХ С09В А01.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Комбинированный антигипертензивный препарат. Каптоприл, который входит в состав препарата, ингибитор ангиотензинпревращающего фермента (АПФ), угнетает образование ангиотензина II, препятствует его сосудосуживающему действию и стимулирующему влиянию на секрецию альдостерона в надпочечниках. Снижает общее периферическое сосудистое сопротивление, артериальное давление, уменьшает пред- и пост-нагрузку на миокард, снижает давление в правом предсердии и в малом круге кровообращения.

Гидрохлортиазид демонстрирует умеренно выраженный диуретический эффект, увеличивая выведение из организма ионов натрия, хлора, калия и жидкости. Уменьшает содержание ионов натрия в сосудистой стенке, снижая ее чувствительность к вазоконстрикторным влияниям и усиливая тем самым антигипертензивный эффект каптоприла.

Фармакокинетика.

Каптоприл быстро всасывается после перорального приема, максимальная концентрация в сыворотке крови достигается приблизительно через 1 час после приема. Минимальное всасывание - приблизительно 75 %. Пик концентрации в плазме крови достигается в течение 60-90 минут. Наличие пищи в желудочно-кишечном тракте уменьшает всасывание примерно на 30-40 %. С белками плазмы крови связывается 25-30 % циркулирующего препарата. Период полувыведения неизмененного каптоприла из плазмы крови составляет около 2 часов.

Больше 95 % принятой дозы препарата выводится с мочой в течение 24 часов; 40-50 % составляет препарат в неизменном виде, остаток составляют неизменные метаболиты.

Нарушение функции почек может привести к накоплению препарата в организме.

Исследования на животных показали, что каптоприл не проникает через гематоэнцефалический барьер.

Всасывание гидрохлортиазида при перориальном приеме происходит быстро. Средняя длительность периода полураспада в плазме крови при приеме препарата натощак составляет от 5 до 15 часов. Гидрохлортиазид быстро выводится почками, и (> 95 %) выводится с мочой в неизмененном виде.

Клинические характеристики

Показания

Лечение артериальной гипертензии.

Противопоказания

- Гиперчувствительность к активным веществам или к вспомогательным компонентам лекарственного средства, а также к каким-либо другим ингибиторам АПФ или производным сульфонамида.

- Наличие в анамнезе ангионевротического отека во время лечения ингибиторами АПФ.

- Наследственный/идиопатический ангионевротический отек.

- Тяжелые нарушения функции почек (клиренс креатинина < 30 мл/мин).

- Тяжелые нарушения функции печени.

- Беременные и женщины, которые планируют забеременеть (см. раздел «Применение в период беременности или кормления грудью»).

- Двусторонний стеноз почечных артерий, который влияет на гемодинамику, или стеноз артерий единственной почки, который является существенным для гемодинамики.

- Порфирия.

- Анурия.

- Резистентная к лечению гипокалиемия или гиперкальциемия.

- Рефрактерная гипонатриемия.

- Симптомная гиперурикемия (подагра).

- Одновременное применение алискирен-содержащих препаратов пациентам с сахарным диабетом или нарушением функции почек (СКФ <60 мл/мин/1,73м2).

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий

КАПТОПРИЛ

Калийсберегающие диуретики или пищевые добавки с калием. Ингибиторы АПФ уменьшают потерю калия, вызванную применением диуретиков. Калийсберегающие диуретики (например, спиронолактон, триамтерен или амилорид), добавки с калием или заменители соли, содержащие калий, могут привести к гиперкалиемии. При одновременном применении на фоне имеющейся гипокалиемии их следует применять с большой осторожностью и с частым мониторингом концентрации калия в сыворотке крови.

Диуретики (тиазидные или петлевые диуретики): существует риск развития артериальной гипотензии вследствие дегидратации, вызванной приемом высоких доз диуретиков при назначении каптоприла. Гипотензивный эффект можно уменьшить путем отмены диуретиков, увеличения потребления жидкости и соли, уменьшения начальных доз каптоприла. Тем не менее, никаких клинически значимых взаимодействий не было выявлено в специфических исследованиях с гидрохлортиазидом и фуросемидом.

Другие антигипертензивные препараты: каптоприл безопасно сочетается с другими широко применяемыми антигипертензивными препаратами (например, β-адреноблокаторами и блокаторами кальциевых каналов пролонгированного действия). Совместное применение с этими препаратами может повысить гипотензивный эффект каптоприла. Совместное применение с нитроглицерином, другими нитратами или другими вазодилататорами следует назначать с осторожностью.

Альфа-адреноблокаторы: совместное применение с α-адреноблокаторами может усиливать гипотензивный эффект каптоприла и повышать риск развития ортостатической гипотензии.

Лечение острого инфаркта миокарда: каптоприл можно применять совместно с ацетилсалициловой кислотой (в кардиологической дозировке), тромболитиками,
β-адреноблокаторами и/или нитратами у пациентов с инфарктом миокарда.

Трициклические антидепрессанты/нейролептики: ингибиторы АПФ могут усиливать гипотензивный эффект некоторых трициклических антидепрессантов и нейролептиков, что может приводить к возникновению ортостатической гипотензии.

Аллопуринол, прокаинамид, цитостатические или иммунодепрессивные лекарственные средства: совместное применение с ингибиторами АПФ может привести к повышенному риску развития лейкопении, особенно если последние применяются в дозах выше рекомендованных.

Литий: параллельное использование ингибиторов АПФ и лития может вызвать временное повышение уровня лития в сыворотке крови и интоксикацию литием. Одновременное применение ингибиторов АПФ и тиазидных диуретиков может дополнительно увеличить уровни лития в сыворотке крови и повысить риск интоксикации литием. Не рекомендуется прием каптоприла с литием. Если такая комбинация необходима для пациента, следует осуществлять тщательный мониторинг уровня лития в сыворотке крови (см. раздел «Особенности применения»).

Симпатомиметики: могут снижать антигипертензивный эффект ингибиторов АПФ, поэтому пациентам следует проводить тщательный мониторинг уровня АД (артериального давления).

Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП): описано, что ингибиторы АПФ и НПВП осуществляют дополнительный эффект на повышение уровня калия в сыворотке крови, что может привести к нарушению функции почек. Обычно этот эффект является обратимым. Редко может иметь место острая почечная недостаточность, особенно у пациентов с нарушениями функции почек, например, пациенты пожилого возраста или обезвоженные пациенты. Введение НПВП может снизить антигипертензивный эффект ингибитора АПФ.

Гипогликемические препараты: фармакологические исследования показали, что ингибиторы АПФ, включая каптоприл, могут потенцировать гипогликемический эффект инсулина и пероральных гипогликемических лекарственных средств, таких как производные сульфонилмочевины у больных сахарным диабетом. В случае возникновения такого взаимодействия может потребоваться снижение дозы гипогликемических лекарственных средств.

ГИДРОХЛОРТИАЗИД

Амфотерицин В (парентеральные лекарственные формы), карбеноксолон, кортикостероиды, кортикотропин (АКТГ) или стимулирующие слабительные средства: гидрохлортиазид может усиливать электролитный дисбаланс, в частности гипокалиемию.

Соли кальция: может возникать повышение концентрации кальция в сыворотке крови за счет снижения его экскреции при введении одновременно с тиазидными диуретиками.

Сердечные гликозиды: существует повышенный риск проявления токсичности сердечных гликозидов, что связано с гипокалиемией, вызванной тиазидными диуретиками.

Холестеринамин и колестипол: могут ухудшать или снижать абсорбцию гидрохлортиазида. Сульфонамидные диуретики следует принимать не менее чем за 1 час до приема или через 4-6 часов после приема этих препаратов.

Недеполяризирующие миорелаксанты (например, тубокурарина хлорид): эффект этих препаратов может потенцироваться гидрохлортиазидом.

Лекарственные средства, действие которых связано с желудочковой тахикардией типа «пируэт»: из-за риска развития гипогликемии, гидрохлортиазид следует с осторожностью применять при совместном применении с лекарственными средствами, действие которых связано с желудочковой тахикардией типа «пируэт», например некоторые антиаритмические средства, некоторые нейролептики.

Карбамазепин: совместное применение карбамазепина с гидрохлортиазидом было связано с развитием симптоматической гипонатриемии. Во время такого лечения необходимо контролировать уровень электролитов. Если возможно, следует назначить другой класс диуретиков.

КОМБИНАЦИЯ КАПТОПРИЛА И ГИДРОХЛОРТИАЗИДА

Литий: обратимое повышение концентрации лития в сыворотке крови его токсичность отмечали во время совместного применения с ингибиторами АПФ. Совместное применение тиазидных диуретиков может повысить риск проявления токсичности лития и усилить уже существующий риск развития токсичности лития, связанный с ингибиторами АПФ. Поэтому совместное применение комбинации каптоприла с гидрохлортиазидом и лития не рекомендуется и, в случае доказанной необходимости такого совместного применения следует проводить тщательный мониторинг сывороточной концентрации лития.

Нестероидные противовоспалительные лекарственные средства: совместно с ингибиторами АПФ могут оказывать аддитивный эффект на увеличение сывороточного уровня калия и поэтому ухудшать функцию почек. Обычно эти эффекты обратимы. Редко может возникать острая почечная недостаточность у пациентов с нарушенной функцией почек, в частности у пожилых пациентов или пациентов с дегидратацией. Длительное применение нестероидных противовоспалительных лекарственных средств может снизить антигипертензивный эффект ингибиторов АПФ, а также снизить диуретическое, натрийуретическое и антигипертензивное действие тиазидных диуретиков.

Алкоголь, барбитураты, наркотики или антидепрессанты. Могут усиливать ортостатическую АГ.

Противодиабетические препараты (пероральные сахароснижающие препараты и инсулин): на фоне лечения тиазидами возможно снижение глюкозотолерантности. Может возникнуть необходимость в изменении дозировки. Метформин применять с осторожностью, учитывая риск лактатного ацидоза за счет возможной обусловленной гидрохлортиазидом функциональной почечной недостаточности.

Прессорные амины (например, адреналин): возможно ослабление эффекта прессорных аминов, но не в той мере, которая исключила бы их применение.

Антиподагрические средства (пробенецид, сульфинпиразон и аллопуринол): может возникнуть необходимость в коррекции дозы урикозурических средств, поскольку гидрохлортиазид может повышать уровень мочевой кислоты в сыворотке крови. Вероятно появление необходимости в увеличении дозы пробенецида или сульфинпиразона. При одновременном применении тиазидов возможно повышение частоты реакций гиперчувствительности к аллопуринолу.

Антихолинергические средства (например, атропин, бипериденом): из-за ослабления моторики желудочно-кишечного тракта и уменьшения скорости эвакуации из желудка биодоступность диуретиков тиазидного типа возрастает.

Цитотоксические средства (например, циклофосфамид, метотрексат): тиазиды могут уменьшать выведение почками цитотоксических лекарственных препаратов и усиливать их миелосупрессивный эффект.

Метилдопа: сообщалось об отдельных случаях возникновения гемолитической анемии при одновременном применении гидрохлортиазида и метилдопы.

Циклоспорин: при одновременном применении циклоспорина может усиливаться гиперурикемия и возрастать риск осложнений вроде подагры.

Влияние лекарственных средств на результаты лабораторных анализов. Из-за влияния на обмен кальция тиазиды могут влиять на результаты оценки функции паращитовидных желез (см. раздел «Особенности применения»).

Йодсодержащие контрастные средства: в случае индуцированной диуретиками дегидратации повышается риск развития острой почечной недостаточности, преимущественно при применении высоких доз йодсодержащих контрастных средств. Пациенты нуждаются в регидратации до введения йодсодержащих препаратов.

Бета-блокаторы и диазоксид: одновременное применение тиазидных диуретиков, в том числе гидрохлортиазида, с бета-блокаторами может повышать риск гипергликемии. Тиазидные диуретики, включая гидрохлортиазид, могут усиливать гипергликемический эффект диазоксида.

Амантадин: тиазиды, в том числе гидрохлортиазид, могут увеличивать риск побочных эффектов, вызванных амантадином.

Лекарственные средства, на эффекты которых влияют изменения уровня калия в сыворотке крови.

Рекомендуется периодический мониторинг уровня калия в сыворотке крови и ЭКГ-обследование, если гидрохлортиазид принимать одновременно с препаратами, на эффекты которых влияют изменения уровня калия в сыворотке крови (например, гликозиды наперстянки и антиаритмические лекарственные средства) и следующих препаратов, вызывающих полиморфную тахикардию пируэтного типа (желудочковой тахикардии) (в том числе некоторые антиаритмические средства), поскольку гипокалиемия является фактором, который способствует развитию пируэтной тахикардии:

- антиаритмические средства класса Iа (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);

- антиаритмические средства класса III (амиодарон, соталол, дофетилид, ибутилид);

- некоторые нейролептики (например, тиоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, циамемазин, сульпирид, сультоприд, амисульпирид, тиаприд, пимозид, галоперидол, дроперидол);

- другие лекарственные средства (например, бепридил, цизаприд, дифеманил, эритромицин для внутривенного введения, галофантрин, мизоластин, пентамидин, терфенадин, винкамин для внутривенно введения).

Двойная блокада ренин-ангиотензиновой системы (РААС) ингибиторами АПФ, блокаторами рецепторов ангиотензина II или алискиреном ассоциированная с повышенным риском гипотензии, гиперкалиемии и снижения функции почек (в том числе острой почечной недостаточности) по сравнению с монотерапией, поэтому их комбинированное применение не рекомендуется.

Ингибиторы АПФ и блокаторы рецепторов ангиотензина II не следует использовать одновременно для пациентов с диабетической нефропатией.

Особенности применения

Комбинированный препарат в фиксированных дозах показан пациентам, у которых артериальное давление не может адекватно контролироваться только каптоприлом или гидрохлортиазидом отдельно.

КАПТОПРИЛ

Артериальная гипотензия: редко гипотензия возникает у больных с неосложненной гипертензией.

Симптомы артериальной гипотензии чаще всего встречаются у пациентов с гипертонической болезнью, у которых водно-электролитный баланс снижен вследствие терапии диуретиками, диеты с низким содержанием натрия, диареи, рвоты или гемодиализа. Перед назначением ингибиторов АПФ, следует откорректировать водно-электролитный баланс, а также принять решение о назначении минимальной эффективной дозы препарата.

Как и с любыми другими антигипертензивными средствами, интенсивное снижение артериального давления у больных с ишемическими сердечно-сосудистыми или цереброваскулярными заболеваниями может повысить риск развития инфаркта миокарда или инсульта. Если возникает артериальная гипотензия, пациент должен быть помещен в горизонтальное (лежа на спине) положение. Может потребоваться увеличение объема циркулирующей крови путем внутривенного введения 0,9 % раствора натрия хлорида.

Артериальная гипертензия. Пациенты с сердечной недостаточностью также в группе риска возникновения симптоматической гипотензии при применении ингибиторов АПФ. Поэтому данным пациентам рекомендовано назначить каптоприл с низкой начальной дозы. Повышение дозы ингибиторов АПФ и диуретиков следует проводить под наблюдением врача.

Реноваскулярная гипертензия: существует повышенный риск развития артериальной гипотензии или почечной недостаточности у пациентов с билатеральным стенозом почечной артерии или стенозом артерии единственной функционирующей почки, которые принимают ингибиторы АПФ. У таких пациентов терапию следует начинать с низких доз, под тщательным медицинским наблюдением и осторожным титрованием и мониторингом функции почек.

Ангионевротический отек: ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, глотки и/или гортани был зарегистрирован у пациентов, принимавших ингибиторы АПФ, включая каптоприл. Ангионевротический отек может возникать в любое время на протяжении лечения препаратом. В случае развития отека следует немедленно прекратить применение каптоприла и начать соответствующее лечение. Пациента необходимо госпитализировать и установить наблюдение в течение, по крайней мере, 12-24 часов до полного исчезновения симптомов. Для пациентов негроидной расы характерный повышенный риск развития ангионевротического отека. Пациенты с ангионевротическим отеком, не связанным с приемом ингибиторов АПФ в анамнезе, могут иметь повышенный риск развития ангионевротического отека во время приема ингибиторов АПФ. Интестинальный ангионевротический отек редко встречался у пациентов, принимавших ингибиторы АПФ. У таких пациентов проявлялась абдоминальная боль (с тошнотой и рвотой, или без них); в некоторых случаях без предшествующего ангионевротического отека лица и с нормальным уровнем С-1 эстеразы. Ангионевротический отек был диагностирован с помощью процедур, которые включали в себя абдоминальное КТ-сканирование или ультразвуковое обследование, или во время операции. Симптомы исчезали после прекращения приема ингибиторов АПФ. Интестинальный ангионевротический отек следует включать в дифференциальную диагностику пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, которые жалуются на абдоминальную боль.

Кашель: во время терапии ингибиторами АПФ у пациентов может возникать стойкий непродуктивный кашель, который исчезает после прекращения лечения.

Печеночная недостаточность: в редких случаях прием ингибиторов АПФ был связан с синдромом, который начинается с холестатической желтухи и быстро прогрессирует до некроза печени и (иногда) приводит к летальному исходу. Механизм этого синдрома неизвестен. Пациентам, получающим ингибиторы АПФ, у которых развилась желтуха или заметное повышение уровня печеночных ферментов, следует прекратить применение ингибиторов АПФ и обратиться к врачу.

Гиперкалиемия: у некоторых пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, в том числе Каптоприл, наблюдается повышение уровня калия в сыворотке крови. К группе риска развития гиперкалиемии относятся пациенты с почечной недостаточностью, сахарным диабетом, лица, принимающие калийсберегающие диуретики, пищевые добавки с калием, а также пациенты, которые принимают другие лекарственные средства, повышающие уровень калия в сыворотке крови (например, гепарин). Если прием вышеупомянутых препаратов на фоне лечения ингибиторами АПФ необходим, следует проводить регулярный контроль уровня калия в сыворотке крови.

Литий: комбинация лития и каптоприла не рекомендуется (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).

Стеноз аорты и митрального клапана / обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия / кардиогенный шок: ингибиторы АПФ следует с осторожностью применяться пациентам с обструкцией клапана и выходного отдела левого желудочка, их применения следует избегать в случае кардиогенного шока и значительных гемодинамических нарушений.

Нейтропения/агранулоцитоз: сообщалось о случаях нейтропении, агранулоцитоза, тромбоцитопении и анемии у пациентов, которые принимали ингибиторы АПФ. У пациентов с нормальной функцией почек, при отсутствии других факторов, нейтропения наблюдается редко. Крайне осторожно препарат следует назначать больным с коллагенозами, пациентам, которые проходят курс лечения иммунодепрессантами, принимают аллопуринол или прокаинамид, а также при сочетании этих состояний, особенно на фоне имеющегося нарушения функции почек. У некоторых таких пациентов развиваются тяжелые инфекции, которые не всегда поддаются интенсивной терапии антибиотиками. При применении препарата таким пациентам следует проводить периодический контроль количества лейкоцитов в крови и их дифференциальный подсчет (до лечения, каждые 2 недели в течение первых трех месяцев терапии и периодически в дальнейшем) и предупредить больного о необходимости сообщать о любых признаках инфекции (например, повышение температуры, боль в горле). При возникновении нейтропении (количество нейтрофилов < 1000/мм3) применение препарата следует прекратить. После прекращения терапии каптоприлом у большинства больных количество нейтрофилов быстро возвращается до нормального уровня.

Протеинурия: у пациентов с нарушением функции почек или у тех, которые принимают относительно высокие дозы каптоприла (больше 150 мг/сутки), возможно развитие протеинурии. Содержание белка в моче больше 1 г в сутки было зарегистрировано приблизительно у 0,7 % пациентов, которые получали каптоприл. Нефротический синдром диагностирован у 20 % пациентов с протеинурией. В большинстве случаев протеинурия исчезала в течение 6 месяцев после отмены препарата. Параметры функции почек, такие как уровень азота мочевины и креатинина, изменялись редко. У больных с нарушением функции почек следует проводить определение содержания белка в моче до начала лечения и периодически контролировать его во время терапии препаратом.

Анафилактоидные реакции: у пациентов, которые принимают ингибиторы АПФ во время проведения десенсибилизации аллергеном из яда перепончатокрылых, возможное развитие стойких жизнеугрожающих анафилактоидних реакций. Поэтому лечение ингибиторами АПФ следует применять с осторожностью пациентам, которые проходят подобные процедуры десенсибилизации.

Анафилактоидные реакции во время высокопроточного диализа/афереза липопротеинов низкой плотности: у пациентов, которые принимают ингибиторы АПФ во время прохождения гемодиализа с использованием высокопроточных мембран, возможно развитие стойких анафилактоидных реакций. Развития этих реакций можно избежать путем замены диализных мембран на мембраны другого типа или приема антигипертензивных средств другого класса.

У пациентов, которые принимают ингибиторы АПФ, во время проведения афереза липопротеинов низкой плотности возможно развитие стойких анафилактоидных реакций. Развития этих реакций можно избежать путем временного прекращения приема ингибиторов АПФ перед каждым аферезом.

Хирургические вмешательства/анестезия: у пациентов, которые подвергаются серьезным хирургическим вмешательствам или анестезии препаратами, которые снижают артериальное давление, может развиваться артериальная гипотензия. Артериальную гипотензию, которая возникла в таком случае, следует откорректировать с помощью увеличения объема циркулирующей крови путем введения дополнительного объема жидкости.

Пациенты с сахарным диабетом: ингибиторы АПФ следует применять с осторожностью больным сахарным диабетом, которые принимают пероральные противодиабетические средства или инсулин, а также регулярно проводить контроль уровня глюкозы в крови, особенно в течение первого месяца лечения.

Применение ингибиторов АПФ, в том числе каптоприла, пациентам негроидной расы является менее эффективными для снижения артериального давления, чем пациентам другой расы, в результате преобладания низких фракций ренина.

ГИДРОХЛОРТИАЗИД

Почечная недостаточность: препарат следует применять с осторожностью при нарушении функции почек, поскольку тиазидные диуретики могут привести к азотемии. Также возможна кумуляция препарата. При прогрессировании заболеваний почек, которые характеризуются повышением уровня остаточного азота крови, следует тщательным образом оценить целесообразность продолжения терапии и в случае необходимости - прекратить лечение.

Печеночная недостаточность: следует с осторожностью применять препарат при нарушении функции печени или при прогрессирующих заболеваниях печени, поскольку тиазидные диуретики могут вызывать нарушение водно-электролитного баланса, что, в свою очередь, может привести к быстрому развитию печеночной комы.

Метаболические и эндокринные нарушения: при лечении тиазидами возможно снижение глюкозотолерантности. Может возникнуть необходимость в модификации доз противодиабетических средств, в том числе инсулина. На фоне терапии тиазидами может манифестировать латентный сахарный диабет.

С применением тиазидных диуретиков было связанно повышение уровня холестерина и триглицеридов.

У некоторых пациентов, принимающих тиазиды, может возникнуть гиперурикемия или обострение подагры.

Нарушение электролитного баланса: в случае применения диуретической терапии следует проводить периодический мониторинг уровня электролитов в сыворотке крови.

Тиазиды, в том числе и гидрохлортиазид, могут вызвать водно-электролитный дисбаланс (гипокалиемия, гипонатриемия и гипохлоремический алкалоз). Предупреждающими симптомами, которые свидетельствуют о наличии водно-электролитного дисбаланса, являются сухость во рту, жажда, слабость, вялость, сонливость, беспокойство, боль в мышцах или судороги, мышечная слабость, артериальная гипотензия, олигурия, тахикардия, а также желудочно-кишечные расстройства, такие как тошнота и рвота.

Хотя одновременное применение с каптоприлом уменьшает риск развития гипокалиемии, вызванной гидрохлортиазидом, к группе повышенного риска развития гипокалиемии относятся пациенты с циррозом печени, повышенным диурезом, недостаточным пероральным замещением потери электролитов, а также лица, которые получают терапию глюкокортикостероидами или адренокортикотропным гормоном.

В жаркую погоду у пациентов, склонных к отекам, может возникнуть гипонатриемия, обычно умеренная и не требующая лечения.

Тиазиды могут снижать почечную экскрецию кальция и, таким образом, вызывать колебание или незначительное повышение концентрации кальция. Поэтому перед проведением определения функционального состояния паращитовидных желез применение препарата следует прекратить.

Антидопинговый тест: гидрохлортиазид, который содержится в этом препарате, может давать положительный результат при проведении антидопингового теста.

Другое: реакции гиперчувствительности могут возникать у пациентов с наличием или отсутствием случаев развития аллергии или бронхиальной астмы в анамнезе. Сообщалось о возможном развитии или обострении системной красной волчанки.

Острая миопия и вторичная острая зактрытоугольная глаукома: лекарственные средства, которые содержат сульфаниламид или его производные, могут вызывать идиосинкразию, которая приводит к транзиторной миопии и острой закрытоугольной глаукоме. Гидрохлортиазид является производным сульфаниламида, однако до этого времени сообщалось лишь об отдельных случаях возникновения острой закрытоугольной глаукомы на фоне применения гидрохлортиазида. К симптомам этого заболевания относятся резкое снижение остроты зрения или боль в глазах. Как правило, эти симптомы развиваются через несколько часов или несколько недель после начала терапии этим препаратом. Если оставить острую закрытоугольную глаукому без лечения, это может привести к необратимой потере зрения у пациента. При выявлении такого симптома, прежде всего, следует как можно быстрее отменить терапию этим препаратом. Если после этого внутриглазное давление остается неконтролируемым, можно рассмотреть целесообразность медикаментозного или хирургического лечения. Факторы риска развития острой закрытоугольной глаукомы могут включать наличие в анамнезе аллергии на сульфаниламид или пенициллин.

Препарат может влиять на результаты следующих лабораторных анализов:

- препарат может снижать уровень связанного с белками йода в плазме крови;

- лечение следует прекратить перед проведением лабораторного обследования для оценки функции паращитовидных желез;

- препарат способен повышать концентрацию свободного билирубина в сыворотке крови.

КОМБИНАЦИЯ КАПТОПРИЛА И ГИДРОХЛОРТИАЗИДА

Беременность. Препарат не следует применять беременным или женщинам, которые планируют забеременеть. Если во время лечения этим средством подтверждается беременность, его применение следует немедленно прекратить и заменить другим лекарственным средством, разрешенным к применению беременным.

Риск развития гипокалиемии: комбинация ингибиторов АПФ и тиазидов не исключает возможность развития гипокалиемии. Следует проводить регулярный мониторинг концентрации калия в крови.

Комбинация с литием: одновременное применение каптоприла с литием не рекомендуется из-за усиления токсичности последнего (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).

Лактоза: в связи с наличием в составе препарата Капотиазид лактозы пациентам с редкостными наследственными нарушениями переносимости галактозы, дефицитом лактазы Лаппа или глюкозо-галактозной мальабсорбцией не следует принимать это лекарственное средство.

Пациенты, которые получают одновременную терапию ингибиторами АПФ и МРМ (мишень рапамицина у млекопитающих) ингибиторами (например, темсиролимус, сиролимус, эверолимус), могут иметь повышенный риск развития ангионевротического отека.

Если терапия, которая включает двойную блокаду, считается абсолютно необходимой, то это должно происходить только под наблюдением врача и тщательным мониторингом функции почек, электролитов и артериального давления.

Применение в период беременности или кормления грудью.

Лекарственное средство не следует применять беременным или женщинам, которые планируют забеременеть. Если во время лечения этим препаратом подтверждается беременность, его применение следует немедленно прекратить и заменить другим лекарственным средством, разрешенным к применению беременным.

Препарат в период кормления грудью не следует назначать.

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами.

Как и при применении других антигипертензивных лекарственных средств, способность управлять автотранспортом или работать с другими механизмами может ухудшаться, особенно в начале лечения или в случае изменения дозирования, а также в сочетании с алкоголем. Эти эффекты зависят от индивидуальной чувствительности пациента.

Способ применения и дозы

Капотиазид следует принимать за 1 час до еды, в один приём или разделив суточную дозу на 2 приема.

Дозы подбирать индивидуально, в соответствии с клинической картиной заболевания.

Начальная доза составляет ½ таблетки (25 мг каптоприла и 6,25 мг гидрохлортиазида) 1 раз в день. При необходимости усиления гипотензивного эффекта дозу Капотиазида можно увеличить до 1 таблетки (50 мг каптоприла и 12,5 мг гидрохлортиазида) в сутки. Ожидаемый терапевтический эффект наступает полностью через 6-8 недель после начала лечения. Корректировку дозы следует проводить с 6-недельными интервалами, если клинические проявления не потребуют более быстрого изменения дозирования. При недостаточном снижении артериального давления в схему лечения можно включить дополнительно каптоприл и гидрохлортиазид в виде отдельных препаратов. При этом суточная доза каптоприла не должна превышать 150 мг, гидрохлортиазида - 50 мг.

Поскольку каптоприл и гидрохлортиазид выводятся из организма преимущественно почками, при нарушении их функции уровень последних может увеличиваться, поэтому рекомендуется снижение дозы или увеличение интервала между приемами. При показателях креатининового клиренса 30-80 мл/мин: начальная доза составляет
25 мг/6,25 мг 1 раз в сутки, утром.

Сочетание каптоприл/гидрохлортиазид противопоказано пациентам с тяжелой почечной недостаточностью (клиренс креатинина < 30 мл/мин).

Для пациентов с нарушением водно-солевого обмена, пациентов пожилого возраста, с сахарным диабетом начальная доза составляет 25 мг/6,25 мг 1 раз день сутки.

После достижения желаемого терапевтического эффекта дозу препарата уменьшать до минимально эффективной.

Дети.

Данных о применении препарата детям нет.

Передозировка

Симптомы: снижение диуреза, электролитный дисбаланс, тяжелая гипотония, угнетение сознания, включая кому, судороги, парезы, нарушения сердечного ритма, брадикардия, почечная недостаточность, тахикардия, шок, слабость, головокружение, спазмы мышц, парестезия, истощение, тошнота, рвота, жажда, полиурия, олигурия, анурия, отклонения в лабораторных показателях: гипокалиемия, гипонатриемия, гипохлоремия, алкалоз, повышенный уровень азота мочевины в крови.

Лечение: следует принять соответствующие меры для предупреждения абсорбции (например, промывание желудка и введение сорбентов) и ускорения элиминации препарата. В случае возникновения артериальной гипотонии больному следует придать горизонтальное положение с приподнятыми ногами и рекомендуется как можно быстрее ввести жидкость и электролиты (калий, натрий, магний). Очень важно проводить постоянный мониторинг показателей баланса жидкости и электролитов.

Каптоприл может быть выведен из циркулирующей крови путем гемодиализа. Степень выведения гидрохлортиазида путем гемодиализа не установлена.

Побочные реакции

Для определения частоты развития побочных реакций используется следующая классификация: часто (> 1/100, < 1/10), нечасто (> 1/1000, < 1/100), редко (> 1/10000,
< 1/1000) и очень редко (< 1/10000).

Каптоприл

Со стороны системы крови и лимфатической системы: очень редко − нейтропения/агранулоцитоз, панцитопения, особенно у пациентов с нарушенной функцией почек, анемия (включая апластическую и гемолитическую анемию), тромбоцитопения, лимфоаденопатия, эозинофилия, аутоимунные заболевания и/или положительные ANA-титры, лейкопения.

Со стороны обмена веществ и питания: редко − анорексия; очень редко − гиперкалиемия, гипогликемия.

Психические расстройства: часто − нарушения сна; очень редко − спутанность сознания, депрессия.

Со стороны нервной системы: часто − нарушение вкуса, головокружение; редко − сонливость, головная боль, парестезии; очень редко − цереброваскулярные нарушения, включая инсульт или синкопе.

Со стороны органов зрения: очень редко − нечеткость зрения.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: нечасто − тахикардия или тахиаритмия, стенокардия, пальпитация, артериальная гипотензия, синдром Рейно, приплывы, бледность; очень редко − остановка сердца, кардиогенный шок.

Со стороны органов дыхания, грудной клетки и средостения: часто − сухой, раздражающий (непродуктивный) кашель и диспноэ; очень редко − бронхоспазм, ринит, аллергический альвеолит/эозинофильная пневмония.

Со стороны желудочно-кишечного тракта: часто − тошнота, рвота, раздражение желудка, абдоминальная боль, диарея, запор, сухость во рту; редко − стоматит/афтозные язвы, интерстициальный ангионевротический отек; очень редко − глоссит, пептическая язва, панкреатит.

Гепатобилиарные расстройства: очень редко − нарушения функции печени и холестаз (включая желтуху), гепатит (включая некроз), повышение уровня печеночных ферментов и билирубина.

Со стороны кожи и подкожной клетчатки: часто − зуд с сыпью или без сыпи, аллопеция; нечасто − ангионевротический отек; очень редко − крапивница, синдром Стивенса-Джонсона, мультиформная эритема, фоточувствительность, эритродермия, пемфигоидные реакции и эксфолиативный дерматит.

Со стороны мышц и соединительной ткани: очень редко − миалгия, артралгия.

Со стороны почек и мочевыводящих путей: редко − нарушения функции почек (включая почечную недостаточность), полиурия, олигурия, увеличение частоты мочеиспускания; очень редко − нефротический синдром.

Со стороны репродуктивных органов и молочных желез: очень редко − импотенция, гинекомастия.

Общие расстройства: нечасто − боль в груди, повышенная утомляемость, недомогание; очень редко - горячка, слабость.

Лабораторные показатели: очень редко − протеинурия, эозинофилия, увеличение концентрации калия в сыворотке крови, снижение концентрации натрия в сыворотке крови, повышение уровня азота мочевины, сывороточного креатинина и билирубина, снижение уровня гемоглобина, гематокрита, лейкоцитов, тромбоцитов, положительные ANA-титры, увеличение СОЭ, ложно-положительный результат анализа мочи на ацетон.

Гидрохлортиазид

Инфекции и инвазии: сиалоаденит.

Со стороны крови и лимфатической системы: лейкопения, нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения, апластическая анемия, гемолитическая анемия, угнетение функции костного мозга.

Нарушения метаболизма и питания: анорексия, гипергликемия, глюкозурия, гиперурикемия, электролитный дисбаланс (включая гипонатриемию и гипокалиемию), повышение уровня холестерина и триглицеридов, гипомагниемия, гипергликемия, гипохлоремический алкалоз, что может индуцировать печеночную энцефалопатию или печеночную кому, гиперурикемия, что может провоцировать подагрические приступы у пациентов с асимптомным течением заболевания, снижение глюкозотолерантности, что может привести манифестацию латентного сахарного диабета.

Психические расстройства: беспокойство, депрессия, нарушение сна, нервозность, спутанность сознания, дезориентация, изменения настроения.

Со стороны нервной системы: потеря аппетита, парестезии, головокружение, головная боль, судороги, сонливость.

Со стороны органов зрения: ксантопсия, переходящая нечеткость зрения, острая миопия и вторичная острая закрытоугольная глаукома.

Со стороны органов слуха и лабиринта: вертиго.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: ортостатическая гипотонзия, сердечные аритмии; некротический ангиит (васкулит, кожный васкулит).

Со стороны органов дыхания, органов грудной клетки и средостения: респираторный дистресс (включая пневмонит и отек легких).

Со стороны пищеварительного тракта: раздражение желудка, диарея, запор, панкреатит, сухость во рту, жажда, тошнота, рвота.

Гепатобилиарные расстройства: желтуха (внутрипеченочная холестатическая желтуха), холецистит.

Со стороны кожи и подкожной клетчатки: реакции фоточувствительности, сыпь, кожные проявления волчанкоподобного синдрома, реактивация красной кожной волчанки, крапивница, анафилактические реакции, токсический эпидермальный некролиз, шок, пурпура, синдром Стивенса-Джонса.

Со стороны мышц и соединительной ткани: мышечный спазм, мышечная боль.

Со стороны почек и мочевыводящих путей: нарушение функции почек, интерстициальный нефрит.

Общие расстройства: лихорадка, слабость, половые расстройства.

Срок годности. 2 года.

Условия хранения. Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С. Хранить в недоступном для детей месте.

Упаковка. По 10 таблеток в блистере, 2 блистера в пачке.

Категория отпуска. По рецепту.

Производитель. ПАО «Киевмедпрепарат».

Местонахождение производителя и его адрес места осуществления деятельности. Украина, 01032, г. Киев, ул. Саксаганского, 139.