Ізоніазид

Інструкція по застосуванню

для медичного застосування лікарського засобу

ІЗОНІАЗИД

(ISONIAZID)

Склад

діюча речовина: ізоніазид;

1 таблетка містить ізоніазиду (у перерахуванні на суху речовину) 100 мг або 200 мг;

допоміжні речовини: повідон, крохмаль кукурудзяний, кросповідон, кальцію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 100 мг: таблетки круглої форми, білого або майже білого кольору, з двоопуклою поверхнею;

таблетки по 200 мг: таблетки круглої форми, білого або майже білого кольору, з плоскою поверхнею, зі скошеними краями (з фаскою) і рискою.

Фармакотерапевтична група. Протитуберкульозні засоби. Код АТХ J04A C01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ізоніазид має високу бактеріостатичну активність до мікобактерій туберкульозу, що активно розмножуються, менш ефективний до бактерій, що перебувають у спокої. Механізм його дії пов'язаний з пригніченням синтезу міколієвих кислот з довгим ланцюгом, які є компонентами клітинної оболонки мікобактерій. Препарат затримує ріст мікобактерій у людини в концентрації 0,03 мкг/мл. На інші поширені збудники інфекційних захворювань препарат вираженого хіміотерапевтичного впливу не чинить.

Фармакокінетика.

Добре всмоктується із травного тракту, легко проникає крізь гематоенцефалічний бар'єр і виявляється у різних тканинах і рідинах організму. Після прийому внутрішньо максимальна концентрація в крові спостерігається через 1-4 години, туберкулостатична концентрація в крові після прийому в разовій дозі утримується 6-24 години.

Виводиться в основному нирками. За кількістю виділеного із сечею активного ізоніазиду відносно прийнятої дози пацієнти належать до «повільних» і «швидких» інактиваторів. До першої категорії відносять пацієнтів, у яких із сечею виділяється до 10 % ізоніазиду на добу, до другої - понад 10 % на добу.

Період напіввиведення ізоніазиду в плазмі крові при швидкому ацетилюванні - 0,5-1,6 години, при повільному - 2-4 години, при нирковій недостатності - 2-5 годин, при тяжкій нирковій недостатності - 5-7 годин.

Клінічні характеристики

Показання

· У комбінації з 3-4 іншими протитуберкульозними препаратами − для лікування активного туберкульозу усіх форм і локалізацій;

· як монотерапія − для лікування латентної туберкульозної інфекції та профілактики туберкульозу в осіб, які були або є у близькому контакті з хворими на туберкульоз.

Протипоказання

· Підвищена чутливість до ізоніазиду або до інших компонентів препарату;

· епілепсія, схильність до судомних нападів;

· тяжкі психози (у т.ч. в анамнезі);

· поліомієліт (у т.ч. раніше перенесений);

· токсичний гепатит в анамнезі внаслідок застосування похідних гідразину ізонікотинової кислоти (фтивазид);

· гостра печінкова та/або ниркова недостатність;

· виражений атеросклероз;

· у дозах понад 10 мг/кг маси тіла при легенево-серцевій недостатності ІІІ ступеня, артеріальній гіпертензії ІІ-ІІІ стадії, ішемічній хворобі серця, захворюваннях нервової системи, хронічній нирковій недостатності, гепатиті в період загострення, цирозі печінки, бронхіальній астмі, псоріазі, екземі у фазі загострення, гіпотиреозі, мікседемі.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

При призначенні ізоніазиду пацієнтам з повільною інактивацією препарату, які одночасно отримують парааміносаліцилову кислоту, тканинна концентрація препарату може бути підвищена, внаслідок чого зростає ризик розвитку побічних ефектів.

Ізоніазид сповільнює печінковий метаболізм деяких лікарських препаратів, що може призвести до збільшення їх токсичності. До таких препаратів належать: карбамазепін, примідон, фенітоїн, діазепам, триазолам, хлорзоксазон, дисульфірам.

Одночасне застосування ізоніазиду:

з леводопою - зменшення її терапевтичного ефекту;

з рифампіцином − підвищення ризику ураження печінки;

з глюкокортикостероїдами - підвищується метаболізм та елімінація ізоніазиду;

з ітраконазолом − можливе істотне зниження його концентрації в сироватці крові і відсутність його терапевтичного ефекту. Одночасне застосування не рекомендується;

з кетоконазолом − може зменшити рівень кетоконазолу в сироватці крові: слід контролювати концентрацію препарату в крові та у разі необхідності збільшити дозування;

з ацетамінофеном − збільшує токсичність останнього за рахунок генерації і накопичення токсичних метаболітів у печінці, що може призвести до серйозних побічних реакцій;

з теофіліном − зростає концентрація теофіліну у плазмі крові: потрібно контролювати рівень теофіліну в крові і відповідно коригувати дози препарату;

з вальпроатом − зростає концентрація вальпроату в плазмі крові: дози вальпроату слід коригувати;

зі ставудином − підвищений ризик дистальної сенсорної нейропатії;

з циклосерином - підвищений ризик токсичного впливу на ЦНС;

з етосуксимідом - пригнічення метаболізму етосуксиміду (підвищення концентрації у плазмі крові та ризик токсичності);

з ізофлураном - підвищений ризик гепатотоксичності;

з зальцитабіном у ВІЛ-інфікованих пацієнтів − кліренс ізоніазиду подвоюється, тому треба контролювати концентрацію ізоніазиду і зальцитабіну для забезпечення ефективності лікування;

з вітаміном В6 і глутаміновою кислотою - знижується імовірність побічних ефектів ізоніазиду;

з дифеніном − посилює протиаритмічні властивості дифеніну;

з антацидними засобами - зменшення абсорбції ізоніазиду (інтервал між їх прийомом повинен становити не менше 1 години);

з непрямими антикоагулянтами, інгібіторами МАО - ізоніазид потенціює ефекти даних препаратів (у т.ч. токсичні).

Метаболізм ізоніазиду та його метаболіту ацетил ізоніазиду не змінюється при гострому споживанні алкоголю, але можливе його збільшення у хронічних алкоголіків, однак цей ефект не визначений.

Також може бути потенційна взаємодія ізоніазиду з продуктами харчування, що містять гістамін і тирамін (твердий сир, червоне вино, тунець, тропічні риби): можуть розвинутися побічні реакції, такі як головний біль, пітливість, відчуття серцебиття, припливи, артеріальна гіпотензія.

Особливості застосування

У результаті монотерапії ізоніазидом утворюються стійкі штами мікобактерій, тому його слід застосовувати у комбінації з іншими протитуберкульозними засобами. Необхідно правильно підбирати дозу відповідно до спроможності інактивувати ізоніазид. Перед призначенням ізоніазиду доцільно визначати швидкість його інактивації за вмістом активних речовин у крові та сечі. Пацієнтам, у яких спостерігається швидка інактивація, ізоніазид слід призначати у більш високих дозах. Для зменшення побічних ефектів одночасно з ізоніазидом призначають піридоксину гідрохлорид (внутрішньо або внутрішньом'язово) або глутамінову кислоту, тіаміну хлорид чи тіаміну бромід (внутрішньом'язово), натрієву сіль АТФ.

При змішаній інфекції одночасно з ізоніазидом слід призначати антибіотики широкого спектра дії, фторхінолони, сульфаніламіди.

Під час лікування необхідний контроль лікаря, регулярне проведення офтальмологічного обстеження. У перший місяць обстеження необхідно проводити не рідше 2 разів, потім - 1 раз на місяць.

Всім пацієнтам слід контролювати функцію печінки в процесі лікування.

Слід дотримуватись спеціальних запобіжних заходів пацієнтам з порушеннями функції печінки. Будь-яке погіршення функції печінки у цих пацієнтів є показанням для припинення лікування. Якщо рівень АСТ в сироватці крові зросте більш, ніж у три рази або підвищиться рівень білірубіну, прийом препарату необхідно припинити.

При появі перших симптомів гепатиту (відчуття нездужання, стомлюваність, нудота, відсутність апетиту) лікування має бути негайно припинено.

Слід бути обережними, призначаючи ізоніазид пацієнтам, які страждають на цукровий діабет, хронічний алкоголізм; при тяжких порушеннях функцій печінки або нирок; пацієнтам, які приймають інші потенційно гепатотоксичні препарати.

Ризик ізоніазидіндукованої гепатотоксичності зростає у пацієнтів віком від 35 років, особливо жіночої статі, в осіб з повільною інактивацією препарату, у ВІЛ-інфікованих, пацієнтів, які страждають від недоїдання, у пацієнтів з нейропатією.

Ізоніазид не слід призначати особам із серйозними побічними реакціями на лікарські засоби, включаючи медикаментіндуковані захворювання печінки.

У хворих на цукровий діабет можливий позитивний результат глюкозуричного тесту.

Пацієнтам, у яких є ризик розвитку нейропатії чи піридоксинової недостатності (хворі на діабет, хронічний алкоголізм, пацієнти з гіпотрофією, з термінальною стадією ниркової недостатності, вагітні, ВІЛ-інфіковані), слід призначати піридоксин.

Ізоніазид не слід приймати під час вживання їжі. Дослідження показали, що біодоступність ізоніазиду значно знижується при застосуванні разом з їжею.

Під час лікування слід уникати вживання алкогольних напоїв.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування ізоніазиду у період вагітності можливе з урахуванням співвідношення користь/ризик у дозі до 10 мг/кг маси тіла на добу. При цьому необхідно враховувати, що ізоніазид проникає крізь плаценту і може спричинити розвиток мієломенінгоцеле та гіпоспадії, геморагій (внаслідок гіповітамінозу К), затримку психомоторного розвитку плода.

Ізоніазид проникає у грудне молоко, тому, враховуючи імовірність розвитку гепатиту та периферичних невритів у дитини, необхідно вирішити питання щодо припинення годування груддю або припинення застосування препарату.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Слід враховувати імовірність розвитку побічних ефектів з боку нервової системи, що можуть вплинути на здатність концентрувати увагу та швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози

Добову та курсову дози встановлювати індивідуально, залежно від перебігу та форми захворювання, ступеня інактивації ізоніазиду, ефективності терапії та переносимості препарату. Ізоніазид застосовувати внутрішньо до їди або через 30-40 хвилин після прийому їжі.

Дорослим і дітям віком від 4 років призначати у добовій дозі 5 мг/кг маси тіла 1 раз на добу при щоденному застосуванні або 10 мг/кг маси тіла при інтермітуючому прийомі (3 рази на тиждень). Максимальна добова доза для дорослих - 600 мг, для дітей - 500 мг.

Лікування активного туберкульозу триває 6-8 місяців, з метою профілактики приймати 2-3 місяці.

Діти.

У даній лікарській формі Ізоніазид призначати дітям віком від 4 років.

Передозування

Симптоми: з'являються протягом від 30 хвилин до 3 годин після прийому препарату. Нудота, блювання, запаморочення, судоми, нечіткість зору, в'ялість, дезорієнтація, гіперрефлексія, невиразне мовлення, ступор, зорові галюцинації. З часом може розвинутися респіраторний дистрес-синдром, кома. При лабораторних дослідженнях типові: наявність ацетону в сечі, тяжкий метаболічний ацидоз, гіперглікемія.

Лікування: промивання шлунка за допомогою зонда, при судомах внутрішньовенне введення протисудомних препаратів, а також внутрішньовенне введення великих доз піридоксину. Ацидоз коригується бікарбонатом натрію. Також ефективні форсований діурез, гемодіаліз і перитонеальний діаліз.

Побічні реакції

У пацієнтів зі сповільненою інактивацією ізоніазиду значно підвищується ризик токсичних проявів препарату.

Травна система: нудота, блювання, запор, сухість у роті, дискомфорт в ділянці живота, анорексія, гострий панкреатит.

Імунна система: алергічні реакції, в т.ч. реакції гіперчутливості, такі як медикаментозна гарячка, шкірні висипання (кореподібний, макулопапульозний дерматити, пурпура або ексфоліативний дерматит), шкірний свербіж, інтерстиціальний пневмоніт, лімфаденопатія і васкуліт; можливе загострення симптомів системного червоного вовчака або поява вовчакоподібного синдрому, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

Нервова система: головний біль, периферична нейропатія/неврити, запаморочення, судоми, гіперрефлексія, збільшення частоти нападів у хворих на епілепсію, токсична енцефалопатія, розлади пам'яті, порушення сну, психотичні реакції (токсичні психози), починаючи від незначних змін особистості до значних психічних розладів, які, як правило, зникали при відміні препарату.

Органи чуття: неврит зорового нерва, атрофія зорового нерва, дзвін у вухах та втрата слуху у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності.

Серцево-судинна система: артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, біль за грудниною та в ділянці серця, посилення ішемії міокарда в осіб літнього віку.

Сечовидільна система: утруднене сечовипусканн я.

Гепатобіліарна система: ушкодження печінки, підвищення рівня печінкових ферментів, жовтяниця, гепатит, ізоніазид-асоційований гепатит (особливо в осіб з хронічними захворюваннями печінки або у тих, хто зловживає алкоголем), фулмінантна печінкова недостатність, що може призвести до розвитку некрозу печінки (особливо у віці від 35 років), білірубінемія, білірубінурія.

Ендокринна система та метаболічні розлади: гінекомастія у чоловіків, менорагії у жінок, синдром Кушинга, гіперглікемія, метаболічний ацидоз, дефіцит піридоксину, що впливає на перетворення триптофану в нікотинову кислоту, пелагра.

Кровотворна система: гемолітична та апластична анемії, сидеробластична анемія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, еозинофілія.

Опорно-руховий апарат: ревматоїдний синдром, м'язові посмикування.

Інші: нездужання, слабкість; «синдром відміни», що включає головний біль, безсоння, дратівливість, нервозність, набряк слизової оболонки бронхів.

Термін придатності. 6 років.

Умови зберігання. В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 оС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері, по 5 блістерів у пачці; по 1000 таблеток у контейнері.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17.

ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению лекарственного средства

ИЗОНИАЗИД

(ISONIAZID)

Состав:

действующее вещество: изониазид;

1 таблетка содержит изониазида (в пересчете на сухое вещество) 100 мг или 200 мг;

вспомогательные вещества: повидон, крахмал кукурузный, кросповидон, кальция стеарат.

Лекарственная форма. Таблетки.

Основные физико-химические свойства:

таблетки по 100 мг: таблетки круглой формы, белого или почти белого цвета, с двояковыпуклой поверхностью;

таблетки по 200 мг: таблетки круглой формы, белого или почти белого цвета с плоской поверхностью, со скошенными краями (с фаской) и риской.

Фармакотерапевтическая группа. Противотуберкулезные средства. Код АТХ J04A C01.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Изониазид обладает высокой бактериостатической активностью к микобактериям туберкулеза, которые активно размножаются, менее эффективен к бактериям, находящимся в покое. Механизм его действия связан с угнетением синтеза миколиевих кислот с длинной цепью, которые являются компонентами клеточной оболочки микобактерий. Препарат задерживает рост микобактерий у человека в концентрации 0,03 мкг/мл. На другие распространенные возбудители инфекционных заболеваний препарат выраженного химиотерапевтического влияния не оказывает.

Фармакокинетика.

Хорошо всасывается из пищеварительного тракта, легко проникает через гематоэнцефалический барьер и проявляется в различных тканях и жидкостях организма. После приема внутрь максимальная концентрация в крови наблюдается через 1-4 часа, туберкулостатическая концентрация в крови после приема в разовой дозе удерживается 6-24 часа.

Выводится в основном почками. По количеству выделенного с мочой активного изониазида относительно принятой дозы пациенты относятся к «медленным» и «быстрым» инактиваторам. К первой категории относят пациентов, у которых с мочой выделяется до 10 % изониазида в сутки, ко второй - более 10 % в сутки.

Период полувыведения изониазида в плазме крови при быстром ацетилировании - 0,5-1,6 часа, при медленном - 2-4 часа, при почечной недостаточности - 2-5 часов, при тяжелой почечной недостаточности - 5-7 часов.

Клинические характеристики.

Показания.

· В комбинации с 3-4 другими противотуберкулезными препаратами − для лечения активного туберкулеза всех форм и локализаций;

· как монотерапия − для лечения латентной туберкулезной инфекции и профилактики туберкулеза у лиц, которые были или находятся в близком контакте с больными туберкулезом.

Противопоказания.

· Повышенная чувствительность к изониазиду или к другим компонентам препарата;

· эпилепсия, склонность к судорожным приступам;

· тяжелые психозы (в т.ч. в анамнезе);

· полиомиелит (в т.ч. ранее перенесенный);

· токсический гепатит в анамнезе вследствие применения производных гидразина изоникотиновой кислоты (фтивазид);

· острая печеночная и/или почечная недостаточность;

· выраженный атеросклероз;

· в дозах более 10 мг/кг массы тела при легочно-сердечной недостаточности III степени, артериальной гипертензии II-III стадии, ишемической болезни сердца, заболеваниях нервной системы, хронической почечной недостаточности, гепатите в период обострения, циррозе печени, бронхиальной астме, псориазе, экземе в фазе обострения, гипотиреозе, микседеме.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.
При назначении изониазида пациентам с медленной инактивацией препарата, одновременно получающим парааминосалициловую кислоту, тканевая концентрация препарата может быть повышена, вследствие чего возрастает риск развития побочных эффектов.
Изониазид замедляет печеночный метаболизм некоторых лекарственных препаратов, что может привести к увеличению их токсичности. К таким препаратам относятся: карбамазепин, примидон, фенитоин, диазепам, триазолам, хлорзоксазон, дисульфирам.

Одновременное применение изониазида:

с леводопой - уменьшение ее терапевтического эффекта;

с рифампицином − повышение риска поражения печени;

с глюкокортикостероидами - повышается метаболизм и элиминация изониазида;

с итраконазолом − возможно существенное снижение его концентрации в сыворотке крови и отсутствие его терапевтического эффекта. Одновременное применение не рекомендуется;

с кетоконазолом − может снизить уровень кетоконазола в сыворотке крови: следует контролировать концентрацию препарата в крови и при необходимости увеличить дозировку;

с ацетаминофеном − увеличивает токсичность последнего за счет генерации и накопления токсичных метаболитов в печени, что может привести к серьезным побочным реакциям;

с теофиллином − возрастает концентрация теофиллина в плазме крови: необходимо контролировать уровень теофиллина в крови и соответствующе корректировать дозы препарата;

с вальпроатом − возрастает концентрация вальпроата в плазме крови: дозы вальпроата следует корректировать;

со ставудином − повышенный риск дистальной сенсорной нейропатии;

с циклосерином - повышенный риск токсического воздействия на ЦНС;

с этосуксимидом - подавление метаболизма этосуксимида (повышение концентрации в плазме крови и риск токсичности);

с изофлураном - повышенный риск гепатотоксичности;

с зальцитабином у ВИЧ-инфицированных пациентов − клиренс изониазида удваивается, поэтому нужно контролировать концентрацию изониазида и зальцитабина для обеспечения эффективности лечения;

с витамином В6 и глутаминовой кислотой - снижается вероятность побочных эффектов изониазида;

с дифенином − усиливает противоаритмические свойства дифенина;

с антацидными средствами - уменьшение абсорбции изониазида (интервал между их приемом должен составлять не менее 1 часа);

с непрямыми антикоагулянтами, ингибиторами МАО - изониазид потенцирует эффекты данных препаратов (в т.ч. токсические).

Метаболизм изониазида и его метаболита, ацетил изониазида, не изменяется при остром потреблении алкоголя, но возможно его увеличение у хронических алкоголиков, однако этот эффект не определен.

Также может быть потенциальное взаимодействие изониазида с продуктами питания, содержащими гистамин и тирамин (твердый сыр, красное вино, тунец, тропические рыбы): могут развиться побочные реакции, такие как головная боль, потливость, ощущение сердцебиения, приливы, артериальная гипотензия.

Особенности применения.

В результате монотерапии изониазидом образуются устойчивые штаммы микобактерий, поэтому его следует применять в комбинации с другими противотуберкулезными средствами. Необходимо правильно подбирать дозу в соответствии со способностью инактивировать изониазид. Перед назначением изониазида целесообразно определять скорость его инактивации по содержанию активных веществ в крови и моче. Пациентам, у которых наблюдается быстрая инактивация, иониазид следует назначать в более высоких дозах. Для уменьшения побочных эффектов одновременно с изониазидом назначают пиридоксина гидрохлорид (внутрь или внутримышечно) или глутаминовую кислоту, тиамина хлорид или тиамина бромид (внутримышечно), натриевую соль АТФ.

При смешанной инфекции одновременно с изониазидом следует назначать антибіотики широкого спектра действия, фторхинолоны, сульфаниламиды.

Во время лечения необходим контроль врача, регулярное проведение офтальмологического обследования. В первый месяц обследование необходимо проводить не реже 2 раз, затем - 1 раз в месяц.

Всем пациентам следует контролировать функцию печени в процессе лечения.

Следует соблюдать специальные меры предосторожности пациентам с нарушениями функции печени. Любое ухудшение функции печени у этих пациентов является показанием для прекращения лечения. Если уровень АСТ в сыворотке крови возрастет более чем в три раза или произойдет любое повышение уровня билирубина, прием препарата необходимо прекратить. При появлении первых симптомов гепатита (чувство недомогания, утомляемость, тошнота, отсутствие аппетита) лечение должно быть немедленно прекращено.

Следует проявлять осторожность при назначении изониазида пациентам, страдающим сахарным диабетом, хроническим алкоголизмом; при тяжелых нарушениях функции печени или почек; пациентам, принимающим другие потенциально гепатотоксические препараты.

Риск изониазидиндуцированной гепатотоксичности возрастает у пациентов старше 35 лет, особенно женского пола, у лиц с медленной инактивацией препарата, у ВИЧ-инфицированных, пациентов, страдающих от недоедания, у пациентов с нейропатией.

Изониазид не следует назначать лицам с серьезными побочными реакциями на лекарственные средства, включая медикаментиндуцированные заболевания печени.

У больных сахарным диабетом возможен положительный результат глюкозуричного теста.

Пациентам, у которых есть риск развития нейропатии или пиридоксиновой недостаточности (больные диабетом, хроническим алкоголизмом, пациенты с гипотрофией, с терминальной стадией почечной недостаточности, беременные, ВИЧ-инфицированные), следует назначать пиридоксин.

Изониазид не следует принимать во время приема пищи. Исследования показали, что биодоступность изониазида значительно снижается при применении вместе с пищей.

Во время лечения следует избегать употребления алкогольных напитков.

Применение в период беременности или кормления грудью.

Применение изониазида в период беременности возможно с учетом соотношения польза/риск в дозе до 10 мг/кг массы тела в сутки. При этом необходимо учитывать, что изониазид проникает через плаценту и может вызвать развитие миеломенингоцеле и гипоспадии, геморрагий (вследствие гиповитаминоза К), задержку психомоторного развития плода.

Изониазид проникает в грудное молоко, поэтому, учитывая возможность развития гепатита и периферических невритов у ребенка, необходимо решить вопрос относительно прекращения кормления грудью или прекращения применения препарата.

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом и другими механизмами.

Следует учитывать вероятность развития побочных эффектов со стороны нервной системы, которые могут повлиять на способность концентрировать внимание и скорость реакции при управлении автотранспортом и другими механизмами.

Способ применения и дозы.

Суточную и курсовую дозы устанавливать индивидуально, в зависимости от течения и формы заболевания, степени инактивации изониазида, эффективности терапии и переносимости препарата. Изониазид принимать внутрь до еды или через 30-40 минут после приема пищи.

Взрослым и детям с 4 лет назначать в суточной дозе 5 мг/кг массы тела 1 раз в сутки при ежедневном применении или 10 мг/кг массы тела при интермиттирующем приеме (3 раза в неделю). Максимальная суточная доза для взрослых − 600 мг, для детей − 500 мг.

Лечение активного туберкулеза длится 6-8 месяцев, с целью профилактики принимать 2-3 месяца.

Дети.

В данной лекарственной форме Изониазид назначать детям с 4 лет.

Передозировка.
Симптомы: появляются в течение от 30 минут до 3 часов после приема препарата. Тошнота, рвота, головокружение, судороги, нечеткость зрения, вялость, дезориентация, гиперрефлексия, невнятная речь, ступор, зрительные галлюцинации. Со временем может развиться респираторный дистресс-синдром, кома. При лабораторных исследованиях типичны: наличие ацетона в моче,тяжелый метаболический ацидоз, гипергликемия.

Лечение: промывание желудка с помощью зонда, при судорогах внутривенное введение противосудорожных препаратов, а также внутривенное введение больших доз пиридоксина. Ацидоз корректируется бикарбонатом натрия. Также эффективны форсированный диурез, гемодиализ и перитонеальный диализ.

Побочные реакции.

У пациентов с замедленной инактивацией изониазида значительно повышается риск токсических проявлений препарата.

Пищеварительная система: тошнота, рвота, запор, сухость во рту, дискомфорт в области живота, анорексия, острый панкреатит.

Иммунная система: аллергические реакции, в т.ч. реакции гиперчувствительности, такие как медикаментозная лихорадка, кожные высыпания (кореподобный, макулопапулезный дерматиты, пурпура или эксфолиативный дерматит), кожный зуд, интерстициальный пневмонит, лимфаденопатия и васкулит; возможно обострение симптомов системной красной волчанки или появление волчаночноподобного синдрома, мультиформная эритема, синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз.

Нервная система: головная боль, периферическая нейропатия/невриты, головокружение, судороги, гиперрефлексия, учащение приступов у больных эпилепсией, токсическая энцефалопатия, расстройства памяти, нарушение сна, психотические реакции (токсичные психозы), начиная от незначительных изменений личности до значительных психических расстройств, которые, как правило, исчезали при отмене препарата.

Органы чувств: неврит зрительного нерва, атрофия зрительного нерва, звон в ушах и потеря слуха у пациентов с терминальной стадией почечной недостаточности.

Сердечно-сосудистая система: артериальная гипертензия, ощущение сердцебиения, боль за грудиной и в области сердца, усиление ишемии миокарда у лиц пожилого возраста.

Мочевыделительная система: затрудненное мочеиспускание.

Гепатобилиарная система: повреждение печени, повышение уровня печеночных ферментов, желтуха, гепатит, изониазид-ассоциированный гепатит (особенно у лиц с хроническими заболеваниями печени или у тех, кто злоупотребляет алкоголем), фулминантная печеночная недостаточность, что может привести к развитию некроза печени (особенно с 35 лет), билирубинемия, билирубинурия.

Эндокринная система и метаболические расстройства: гинекомастия у мужчин, меноррагии у женщин, синдром Кушинга, гипергликемия, метаболический ацидоз, дефицит пиридоксина, влияющий на превращение триптофана в никотиновую кислоту, пеллагра.

Кроветворная система: гемолитическая и апластическая анемии, сидеробластическая анемия, тромбоцитопения, агранулоцитоз, эозинофилия.

Опорно-двигательный аппарат: ревматоидный синдром, мышечные подергивания.

Другие: недомагание, слабость; «синдром отмены», включающий головную боль, бессонницу, раздражительность, нервозность, отек слизистой оболочки бронхов.

Срок годности. 6 лет.

Условия хранения. В оригинальной упаковке при температуре не выше 25 оС.

Хранить в недоступном для детей месте.

Упаковка. По 10 таблеток в блистере, по 5 блистеров в пачке; по 1000 таблеток в контейнере.

Категория отпуска. По рецепту.

Производитель. Публичное акционерное общество «Научно-производственный центр «Борщаговский химико-фармацевтический завод».

Местонахождение производителя и его адрес места осуществления деятельности

Украина, 03134, г. Киев, ул. Мира, 17.