Ерупніл

Інструкція по застосуванню

для медичного застосування лікарського засобу

ЕРУПНІЛ

(ERUPNIL)

Склад:

діюча речовина:периндоприлу тертбутиламін;

1 таблетка містить 2 мг, 4 мг, або 8 мг периндоприлу тертбутиламіну;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, магнію cтеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 2 мг: білі, круглі, двоопуклі таблетки, гладенькі з обох боків;

таблетки по 4 мг: білі, довгасті таблетки, з рисками з обох боків, з гравіруванням «РР» з одного боку і «4», з іншого;

таблетки по 8 мг: білі, круглі, двоопуклі таблетки, з гравіруванням «РР» з одного боку і «8», з іншого.

Фармакотерапевтична група.

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

Код АТХ С09А А04.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Периндоприл належить до групи інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту. Фармакологічну активність виявляє метаболіт периндоприлу периндоприлат, який пригнічує АПФ і гальмує перетворення ангіотензину I в ангіотензин II, що чинить судинозвужувальну дію, а також перешкоджає розпаду брадикініну до неактивного гептапептиду.

Інгібування АПФ призводить до зниження ангіотензину ІІ у плазмі, що спричиняє підвищення активності реніну у плазмі (за рахунок інгібування негативного зворотного зв'язку вивільнення реніну) і зменшення виділення альдостерону. Оскільки АПФ блокує активність брадикініну, інгібування АПФ також призводить до підвищення активності циркулюючої і локальної калікреїн-кінінової системи (а також до активації системи простагландину). Можливо, що даний механізм сприяє настанню гіпотензивної дії інгібіторів АПФ і частково викликає деякі побічні дії (наприклад, кашель).

Периндоприл діє через свій активний метаболіт периндоприлат. Інші метаболіти не показали in vitro здатності інгібувати дію АПФ.

Гіпертензія

Периндоприл діє при артеріальній гіпертензії будь-якого ступеня: слабкого, середнього та тяжкого; знижує систолічний і діастолічний артеріальний тиск як у положенні пацієнта лежачи на спині, так і в положенні стоячи.

Периндоприл зменшує опір периферичних судин, що призводить до зниження артеріального тиску. Як наслідок, збільшується периферичний кровотік без впливу на частоту серцевих скорочень.

Як правило, нирковий кровотік збільшується, тоді як рівень гломерулярної фільтрації зазвичай залишається без змін.

Максимальна гіпотензивна активність досягається через 4-6 годин після застосування разової дози і зберігається протягом не менш ніж 24 години: ефект при мінімальній активності препарату становить приблизно 87-100 % ефекту при максимальній активності.

Зниження артеріального тиску настає швидко. У пацієнтів, сприйнятливих до лікування, нормалізація артеріального тиску відбувається протягом місяця і зберігається без виникнення тахіфілаксії.

Припинення лікування не супроводжується розвитком синдрому відміни.

При тривалому застосуванні периндоприл сприяє відновленню еластичності великих артерій і зменшує гіпертрофію лівого шлуночка серця, збільшує серцевий викид.

Комбінація інгібітору АПФ з тіазидним діуретиком призводить до адитивного синергізму.

Комбінація інгібітору АПФ з тіазидним препаратом також знижує ризик гіпокаліємії, що виникає при застосуванні діуретиків.

Серцева недостатність

Периндоприл полегшує роботу серця, знижуючи переднавантаження і постнавантаження.

Дослідження пацієнтів із серцевою недостатністю показали:

- зниження тиску наповнення лівого і правого шлуночків;

- зниження загального опору периферичних судин;

- збільшення хвилинного серцевого викиду і поліпшення серцевого індексу.

У порівняльних дослідженнях перше застосування периндоприлу у дозі 2 мг пацієнтам із серцевою недостатністю легкого і середнього ступенів не спричинило достовірного зниження артеріального тиску порівняно з плацебо.

Фармакокінетика.

Периндоприл швидко всмоктується зі шлунково-кишкового тракту при пероральному застосуванні. Максимальна концентрація периндоприлу у плазмі крові досягається через 1 годину. Біодоступність становить 65-70 %. Метаболізується з утворенням 1 активного метаболіту периндоприлату (20 % дози) та 5 неактивних метаболітів. Період напіврозпаду периндоприлу у плазмі крові становить 1 годину. Максимальна концентрація периндоприлу у плазмі крові досягається через 3-4 години після застосування препарату.

Прийом їжі знижує перетворення периндоприлу у периндоприлат та зменшує біодоступність, тому Ерупніл рекомендується приймати 1 раз на добу, перорально, вранці перед сніданком. Максимальна концентрація периндоприлату в плазмі крові досягається через 3-4 години. Тривалість дії - 24 години.

Об'єм розподілу незв'язаного периндоприлату становить приблизно 0,2 л/кг. Зв'язування з білками крові становить менше 30 %, але залежить від концентрації препарату.

Периндоприлат виводиться з сечею, а час напіввиведення вільної фракції становить 3-5 годин. За рахунок поступової дисоціації периндоприлату і зв'язку з АПФ ефективний період його напіввиведення становить 25 годин. При курсовому лікуванні не кумулюється в організмі; рівновага досягається через 4 доби після початку терапії.

При повторному застосуванні накопичення периндоприлу не спостерігається.

Елімінація периндоприлату уповільнена у хворих літнього віку, пацієнтів із серцевою і нирковою недостатністю. Підбір дози пацієнтам з нирковою недостатністю рекомендується проводити з урахуванням ступеня порушення ниркової функції (кліренс креатиніну).

При діалізі кліренс периндоприлу становить 70 мл/хв.

Кінетика периндоприлу змінюється у пацієнтів з цирозом печінки: нирковий кліренс вихідної молекули уповільнюється удвічі. Однак кількість периндоприлу, що утворюється, не знижується, тому підбирати дози не потрібно.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія.

Серцева недостатність.

Застосовують для запобігання повторного інсульту у пацієнтів із цереброваскулярними захворюваннями, а також для запобігання серцево-судинним ускладненням у пацієнтів із документовано підтвердженою стабільною ішемічною хворобою серця. Тривале застосування зменшує ризик виникнення інфаркту міокарда та серцевої недостатності (за результатами дослідження EUROPA).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до периндоприлу, будь-якої складової препарату або до будь-якого іншого інгібітору АПФ.

Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі після застосування будь-яких інгібіторів АПФ.

Ідіопатичний або спадковий ангіоневротичний набряк.

Одночасне призначення з препаратами, що містять діючу речовину аліскірен, пацієнтам, хворим на цукровий діабет, або з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м2) (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);

Вагітні або жінки, які планують завагітнити (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Діуретики.

У пацієнтів, які приймають діуретики, особливо у пацієнтів зі зниженим ОЦК та/або дефіцитом солі, після початку лікування периндоприлом можливе виражене зниження артеріального тиску. Відміна діуретика, збільшення ОЦК або вживання солі перед початком лікування, а також призначення низьких початкових доз периндоприлу та їх поступове збільшення знижують ризик розвитку артеріальної гіпотензії.

Калійзберігаючі діуретики, калієві добавки та калієвмісні замінники солі.

У деяких пацієнтів, які приймають периндоприл, може спостерігатися гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, триамтерен або амілорид), калієві добавки та калієвмісні замінники солі можуть призвести до значного підвищення рівня калію в сироватці крові. Тому комбіноване застосування периндоприлу з цими лікарськими засобами не рекомендоване. У разі призначення вищезазначених речовин їх слід застосовувати з обережністю. Необхідно проводити моніторинг калію у плазмі.

У разі одночасного застосування еплеренону або спіронолактону в дозах від 12,5 мг до 50 мг на добу з низькими дозами інгібітору АПФ необхідно мати на увазі, що:

- у випадку недотримання рекомендацій щодо призначення даної комбінації існує ризик виникнення гіперкаліємії (можливо летальної) під час лікування пацієнтів з серцевою недостатністю ІІ-ІV класу за NYHA та фракцією викиду < 40 %, які попередньо лікувалися інгібітором АПФ та петльовим діуретиком;

- перед призначенням такої комбінації слід впевнитися у відсутності гіперкаліємії та ниркової недостатності;

- рекомендовано проводити ретельний моніторинг каліємії та креатинінемії щотижнево під час першого місяця лікування та щомісячно надалі.

Протипоказано (див. розділ «Протипоказання») одночасне застосування периндоприлу з аліскіреном пацієнтам, хворим на цукровий діабет, або пацієнтам з порушеною функцією нирок з огляду на підвищений ризик виникнення гіперкаліємії, погіршення функції нирок, кардіоваскулярної захворюваності і летальності та не рекомендовано (див. розділ «Особливості застосування») всім іншим групам пацієнтів.

Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину. Опубліковано дані про те, що у пацієнтів зі встановленим атеросклерозом, серцевою недостатністю або цукровим дібетом з ураженням органів-мішеней одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину супроводжувалося підвищенням частоти виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії та погіршенням функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності) порівняно з такими при монотерапії препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Подвійна блокада (тобто комбінація інгібітору АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ) може бути застосована в індивідуальних випадках та під ретельним контролем функції нирок, рівня калію та артеріального тиску.

Літій.

При комбінованому застосуванні літію з периндоприлом були випадки оборотного збільшення концентрації літію в сироватці крові та токсичності. Супутнє застосування тіазидних діуретиків може підвищити ризик токсичності літію та посилити ризик токсичності літію, уже підвищений внаслідок застосування інгібіторів АПФ.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи аспірин ≥ 3 г/добу.

Застосування нестероїдних протизапальних засобів може зменшити гіпотензивний ефект периндоприлу. Більше того, відзначалось, що НПЗЗ та інгібітори АПФ виявляють адитивний ефект на підвищення вмісту калію у плазмі крові, що може призвести до погіршення функції нирок. Зазвичай ця дія має оборотний характер. У поодиноких випадках може розвинутися гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок.

Гіпотензивні та судинорозширювальні препарати.

Комбіноване застосування цих препаратів може призвести до посилення гіпотензивного ефекту периндоприлу. Супутнє застосування нітрогліцерину та інших нітратів або судинорозширювальних засобів може призвести до подальшого зниження артеріального тиску.

Протидіабетичні препарати.

Комбіноване застосування інгібіторів АПФ та протидіабетичних препаратів (інсуліни, пероральні гіпоглікемічні препарати) може призвести до посилення ефекту зниження рівня глюкози в крові з ризиком настання гіпоглікемії.

Естрамустин. Підвищується ризик виникнення побічних реакцій, таких як ангіоневротичний набряк (ангіоедема).

Баклофен. Посилюється антигіпертензивний ефект. У разі необхідності слід контролювати артеріальний тиск та адаптувати дозу антигіпертензивних засобів.

При застійній серцевій недостатності на тлі прийому діуретика прийом інгібітору АПФ слід розпочинати з мінімальної дози, можливо, після зниження дози діуретика.

У будь-якому випадку необхідно контролювати функцію нирок (рівень креатиніну) протягом перших тижнів лікування інгібітором АПФ.

Антигіпертензивні засоби та вазодилататори.

Одночасне застосування антигіпертензивних засобів може підвищити гіпотензивний ефект периндоприлу тертбутиламіну. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами, або з іншими вазодилататорами може сприяти додатковому зниженню артеріального тиску.

Гліптини (лінагліптин, саксагліптин, ситагліптин, вільдагліптин).

У пацієнтів, яким призначено комбінацію гліптину та інгібітору АПФ, можливе підвищення ризику виникнення ангіоедеми внаслідок того, що гліптин знижує активність дипептилпептидази-ІV (ДПП- ІV).

Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні препарати/нейролептики.

Комбіноване застосування деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів та антипсихотичних препаратів з інгібіторами АПФ може призвести до подальшого зниження артеріального тиску.

Симпатоміметики.

Симпатоміметики можуть знижувати гіпотензивний ефект периндоприлу.

Золото.

Нітратоподібна реакція (симптомами є: почервоніння обличчя, нудота, блювання, припливи та артеріальна гіпотензія) зустрічається рідко у пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори АПФ, включаючи периндоприл, та ін'єкційні препарати золота (натрію ауротіомалат).

Особливості застосування.

Перед початком та під час застосування препарату необхідно проводити моніторинг артеріального тиску, функції нирок і вмісту калію у плазмі крові.

Захворювання коронарних артерій.

Якщо протягом першого місяця терапії периндоприлом настає епізод нестабільної стенокардії, то, перш ніж продовжувати лікування, слід зважити співвідношення терапевтичної користі та ризику.

Артаріальна гіпотензія.

Інгібітори АПФ можуть спричиняти зниження артеріального тиску. Артеріальна гіпотензія з клінічними проявами частіше розвивається у пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові (ОЦК); у тих, хто приймає діуретики, дотримується дієти з обмеженим споживанням солі; у пацієнтів на діалізі; пацієнтів, які страждають на діарею або блювання, або у пацієнтів з тяжкою ренінзалежною гіпертензією. Артеріальна гіпотензія з клінічними проявами спостерігалась у пацієнтів, які страждають на тяжку серцеву недостатність з клінічними проявами, з супровідною нирковою недостатністю або при її відсутності. Найімовірніше, вона може розвинутися у пацієнтів з більш тяжким ступенем серцевої недостатності як наслідок застосування високих доз петльових діуретиків, гіпонатріємії або порушення функцій нирок. Пацієнтам з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії з клінічними проявами на початку терапії та під час підбору дози слід проводити ретельний моніторинг. Подібного підходу слід дотримуватися при лікуванні пацієнтів з ішемією або цереброваскулярними захворюваннями, у яких різка артеріальна гіпотензія може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

У разі розвитку артеріальної гіпотензії слід покласти пацієнта на спину і при необхідності поповнити ОЦК шляхом внутрішньовенного введення фізіологічного розчину. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для подальшого застосування препарату, який можна впевнено продовжувати приймати після того, як артеріальний тиск знову підвищився внаслідок збільшення ОЦК.

У деяких пацієнтів із застійною серцевою недостатністю з нормальним і зниженим тиском застсування периндоприлу може призвести до додаткового зниження системного артеріального тиску. Це очікуваний ефект і зазвичай він не повинен призводити до припинення лікування. При настанні клінічних проявів артеріальної гіпотензії може бути потрібно зменшення дози або припинення застосування препарату.

Стеноз аорти та мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія.

Периндоприл слід призначати з особливою обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана та обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка, наприклад, зі стенозом аорти або гіпертрофічною кардіоміопатією.

Ниркова недостатність.

У разі порушення ниркової функції (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) початкову дозу слід підбирати відповідно до кліренсу креатиніну, а потім - залежно від реакції пацієнта на лікування. Для цих пацієнтів слід проводити регулярний моніторинг рівня калію і креатиніну.

Артеріальна гіпотензія, яка настає на початку терапії інгібіторами АПФ у пацієнтів із серцевою недостатністю з клінічними проявами, може призвести до подальшого погіршення функції нирок. Є повідомлення про настання в цій ситуації гострої ниркової недостатності, яка зазвичай носить оборотний характер.

У деяких пацієнтів з двостороннім нирковим артеріальним стенозом або стенозом артерії єдиної нирки, які проходять лікування інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки підвищення рівня сечовини в крові та креатиніну в сироватці, які були оборотними при припиненні терапії.

При реноваскулярній гіпертензії також існує підвищений ризик тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування таких пацієнтів має розпочинатися під пильним медичним наглядом із призначенням низьких доз і ретельним титруванням дози. Оскільки застосування діуретиків може бути фактором, який сприяє розвитку вищеописаного стану, на перших тижнях лікування периндоприлом необхідно відмінити діуретики і постійно контролювати функцію нирок.

У деяких пацієнтів з гіпертензією без видимого порушення судин нирок спостерігалося підвищення концентрації сечовини в крові та креатиніну в сироватці, зазвичай воно мало незначний і минущий характер, особливо при комбінованому застосуванні периндоприлу та діуретика. Це найімовірніше у пацієнтів, які вже страждають на порушення ниркової функції. У цьому випадку може бути потрібно зменшення дози та/або припинення застосування діуретика та/або периндоприлу.

Пацієнти, які знаходяться на гемодіалізі.

У деяких пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі з використанням високопоточних мембран та одночасно отримують один з інгібіторів АПФ, були відзначені випадки розвитку анафілактоїдних реакцій. Для таких пацієнтів слід розглянути можливість використання мембран іншого типу або призначення гіпотензивного препарату іншого класу.

Трансплантація нирок.

Досвід призначення периндоприлу пацієнтам із нещодавно проведеною пересадкою нирок відсутній.

Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк.

Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, які проходять лікування інгібіторами АПФ, включаючи периндоприл, спостерігався дуже рідко. У таких випадках застосування препарату слід негайно припинити і проводити відповідний моніторинг аж до повного зникнення симптомів. Зазвичай у випадках, коли набряк охоплював лише обличчя і губи, він минав без будь-якого лікування, хоч антигістамінні препарати сприяли полегшенню симптомів.

Ангіоневротичний набряк, який вражає гортань, може бути летальним. При набряку язика, голосової щілини або гортані, при якому ймовірна обструкція дихальних шляхів, слід негайно вжити відповідних заходів. Невідкладна допомога може включати призначення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен знаходитися під пильним медичним наглядом до повного зникнення симптомів.

Повідомлялося про рідкі випадки виникнення інтестинального ангіоневротичного набряку у пацієнтів під час лікування інгібіторами АПФ. У таких пацієнтів спостерігався абдомінальний біль (з/без нудоти або блювання); у деяких випадках не спостерігалося попереднього ангіоневротичного набряку обличчя та рівень С-1 естерази був у нормі. Діагноз інтестинального ангіоневротичного набряку був встановлений під час комп'ютерної томографії черевної порожнини або ультразвукового дослідження, або під час хірургічного втручання. Після відміни інгібіторів АПФ симптоми ангіоневротичного набряку зникали. Інтестинальний ангіоневротичний набряк необхідно виключати під час проведення диференційного діагнозу з абдомінальним болем у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ.

Пацієнти, які в анамнезі мали ангіоневротичний набряк, що не був пов'язаний з прийомом інгібітору АПФ, знаходяться в групі підвищеного ризику щодо виникнення ангіоедеми під час прийому інгібітору АПФ (див. розділ «Протипоказання»).

Анафілактоїдні реакції при проведенні процедур плазмаферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ).

У поодиноких випадках у деяких пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі з використанням високопоточних мембран, або пацієнтів, які отримують процедури аферезу ЛПНЩ за допомогою декстрансульфатної абсорбції, при призначенні інгібіторів АПФ відзначався розвиток реакцій, загрозливих для життя. Уникати цих реакцій вдавалося шляхом відміни інгібітору АПФ на деякий час щоразу перед проведенням плазмаферезу.

Анафілактичні реакції під час десенсибілізації.

Анафілактичні реакції розвивалися у деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ протягом десенсибілізуючої терапії (наприклад, гіменоптеричною отрутою). У деяких пацієнтів цих реакцій вдавалося уникнути шляхом відміни інгібітору АПФ на деякий час, але вони знову могли настати у разі необережного застосування препарату.

Порушення функції печінки.

У поодиноких випадках застосування інгібіторів АПФ супроводжувалося синдромом, який починався з холестатичної жовтяниці, прогресував у фульмінантний некроз печінки та інколи закінчувався летально. Механізм цього синдрому поки що не з'ясований. Пацієнти, які отримують інгібітори АПФ і у яких розвивається жовтяниця або помітно підвищується рівень ензимів печінки, повинні припинити застосування інгібіторів АПФ і пройти ретельне медичне обстеження.

Нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, анемія.

У пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ, спостерігалися нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія та анемія. При застосуванні периндоприлу слід бути особливо обережними пацієнтам з колагенозно-судинними захворюваннями; пацієнтам, які отримують лікування алопуринолом або прокаїнамідом, або тим, у кого наявні всі ці ускладнюючі фактори, передусім при вже існуючих порушеннях функції печінки. У деяких пацієнтів розвинулися тяжкі інфекційні захворювання. В окремих випадках інтенсивна терапія антибіотиками виявилася безуспішною. При призначенні периндоприлу таким пацієнтам рекомендується проводити періодичний моніторинг рівня лейкоцитів і проінструктувати пацієнтів про необхідність повідомляти лікарю про будь-які ознаки інфекції.

Раса.

Ангіоневротичний набряк при лікуванні інгібіторами АПФ частіше настає у пацієнтів негроїдної раси, ніж у пацієнтів інших рас.

Гіпотензивна ефективність периндоприлу у пацієнтів негроїдної раси може бути нижчою, ніж у пацієнтів інших рас. Можливо, тому, що артеріальна гіпертензія у пацієнтів негроїдної раси дуже часто проходить на тлі низького рівня вмісту реніну.

Кашель.

При терапії інгібіторами АПФ були відзначені випадки кашлю. Характерним є непродуктивний кашель, що не припиняється, але проходить з припиненням терапії.

Хірургічне втручання/анестезія.

При хірургічному втручанні або під час анестезії периндоприл може блокувати утворення ангіотензину ІІ як наслідок компенсаторного вивільнення реніну. Рекомендується припинити лікування за день до операції. При настанні артеріальної гіпотензії, яка може бути пов'язана з цим механізмом дії, слід збільшити ОЦК.

Гіперкаліємія.

У деяких пацієнтів, які отримують лікування периндоприлом, відзначалися випадки підвищеного рівня калію в сироватці крові. До пацієнтів групи ризику розвитку гіперкаліємії належать пацієнти з нирковою недостатністю, неконтрольованим цукровим діабетом; пацієнти, які одночасно приймають калійзберігаючі діуретики, калієві добавки чи калієвмісні замінники солі, а також пацієнти, які приймають інші лікарські засоби, що спричиняють підвищення рівня калію в сироватці крові (наприклад, гепарин). Якщо одночасне призначення вищевказаних препаратів вважається необхідним, їх застосування слід проводити при регулярному моніторингу вмісту калію в сироватці крові.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).

Наявні повідомлення щодо виникнення артеріальної гіпотензії, непритомності, інсульту, гіперкаліємії та порушення функції нирок (в т.ч. гострої ниркової недостатності), особливо при одночасному прийомі препаратів, що впливають на РААС. Комбінація інгібітору АПФ (іАПФ) з блокатором рецепторів ангіотензину ІІ (БРА) або з аліскіреном, враховуючи подвійну блокаду ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, не рекомендована.

Пацієнти, хворі на цукровий діабет.

Пацієнти із цукровим діабетом, які приймають пероральні атидіабетичні препарати або отримують інсулін, протягом першого місяця лікування периндоприлом повинні ретельно контролювати глікемію.

Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, або з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м2) одночасний прийом з аліскіреном протипоказаний (див розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Літій.

Одночасний прийом літію та периндоприлу зазвичай не рекомендований (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Допоміжні речовини.

До складу препарату входить лактоза, тому пацієнтам з рідкою спадковою непереносимістю галактози, синдромом мальабсорбції глюкози-галактози, недостатністю лактази Лаппа не рекомендовано приймати Ерупніл.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Застосування інгібіторів АПФ протипоказане під час вагітності (див. розділ «Протипоказання»). Лікарський засіб не повинен застосовуватися вагітними або жінками, які планують завагітніти. Якщо під час лікування підтверджується вагітність, застосування лікарського засобу необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Епідеміологічні дані щодо ризику виникнення тератогенного ефекту внаслідок прийому інгібіторів АПФ під час І триместру вагітності не остаточні, тому незначного підвищення ризику не можна виключати. Відомо, що прийом інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності призводить до фетотоксичності та неонатальної токсичності.

Якщо жінка приймала інгібітор АПФ під час ІІ триместру вагітності, дитині рекомендовано провести ультразвукове дослідження функції нирок та кісток черепа. Новонароджені, матері яких приймали інгібітори АПФ у період вагітності, мають знаходитися під ретельним наглядом через можливість виникнення артеріальної гіпотензії.

Годування груддю.

Не рекомендується застосування периндоприлу тертбутиламіну в період годування груддю у зв'язку з відсутністю даних щодо його проникнення у грудне молоко. Під час годування груддю бажано призначити альтернативне лікування із більш дослідженим профілем безпеки, особливо під час годування новонародженого або недоношеного немовляти.

Фертильність.

Вплив на репродуктивну здатність або фертильність відсутній.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

При керуванні автомобілем або при роботі з іншими механізмами необхідно брати до уваги ймовірність розвитку симптомів, що можуть виникнути внаслідок різкого зниження артеріального тиску (запаморочення або слабкості).

Спосіб застосування та дози.

Периндоприл призначений дорослим для перорального застосування.

Препарат рекомендується приймати1 раз на добу перед сніданком.

Дозу підбирають індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням показання для застосування, профілю пацієнта та показників артеріального тиску.

Артеріальна гіпертензія.

Препарат можна призначати як монотерапію або у комбінації з препаратами інших класів антигіпертензивних засобів.

Рекомендована початкова доза становить 4 мг 1 раз на добу вранці.

Пацієнтам із високою активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (особливо пацієнтам із реноваскулярною гіпертензією, порушенням водно-електролітного балансу, серцевою декомпенсацією або тяжкою гіпертензією, а також пацієнтам літнього віку) через можливість раптового зниження артеріального тиску (гіпотензія першої дози) рекомендовано розпочинати лікування з дози 2 мг під наглядом лікаря, якщо потрібно - в умовах стаціонару.

Дозу можна підвищити до 8 мг через 1 місяць.

На початку застосування препарату можливе виникнення симптоматичної гіпотензії, особливо у пацієнтів, які приймають діуретики. Таким пацієнтам розпочинати лікування периндоприлом слід з обережністю, оскільки у них може бути дефіцит води та/або солі.

Якщо можливо, слід припинити застосування діуретиків за 2-3 дні до початку терапії периндоприлом.

Якщо застосування діуретиків у пацієнтів з артеріальною гіпертензією не можна припинити, лікування периндоприлом слід розпочинати з дози 2 мг під контролем ниркової функції і рівня вмісту калію в сироватці крові. Дозу препарату слід підбирати залежно від динаміки артеріального тиску. У разі необхідності можна відновити застосування діуретиків.

Лікування пацієнтів літнього віку слід розпочинати з дози 2 мг, поступово збільшуючи її до 4 мг через місяць після початку лікування, потім - до 8 мг, залежно від функції печінки.

Серцева недостатність.

Застосування Ерупнілу у комбінації з калійзберігаючими діуретиками і/або дигоксином, і/або бета-блокаторами необхідно розпочинати під пильним медичним наглядом. Рекомендована початкова доза - 2 мг 1 раз на добу, вранці. При добрій переносимості цю дозу можна поступово збільшувати на 2 мг до досягнення дози 4 мг 1 раз на добу зі збереженням інтервалу між підвищенням дози не менше 2 тижнів. Основою для такої корекції дози повинна бути клінічна реакція кожного конкретного пацієнта.

Запобігання виникненню повторного інсульту у пацієнтів із цереброваскулярними захворюваннями.

Рекомендована початкова доза становить 2 мг.

Після двох тижнів лікування дозу можна збільшити до 4 мг. Якщо після двох тижнів лікування у дозі 4 мг пацієнт потребує додаткового контролю артеріального тиску, можна призначити додатково 1 таблетку індапаміду. Лікування можна почати будь-коли у термін від 2 тижнів до кількох років після первинного інсульту.

Захворювання коронарних артерій.

Застосування Ерупнілу слід розпочинати з дози 4 мг 1 раз на добу протягом 2 тижнів, потім збільшити її до 8 мг 1 раз на добу, залежно від ниркової функції та за умови доброї переносимості дози 4 мг.

Лікування пацієнтів літнього віку слід розпочинати з дози 2 мг 1 раз на добу протягом одного тижня, потім - по 4 мг 1 раз на добу протягом 1 тижня, потім збільшити добову дозу до 8 мг при застосуванні 1 раз на добу, залежно від функції нирок. Збільшувати дозу можна лише за умови доброї переносимості меншої попередньої дози.

Порушення функції нирок.

У разі наявності захворювань нирок підбір дози необхідно проводити залежно від значень кліренсу креатиніну (КК):

- при КК ≥ 60 мл/хв рекомендована доза становить 4 мг на добу;

- при КК =3D 30-60 мл/хв рекомендована доза - 2 мг на добу;

- при КК =3D 15-30 мл/хв рекомендована доза - 2 мг через день;

- при КК< 15 мл/хв рекомендована доза - 2 мг у день діалізу (пацієнтам, які проходять гемодіаліз, необхідно приймати препарат після діалізу; діалізний кліренс периндоприлату становить 70 мл/хв).

Пацієнти з печінковою недостатністю.

Пацієнти з печінковою недостатністю не потребують підбору дози препарату (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика»).

Діти.

Периндоприл не рекомендується призначати дітям через відсутність досліджень у цій групі пацієнтів.

Передозування.

Інформація про передозування периндоприлу є обмеженою.

Симптоми.

Виражена артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, печінкова недостатність, брадикардія, запаморочення, кашель, занепокоєння, головний біль, колапс, тахікардія, аритмія, гіпервентиляція, ниркова недостатність, тривожність.

Лікування.

Промивання шлунка з призначенням активованого вугілля. При клінічно значущій артеріальній гіпотензії необхідно підтримувати функцію серцево-судинної системи з постійним контролем роботи серця та легенів. Хворого рекомендується перевести у горизонтальне положення з низьким узголів'ям, показана внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду, норадреналіну, при розвитку серцевої недостатності - строфантину. У разі можливості слід розглянути варіант лікування ангіотензином ІІ у вигляді інфузії та/або внутрішньовенного введення катехоламінів. Периндоприл виводиться з організму під час гемодіалізу. У разі брадикардії, резистентної до терапії, показано проведення електрокардіостимуляції. Слід постійно контролювати життєво важливі показники, рівень електролітів та креатиніну в сироватці крові.

Побічні реакції.

Під час застосування периндоприлу можуть спостерігатися нижчезазначені побічні реакції:

З боку системи крові та лімфатичної системи: зниження гемоглобіну та гематокриту, тромбоцитопенія, лейкопенія/нейтропенія, випадки агранулоцитозу або панцитопенії. У пацієнтів із вродженою недостатністю ферменту глюкозо-6-фосфатдегідрогенази трапляються поодинокі випадки гемолітичної анемії.

З боку ЦНС та периферичної нервової системи: головний біль, астенія, запаморочення (вертиго), парестезія, сплутаність свідомості; порушення настрою, сну.

З боку органів зору: порушення зору.

З боку органів слуху: дзвін у вухах.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія (особливо після застосування першої дози); внаслідок раптового зниження артеріального тиску у пацієнтів з високим ризиком можливі аритмія, стенокардія, інфаркт міокарда, інсульт (див. розділ «Особливості застосування»). Повідомлялося також про виникнення васкуліту.

З боку системи дихання: сухий кашель, задишка; бронхоспазм; еозинофільна пневмонія, риніт.

З боку системи травлення: нудота, блювання, біль у животі, дисгевзія, діарея, диспепсія, запор; нечасто - відчуття сухості у роті; панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: гепатит (цитолітичний або холестатичний) (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку системи сечовиділення: ниркова недостатність; гостра ниркова недостатність.

Алергічні реакції та реакції з боку шкіри: шкірні висипання, еритема; ангіоневротичний набряк, набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, кропив'янка; мультиформна еритема.

Інші: астенія, судоми м'язів, імпотенція, пітливість.

Лабораторні показники: можливе підвищення сечовини в крові та креатиніну в сироватці крові; виникнення оборотної гіперкаліємії, особливо у пацієнтів із нирковою недостатністю, тяжкою серцевою недостатністю та реноваскулярною гіпертензією; гіпоглікемія. Рідко - підвищення рівня печінкових трансаміназ та рівня білірубіну у плазмі.

Термін придатності.

2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в захищеному від світла місці при температурі не вище 30 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Гленмарк Фармасьютикалз Лтд./Glenmark Pharmaceuticals Ltd.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Ділянка № С-7, промислова зона Колваль, Колваль, Бардез, Гоа - 403 513, Індія /

Plot № S-7, Colvale Industrial Estate, Colvale, Bardez, Goa - 403 513, India.